Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №1309/10788/12

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 1309/10788/12

провадження № 61-34438св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2017 року у складі судді Кирилюка А. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року

у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 рокуЗалізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про знесення самочинного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, щоОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є співвласниками будинку

АДРЕСА_1, які самочинно здійснили будівництво прибудови розміром

2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1.

Будівництво зазначеної прибудови проводилось без дозвільних документів,

а тому Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради винесено розпорядження, яким зобов'язано ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати самочинні прибудови розміром 2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1. Вимоги розпорядження відповідачами виконано не було.

Ураховуючи викладене, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради просила суд зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати за власні кошти самочинне будівництво прибудови розміром 2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім заочним рішеннямЗалізничного районного суду м. Львова

від 25 січня 2017 року позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати самочинне будівництво прибудови розміром 2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1.

Рішення районного суду мотивовано тим, що самочинне будівництво прибудови розміром 2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1 здійснено відповідачами без належних на те документів та з порушенням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня

2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що будівництво прибудови розміром

2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м на межі будинковолодінь АДРЕСА_1 самочинне, вчинені без належних на те документів, тому підлягає знесенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 1309/10788/12 із Залізничного районного суду м. Львова.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

05 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено вимоги статті 376 ЦК України, оскільки при прийнятті рішення не досліджено питання можливості перебудови самочинного будівництва, що має бути досліджено при прийняття рішення про знесення самочинного будівництва. Також, вважає, що суд не врахував вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок

АДРЕСА_1, обслуговується Львівським комунальним підприємством "Левандівка".

Співвласниками зазначеного будинку є: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 37 т. 1).

Відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 16 лютого 2012 року № 168 ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язано в термін до 25 квітня

2012 року демонтувати прибудову розміром 2,05 х 3,80-0,46 х 3,04 м

на межі будинковолодінь АДРЕСА_1

(а. с. 30 т. 1).

Згідно з актом комісії Львівського комунального підприємства "Левандівка" від 30 травня 2012 рокуОСОБА_1, ОСОБА_2

та ОСОБА_3 розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради не виконали, демонтаж самочинно побудованої прибудови не здійснили (а. с. 38).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під

час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За правилами частини 1 статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина 2 статті 4, пункт 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом пункту 8 частини 1 статті 3 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 3 статті 6 КАС України).

частина 3 статті 6 КАС України визначає сторони в адміністративному процесі, якими є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом (частини перша, друга, пункт 5 частини четвертої зазначеної статті).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Звертаючись із цим позовом, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради підставою вимоги про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт будівництва зазначила те, що відповідачі здійснили самочинну прибудову без належного дозволу на здійснення будівництва, який надається відповідним органом місцевої ради, без належно затвердженого проекту щодо дотримання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, необхідних для прийняття

в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Позов обґрунтовано порушенням вимог статті 376 ЦК України, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Аналогічна норма закріплена у статті 14 Закону України "Про основи містобудування". Відповідно до статті 14 Закону України "Про основи містобудування" державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

За положеннями частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка

здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані

з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина 7 статті 376 ЦК України).

Таким чином, позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про знесення самочинного будівництва обумовлений реалізацією передбачених законами України повноважень суб'єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року

у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі 161/14920/16-а (провадження № 11-251апп18) викладено висновки про те, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації

у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими, а тому спори за зверненням суб'єкта владних повноважень (виконавчого органу міської ради, органу державного архітектурно-будівельного контролю) про знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18) міститься висновок про те,

що якщо спір, який є предметом розгляду, не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування, то справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим.

З урахуванням положень частини 3 статті 6, пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України цей спір належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина 1 статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 414 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 414 ЦПК України.

З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржуване рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду Львівської області від 25 січня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про знесення самочинного будівництва закрити.

Роз'яснитиОСОБА_3, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк