Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 01.07.2019 року у справі №466/4670/17 Ухвала КЦС ВП від 01.07.2019 року у справі №466/46...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2019 року у справі №466/4670/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 466/4670/17

провадження № 61-10677св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про стягнення аліментів на утримання дитини, позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала

з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2006 року, який рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 17 червня

2011 року розірвано. Під час шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3.

Після розлучення малолітній син зареєстрований та проживає з позивачем на АДРЕСА_1 та перебуває повністю на її утриманні.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14 квітня

2014 року призначено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина по 500 грн щомісячно, починаючи з 17 березня 2014 року до досягнення дитиною повноліття.

Призначені аліменти відповідач не сплачує, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість.

Батько дитини не виконує жодного з покладених законом на нього обов'язків по вихованню дитини, не піклується про сина, не проявляє інтересу щодо його подальшої долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки батька.

Крім того, позивач мала намір на літніх канікулах відпочити з дитиною

за кордоном, проте відповідач відмовив у наданні відповідного дозволу.

Разом з цим, орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської радинадав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина у розмірі 16 500 грн за період з 17 березня 2011 року до 17 березня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 04 травня

2018 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків, що дає підстави до задоволення позову в частині вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно свого сина.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що він тривалий час перебував на роботі за межами України, тому не мав змоги приймати участь у вихованні дитини. Надані ОСОБА_2 довідки про відсутність судимості та відсутність психологічних та наркологічних захворювань не звільняють його від встановлених законом обов'язків щодо батьківського піклування та виховання сина.

При цьому, позивачем не подано до суду доказів щодо наявності обставин, які визначені частиною 2 статті 191 СК України, для стягнення аліментів за минулий час, зокрема не подано будь-яких доказів звернення у компетентні органи з приводу розшуку відповідача, його місця роботи, встановлення доходу останнього тощо.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позбавлення особи батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач тривалий час перебував на роботі в Ізраїлі, тому в цей період не мав можливості піклуватися про сина та надати згоду на його виїзд за межі України на відпочинок

з матір'ю.

Вказував, що він жорстоко з дитиною не поводився, не застосовував до дитини насильства, приниження чи недопустимі методи виховання, не викликав у сина негативних емоцій. Відповідач не має алкогольної залежності та не є наркозалежним, не втягував свою дитину в злочинну діяльність чи жебракування.

Разом з тим, позивач належним чином виконує свої обов'язки щодо сплати аліментів, заборгованість перед позивачем відсутня, що підтверджується довідкою Золочівського районного відділу Державної виконавчої служби (далі - Золочівський РВ ДВС) від 17 січня 2018 року. Факт перебування відповідача за межами території України підтверджується копією картки Exit permit від 13 квітня 2017 року. Отже, відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, проте суди залишили поза увагою надані на спростування позовних вимог докази, а судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

Коли відповідач повернувся з Ізраїлю, він надав позивачу дозвіл на виїзд сина за кордон разом з матір'ю, проте у нього (сина) не виготовлений закордонний паспорт, тобто доводи позовної заяви в цій частині є безпідставними.

Жодних доказів ухилення від виконання батьківських обов'язків позивач до справи не додала.

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають з факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідач не сплачує аліменти, не приїжджає до сина, не телефонує йому, вони не спілкуються, хоча жодних перешкод у їх спілкуванні позивач не чинила. Також відповідач не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням та медичним доглядом.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, тому судові рішення є законними та справедливими.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

04 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2

у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2006 року, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 17 червня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3, батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом з ОСОБА_1 на

АДРЕСА_1. ОСОБА_2 за вказаною адресою не був зареєстрований і не проживає.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14 квітня

2014 року призначено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 500 грн щомісячно, починаючи з 17 березня 2014 року до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до характеристики з навчального закладу СЗШ № 99 м. Львова щодо малолітнього ОСОБА_3, батько останнього не цікавиться успішністю навчання сина, не приходить на батьківські збори, не відвідує виховні заходи.

Згідно з висновком Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 жовтня 2016 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3, оскільки він (відповідач) не виконує обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, як батька дитини.

Відповідно до довідки Золочівського РВ ДВС від 17 серпня 2016 року

ОСОБА_1 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 у період

з 01 січня 2016 року до 01 серпня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Разом з тим, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала на ухилення відповідача від основних обов'язків, які притаманні батьку під час виховання сина. На підтвердження цих обставин посилалась на висновок органу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, а також показання свідків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказував, що він тривалий час перебував на роботі закордоном, тому з поважних причин не міг відвідувати сина, зокрема і в школі, проте надсилав йому подарунки, надавав іншу матеріальну допомогу, а також платив аліменти у повному розмірі.

Відповідач також вказував, що позивач не надала доказів, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина. Звертав увагу на те, що він характеризується позитивно та бажає у майбутньому спілкуватися із сином та займатися його вихованням.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Не є належним доказом у цій справі і висновок органу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він (висновок) складений поверхнево, не є обґрунтованими, оскільки не містить конкретних доказів і фактів як виключних обставин для позбавлення особи (ОСОБА_2) батьківських прав. Отже, такий не мотивований висновок не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав.

Не можуть бути належними та допустимими доказами необхідності позбавлення відповідача батьківських прав і результати пояснень самої дитини, оскільки, як вбачається з висновку апеляційного суду, вони носять суперечливий характер, тому не відображають справжню волю дитини.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та для захисту прав дитини.

Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд усупереч вимогам процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановив в повному обсязі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив усіх доказів, що зазначались батьком на спростування позовних вимог, з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і можливе лише у виняткових випадках при доведеності винної поведінки батька з урахуванням її характеру, а також інших конкретних обставин справи.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав за встановлених судами обставин для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина -

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідача, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

У решті позовних вимог судові рішення не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська
logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати