Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2020 року у справі №718/1781/18

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 718/1781/18

провадження № 61-1723св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про вселення та визнання права на частку будівельних матеріалів у спільно створеному майні

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяв

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила вселити її до житлового будинку АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнання, а саме: азбестоцементні листи хвилясті кількістю 182,28 кв. м, листи металочерепиці - 151,13 кв. м, бітум нафтовий - 0,520 т, болти, дюбелі - 0,032 т, цвяхи - 0,133 т, гіпсові в'яжучі - 1,3 т, вапно будівельне - 0,03 т, плитки керамічні глазуровані - 30,56 кв. м, плитки керамічні неглазуровані (рваний камінь) - 23,84 кв. м, плитки керамічні для підлог - 6,85 кв. м, фарба, білило - 0,04 т, поковки - 0,721 т, дріт сталевий - 0,010 т, сітка дротяна ткана - 25,06 кв. м, тонколистий прокат, сталь листова - 0,18 т, скло листове візерунчасте - 4,76 кв. м, цемент - 0,031 т, шурупи - 0,0158 т, електроди - 0,004 т, шпалери - 104 кв. м, плитки карнизні - 15,1 пог. м, плитки плінтусні - 15,1 пог. м, шпаклівка - 0,09 т, лісоматеріали - 21,49 куб. м, блоки віконні пластикові - 28,47 кв. м, кахель - 6,20 кв. м, блоки дверні металопластикові - 5,35 кв. м, пластикова вагонка - 49,08 кв. м, листи полікарбонатні - 1,85 кв. м, блоки дверні дерев'яні - 17,29 кв. м, дошка для підлоги - 4,17 кв. м, ворота дерев'яні металеві - 16,2 кв. м, арматурна сітка - 60 кв. м, ванна акрилова - 1 шт., котли - 2 шт., радіатори сталеві - 21,6 Квт, щити опалубки - 13,65 кв. м, умивальник - 1 шт., унітаз - 1 шт., камінь бутовий - 0,133 куб. м, пісок природний - 8,25 куб. м, керамоблок - 19 252 шт., суміші бетонні - 36,88 куб. м, розчин кладковий - 32,27 куб. м, плити бетонні тротуарні - 27,030 кв. м, труби напірні - 27 пог. м, муфти, перехідники, трійники, згони - 65 шт., герметик акриловий - 12 кг, які використовувались у процесі будівництва другого поверху літньої кухні літери "Б", гаража, стодоли підвалу, котельні, вбиральні, стайні, сараю, огорожі, замощення в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням вартості ремонтно-відновлювальних робіт, проведених на покращення цих будівель та споруд, загальною вартістю 561 110,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 15 жовтня 1992 року до 03 березня 2016 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, в якому народилося двоє синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Із часу одруження вони проживали у батьків чоловіка на АДРЕСА_1, де вона була зареєстрована з 01 лютого 1996 року.

У 2016 році батько чоловіка ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування житлом, однак рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтвердив факт передання позивачем коштів на утримання житла та будівництво будинку.

Ураховуючи, що відповідач не допускає її до будинку, в якому вона з 1992 року проживала як член сім'ї власника, не вчиняла дії щодо руйнування і псування цього майна, не порушувала правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку, а навпаки за її кошти проводились реконструкція та будівництво господарських будівель і споруд в цьому

господарстві, вона брала участь в утриманні господарства, організовувала та фінансувала весілля синові ОСОБА_4, брала участь у похованні ОСОБА_6 у липні 2017 року, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кіцманський районний суд Чернівецької області рішенням від 11 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того із співвласників, який їх зробив. Позивач має право на відшкодування витрат на будівництво та проведення ремонтно-будівельних робіт підсобних будівель, з урахуванням частки інших осіб - колишнього чоловіка та його батьків. Питання про виселення позивача не вирішувалось, тому належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визначення способу і порядку користування житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Чернівецький апеляційний суд постановою від 18 грудня 2019 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року в частині позовних вимог про вселення скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Усунув перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 4 008,04 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави частину судових витрат у розмірі 849,36 грн.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що житловий будинок на АДРЕСА_1 входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_6, єдиним спадкоємцем якого є ОСОБА_2, яка прийняла спадщину. Враховуючи факт наявності між сторонами конфліктних відносин, створення відповідачем перешкод для проживання позивача у спірному будинку, в який вона була вселена як член сім'ї власника і зареєстрована в ньому, однак після повернення до України відповідач та її син чинять їй перешкоди в користуванні та проживанні в ньому, а також те, що ОСОБА_1 фактично просить усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення, тому позивач в частині позовних вимог про вселення обрала належний спосіб захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 січня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в частині вселення позивача та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та чинному законодавству. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 зазначив, що власник спірного житлового будинку, син якої перебував у шлюбі, надав право користуватися житлом дружині сина, яка вселилась і була зареєстрована. Однак ОСОБА_2 надавала можливість позивачу користуватися лише господарською будівлею, а не проживати у будинку, а реєстрація місця проживання залишилась у неї, оскільки здійснюється за поштовою адресою будинку, а не господарської будівлі.

Крім цього, апеляційний суд несправедливо розподілив судові витрати у справі.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в частині вирішення позову про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання, в касаційному порядку не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України.

16 березня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що постанова апеляційного суду є законною і справедливою, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Кіцманського районного суду Чернівецької області.

26 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1992 року до 03 березня 2016 року та спільно проживали у будинку АДРЕСА_1.

Власником спірного будинку на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 22 квітня 1988 року був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого спадщину прийняла ОСОБА_2.

Згідно із записами у погосподарських книгах за 2001-2005,2011-2015 роки та 2016 рік головою двору був ОСОБА_6, членами двору були: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_1 (невістка), ОСОБА_4 (онук), ОСОБА_5 (онук).

ОСОБА_1 з 1992 до 2016 року проживала у спірному будинку як дружина ОСОБА_3, який є сином відповідача ОСОБА_2, та брала участь у ремонтно-будівельних роботах.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у справі № 718/944/18 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку, встановлено, що ОСОБА_1 не проживає у спірному будинку з 2016 року з поважних причин, іншого місця проживання та реєстрації немає. Вона тимчасово проживає в іншому будинку в цьому селі, оскільки ОСОБА_2 та її колишній чоловік чинять їй перешкоди у користуванні будинком. Вона неодноразово зверталась до сільської ради та правоохоронних органів із заявами про те, що їй не надають доступу до житлового будинку, в якому залишилися її речі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано 20 січня 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Апеляційний суд встановив, що позивач вселилася у спірний будинок як член сім'ї власника, після її повернення до України відповідач зі своїм сином чинять їй перешкоди в користуванні та проживанні в спірному будинку.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 26 червня 2019 року у справі № 718/944/18 відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним житлом, встановивши, що ОСОБА_1 не проживає в спірному будинку з 2016 року з поважних причин, оскільки ОСОБА_2 та її колишній чоловік чинять їй перешкоди у користуванні будинком; вона неодноразово зверталася до сільської ради та правоохоронних органів із заявами про те, що їй не надають доступу до житлового будинку, в якому залишилися її речі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член

його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Частиною 4 статті 156 ЖК УРСР певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім'ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Велика Палата Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження 14-64цс20) дійшла висновку, що за логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Встановивши, що ОСОБА_1 вселилася до спірного будинку на законних підставах за згодою власника - як дружина сина власника та зареєстрована в ньому, а припинення сімейних відносин з власником будинку саме по собі не свідчить про припинення її права на проживання у ньому, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вселення позивача до цього будинку.

Ухвалюючи рішення у справі апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідач не надала доказів та не навела прямої норми матеріального права, яка надає їй право перешкоджати позивачу в проживанні та користуванні спірним житлом. Сама по собі наявність у неї права власності на це житло не може бути легітимною підставою позбавлення позивача права користування ним.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Аргументи касаційної скарги в цій частині за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про відсутність підстав для вселення позивача до будинку, що належить відповідачу на праві власності, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення апеляційного суду в частині усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 спірним будинком

шляхом вселення залишити без змін.

Однак не можна погодитися з апеляційним судом в частині проведення перерозподілу судових витрат у справі з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заявила дві вимоги, одна з яких майнова - визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, інша немайнова - вселення до спірного будинку.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", в чинній на час звернення з позовом редакції, розмір ставки судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць 1 762 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1
409,60 грн, тобто 704,80 грн за вимогу немайнового характеру та 704,80 грн за майнову вимогу.

Відповідно до 4 Закону України "Про судовий збір" розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становив 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2019 року клопотання

ОСОБА_1, в інтересах якої діяла ОСОБА_7, про зменшення розміру судового збору задовольнив. Зменшив розмір судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції до 2 571,88 грн.

Ураховуючи, що апеляційний суд ухвалив рішення, яким задовольнив немайнову вимогу, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 762 грн (704,80 + 1 057,20).

Ураховуючи часткове задоволення апеляційним судом заявлених позивачем вимог, висновок суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг і задоволеними вимогами.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави частини судових витрат у розмірі 849,36 грн

підлягає скасуванню, а в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат у розмірі 4 008,04 грн - зміні.

Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги щодо перерозподілу судових витрат у справі заслуговують на увагу.

Клопотання ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за введення суду в оману щодо ненадання достовірної інформації про фактичні обставини у справі, яке надійшло до Верховного Суду 14 травня 2020 року, задоволенню не підлягає, оскільки встановлення фактичних обставин справи знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України) і є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)), однак ОСОБА_2 у судах попередніх інстанції про це не заявляла та відповідні докази не подавала.

Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в частині усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 житловим приміщенням шляхом вселення в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 849,36 грн судових витрат скасувати, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат змінити: замість 4
008,04 грн стягнути 4 762,00 грн (чотири тисячі сімсот шістдесят дві гривні).

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун