Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.01.2021 року у справі №610/3273/18

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 610/3273/18-ц

провадження № 61-19323св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, перерахованих на утримання дитини та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2005 року до 2012 року проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, їх спільне проживання однією сім'єю відбувалося з різною тривалістю. У 2009 році ОСОБА_1 виїхав на роботу до Чеської Республіки, де по теперішній час проживає та офіційно працевлаштований. У 2012 році позивач та відповідач поновили подружнє життя. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дитина - ОСОБА_4. Після народження сина ОСОБА_1 проживав у Чеській Республіці, постійно підтримував та допомагав фінансово дружині. У 2017 році їх відносини припинились.

Позивач вважав себе батьком дитини та перерахував у 2013-2017 роках грошові кошти на її утримання на загальну суму 28 270,00 доларів США. ОСОБА_3 з 2016 року безпідставно почала створювати різні перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з сином.

Згідно з розпорядженням № 722 від 03 жовтня 2017 року органу опіки та піклування Балаклійської районної державної адміністрації було встановлено порядок спілкування ОСОБА_1 з сином та зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати цьому.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 06 квітня 2018 року виключено відомості про ОСОБА_1 як батька ОСОБА_4 з актового запису про народження.

Підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом, є те що відповідач незаконно та безпідставно отримувала від нього кошти на утримання дитини протягом кількох років. Позивач вважає, що йому була завдана моральна шкода, оскільки була принижена його честь і гідність, підірваний авторитет серед друзів та родини, коли виявилося, що він не є батьком ОСОБА_4. У позивача різко погіршився стан здоров'я - він набув захворювання на невроз і вимушений був проходити стаціонарне та амбулаторне лікування, реабілітацію, оплачувати медикаментозні препарати, консультації лікарів, психологів.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_5 безпідставно отримані кошти, перераховані на утримання малолітнього ОСОБА_4 у розмірі 28 270,00 доларів США в гривневому еквіваленті - 796 083,00 грн (по курсу НБУ на день подачі позову 30 жовтня 2018 року), 3% річних у зв'язку з безпідставним одержанням та користуванням грошовими коштами у сумі 133 146,00
грн, моральну шкоду у сумі 30 000,00 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 15 листопада

2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів, що кошти, які він перераховував відповідачу, були спрямовані саме на утримання дитини, із списку відправлених грошових переказів цього не видно. Жодного рішення про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини ухвалено не було.

Позивач визнав, що будучи впевненим у своєму батьківстві, добровільно перераховував кошти відповідачу, а відтак, недобросовісності з приводу отримання коштів з боку відповідача під час розгляду справи не встановлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду в частини вирішення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих відповідачем коштів у сумі 796 083,00 грн та ухвалити нове рішення про задоволення цієї вимоги.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 15 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в частині вимог апеляційної скарги.

Стягнено з ОСОБА_5 безпідставно отримані кошти, перераховані ОСОБА_1 на утримання малолітнього ОСОБА_4 у розмірі 28 270,00 доларів США (796 083,00 грн, згідно курсу НБУ на день подання позову - 30 жовтня 2018 року); вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, вважаючи себе батьком дитини, утримував її, та добросовісно виконував свої батьківські обов'язки. Будь-яких даних чи доказів добросовісності з боку набувача - відповідача ОСОБА_3, яка безпідставно отримувала кошти, суду не було надано.

Навпаки, було встановлено, що зі сторони відповідача була недобросовісність, оскільки отримуючи аліменти на утримання дитини, вона знала, що позивач не є батьком цієї дитини.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 грудня 2020 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 15 листопада 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Апеляційним судом не враховано, що при переказі коштів позивачем не зазначено, що це кошти на утримання дитини. Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач діяла недобросовісно і не надала доказів її добросовісності. Відповідач дійсно не знала, що позивач не є біологічним батьком її дитини. Із цих підстав позивачем не спростовано презумпцію добросовісності відповідача як набувача коштів, що свідчить про відсутність підстав для повернення їх позивачу. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц від 16 січня 2019 року, а також у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 352/118/17 та від 13 квітня 2020 року в справі № 487/2596/17.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 2005 року до 2012 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 з різною тривалістю. З 2012 року їх спільне проживання без реєстрації шлюбубуло поновлено та припинено у 2017 році, що сторонами не заперечується.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_6, батьком якого був записаний ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.

У 2013-2017 роках ОСОБА_1 перебувавна роботі у Чеській Республіці та перерахував у це період грошові кошти ОСОБА_3 на загальну суму 28 270,00 доларів США, що підтверджується списком грошових переказів.

Розпорядженням від 03 жовтня 2017 року № 722 органу опіки та піклування Балаклійської районної державної адміністрації встановлено порядок спілкування ОСОБА_1 з сином та зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати цьому.

22 серпня 2017 року Карлівським районним судом Полтавської області було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Ухвалою від 11 квітня 2018 року Карлівським районним судом Полтавської області провадження у цій справі закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України.

04 жовтня 2017 року за результатами молекулярно-генетичного дослідження, проведеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України № 8-Д встановлено, що на 99,999999995% батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_7

01 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Балаклійского районного суду Харківської області із позовом про оспорювання батьківства та виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 06 квітня 2018 року в справі № 610/2972/17 виключено відомості про ОСОБА_1 як батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з актового запису про народження.

Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи проживала однією сім'єю із ОСОБА_7 та виховувала сина ОСОБА_6.

14 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, змінивши прізвище на "ОСОБА_8".

Позиція Верховного Суду

Мотивувальна частина

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У частині 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частині 1 та 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частині 1 та 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина 1 та 2 статті 12 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів, позивач вказував на те, що у 2013-2017 роках він перераховував відповідачу кошти на утримання сина. Однак, оскільки в подальшому виявилося, що він не є біологічним батьком дитини, просив суд стягнути з відповідача незаконно отримані кошти. При цьому зазначав, що відповідач діяла недобросовісно, оскільки знала про те, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_4.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення безпідставно отриманих коштів виходив з того, що позивачем не надано доказів, що кошти, які він перераховував відповідачу, були спрямовані саме на утримання дитини, із списку відправлених грошових переказів цього не вбачається.

Рішення про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини ухвалено не було, натомість позивач, будучи впевненим у своєму батьківстві, добровільно перераховував вказані кошти відповідачу. Відтак, недобросовісності з приводу отримання коштів з боку відповідача під час розгляду справи не встановлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів, суд апеляційної інстанції встановив що, ОСОБА_1, вважаючи себе батьком дитини, утримував її та належним чином виконував свої батьківські обов'язки. Доказів добросовісності з боку набувача - відповідача ОСОБА_2 суду не надано. Зі сторони відповідача була недобросовісність, оскільки отримуючи аліменти на утримання дитини, вона знала, що позивач не є батьком цієї дитини.

Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими, враховуючи таке.

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України)

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом віддала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

За частиною 2 статті 416 ЦПК України та частини 1 статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов'язковим для застосування судами.

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1 з 2005 року до 2012 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з різною тривалістю. У 2012 роціїх спільне проживання без реєстрації шлюбубуло поновлено та тривало до 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 народила дитину (сина) ОСОБА_4, батьком якої був записаний ОСОБА_1.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що у наданому ним списку грошових переказів відсутні відомості, які б підтверджували, що перераховані позивачем у 2013-2017 роках кошти на ім'я ОСОБА_2 мали цільове призначення - на утримання дитини.

Як видно із рішення апеляційного суду, при апеляційному перегляді та ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції ці обставини жодним чином не були спростовані.

Районним судом встановлено відсутність недобросовісності в діях відповідача при отриманні коштів від позивача. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в спірних правовідносинах діє презумпція добросовісності набувача коштів та позивачем її не спростовано. ОСОБА_1 не доведено, що відповідач знала (не могла не знати), що позивач не є батьком дитини, на утримання якої він перераховував кошти.

Суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц, що згідно статті 1215 ЦК України добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника коштів (позивача).

Апеляційний суд, встановивши без належного обґрунтування та посилання на відповідні докази недобросовісність з боку відповідача під час отримання спірних коштів, зробив це на підставі припущень, що є недопустимим.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 -3 статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У оскаржуваній постанові апеляційного суду в цій справі не зазначено, на підставі яких доказів апеляційним судом встановлено, що перераховані позивачем відповідачу кошти у сумі 28 270,00 доларів США, були призначені на утримання дитини (сина). У рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено, якими доказами або обставинами (доведено позивачем, визнано відповідачем) підтверджується недобросовісність відповідача при отриманні спірних коштів від позивача.

З постанови Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року видно, що судом встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи на підставі неналежної оцінки доказів.

Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_2, що при ухваленні постанови суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц.

Натомість, судом першої інстанції, з урахуванням висновку, викладеного у вищезазначеному рішенні суду касаційної інстанції, встановлено недоведеність та безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом першої інстанції ухвалено законне рішення, яке помилково скасоване апеляційним судом, Верховний Суд вважає за можливе касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 15 листопада 2019 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 15 921,66 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 и задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 15 листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у сумі 15 921,66 грн (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять одна гривня шістдесят шість копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук