Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
місто Київ
справа № 369/2403/17ц
провадження № 61-1801св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути суму на відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 31 393, 33 грн.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 08 листопада 2016 року сталась ДТП. Винним у цій пригоді визнано відповідача ОСОБА_2 Внаслідок ДТП позивачу заподіяно майнову шкоду, про цю подію у встановленому порядку він повідомив страхову компанію, яка сплатила йому страхове відшкодування. Проте, страховою виплатою не покривається шкода, пов'язана з втратою товарної вартості пошкодженого транспортного засобу. Тобто майнова шкода в розмірі 31 393, 33 грн має бути відшкодована відповідачем як заподіювачем шкоди на відшкодування реальних збитків. У добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодувати заподіяну ним шкоду.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди 31 393, 33 грн, витрати за проведення оцінки 1 200, 00 грн, а також судові витрати, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що втрата товарної вартості в розмірі 31 393, 33 грн, що визначено звітом від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку, є збитками, які необхідно стягнути з винуватця ДТП, оскільки втрата товарної вартості не відшкодовується страховою компанією.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції обґрунтовано посилався на висновки звіту від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку, відповідно до яких вартість втрати товарного вигляду пошкодженого автомобіля розрахована експертом відповідно до вимог законодавства та складає 31 393, 33 грн. Заперечуючи проти висновків, викладених у звіті від 26 листопада 2016 року № 823, відповідач належного та допустимого доказу на їх спростування не надав. При цьому, судом, відповідно до вимог процесуального законодавства, стороні відповідача роз'яснювалися його права та обов'язки щодо подачі доказів та про наслідки невчинення процесуальних дій.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у грудні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що звіт від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку не відповідає вимогам законодавства та не доводить факту завдання шкоди у вигляді втрати товарної вартості, оскільки не містить інформації щодо погіршення зовнішнього вигляду, експлуатаційних чи функціональних характеристик автомобіля.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Відповідно до пункту 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 листопада 2016 року водій ОСОБА_2 у с. Софіївська Борщагівка на вул. Шалімова-Соборна, керуючи автомобілем «OPEL», д/н НОМЕР_1 , проїхав перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора, не надав перевагу в русі автомобілю «MERCEDES», д/н НОМЕР_2 , який рухався з вул. Шалімова на зелений сигнал світлофора, внаслідок цього допустив зіткнення з автомобілями «MAZDA», д/н НОМЕР_3 , та «VOLKSWAGEN», д/н НОМЕР_4. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до нього застосовано адміністративне стягнення. Зазначена постанова не оскаржувалась.
Власником автомобіля «MAZDA», д/н НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 , позивач у цій справі.
Між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПрАТ «СК «АХА Страхування») укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 02 листопада 2016 року № 961112а6кг, у зв'язку з настанням страхового випадку виплачене страхове відшкодування в розмірі 136 741, 45 грн.
Згідно зі звітом від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку власнику автомобіля «MAZDA», д/н НОМЕР_3 , вартість відновлювального ремонту складає 159 600, 17 грн, втрата товарної вартості складає 31 393, 33 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Враховуючи положення статті 988 ЦК України та зміст і умови договору страхування, укладеного між позивачем та страховиком, шкода у вигляді втрати товарної вартості не підлягає відшкодуванню страховою організацією, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).
Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.
Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).
Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.
Ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача величини втрати товарної вартості автомобіля, суди посилались на висновки звіту від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку власнику автомобіля, відповідно до яких вартість втрати товарного вигляду пошкодженого автомобіля розрахована експертом на підставі Методики.
Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що звіт від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку власнику автомобіля не доводить наявності шкоди у вигляді втрати товарної вартості, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що, заперечуючи проти висновків, викладених у звіті №823 про оцінку вартості збитку, відповідач не надав суду доказів на спростування наведеного висновку, не заявляв клопотань про проведення судової експертизи, а отже несе ризики настання для нього негативних наслідків нереалізації його процесуальних прав.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються її заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що здійснена судами попередніх інстанцій та перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик