Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2018 року у справі №477/653/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 477/653/17

провадження № 61-25848св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, державне підприємство «Сетам», Вітовський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, публічне акціонерне товариство «Мегабанк»,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що за результатами прилюдних торгів з реалізації майна, які відбулися 06-08 лютого 2017 року, позивач набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4, належним чином реалізувати своє право на володіння та користування майном позивач не може, оскільки ОСОБА_2, яка зареєстрована за іншою адресою, але проживає у спірному будинку, чинить йому у цьому перешкоди, не допускаючи його та його сім'ю до житла. Відповідач відмовляється добровільно звільнити займане приміщення.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив виселити ОСОБА_2 та всіх осіб, які користуються будинком станом на час ухвалення рішення та його виконання, з будинку АДРЕСА_1

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Вітовський РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області), ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк»), третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3, вони спільно побудували спірний житловий будинок, який після розірвання шлюбу за кредитними зобов'язаннями останнього було передано в іпотеку ПАТ «Мегабанк» разом з земельною ділянкою під ним. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2009 року кредитний договір, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Мегабанк» розірвано; стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 196 907 грн та звернуто стягнення на предмет іпотеки. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку. 06-08 лютого 2017 року були проведені електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки. Переможцем вказаних торгів став ОСОБА_1, придбавши зазначене майно за 380 270,80 грн, хоча початкова ціна була визначена у розмірі 543 244 грн. Вказувала, що державним виконавцем та організатором торгів не було дотримано вимог законодавства щодо визначення ринкової вартості майна, дійсності звіту про оцінку майна протягом 6 місяців, правильності уцінки майна до 70 %, повідомлення осіб, які мають право на предмет іпотеки, про проведення таких торгів, а також оприлюднення інформації щодо лоту на інформаційному сайті ДП «Сетам».

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила визнати недійсними електронні торги від 08 лютого 2017 року, протокол їх проведення, акт Вітовського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській областівід 21 лютого 2017 року про проведені електронні торги; визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 та розташований на ній житловий будинок.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними електронні торги, проведені 08 лютого 2017 року ДП «Сетам» з продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1 га, що розташовані на АДРЕСА_1. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів від 08 лютого 2017 року та акт від 21 лютого 2017 року про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів, складений заступником Вітовського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_6, затверджений начальником цього відділу ОСОБА_7 щодо продажу з електронних торгів вищезазначених житлового будинку та земельної ділянки. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на дане майно, видане 24 лютого 2017 року на ім'я ОСОБА_1 приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. Стягнуто з ДП «Сетам», Вітовського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, ОСОБА_1, ПАТ «Мегабанк» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у загальній сумі 2 560 грн, по 640 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізації на торгах підлягала частка ОСОБА_3, а не цілий житловий будинок. Частка ОСОБА_3 у житловому будинку в натурі виділена не була, тому не могла бути реалізована на торгах, а реалізація всього будинку, частка в якому належить ОСОБА_2, не відповідає вимогам закону. З урахуванням задоволення зустрічного позову, а також того факту, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку, вона має право у ньому проживати і її виселення неможливе.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_2 Компенсовано за рахунок держави Державною судовою адміністрацією України понесені: ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 844 грн; ДП «Сетам» судові витрати у розмірі 4 228,81 грн; ПАТ «Мегабанк» судові витрати у розмірі 960 грн. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області повернути ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 560 грн, сплачений за подання зустрічної позовної заяви.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при укладенні іпотечного договору 06 квітня 2007 року ОСОБА_2 надала у належній формі письмову згоду на передачу жилого будинку її колишнім чоловіком ОСОБА_3 в іпотеку ПАТ «Мегабанк». З моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку жилого будинку вона за здійсненням державної реєстрації вказаного права не зверталася. Між тим, нормами цивільного законодавства про набуття права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, передбачено, що таке право виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону. Про визнання за нею права власності на частину будинку ОСОБА_2 не повідомляла ні іпотекодержателя, ні державного виконавця, ні ДП «Сетам». Спірне нерухоме майно було передано на реалізацію на підставі заявки державного виконавця після проведення його оцінки. На момент реалізації майна звіт про оцінку був дійсним. Порушень щодо проведення торгів з досліджених доказів не вбачається. Процедура їх проведення, яка визначена у вищезазначених нормативних актах, була дотримана.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що предмет іпотеки продано за ціною, яка є нижчою від ринкової. Під час проведення електронних торгів було порушено порядок, визначений чинним законодавством, що є підставою для визнання таких торгів недійсними.

30 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі з 04 вересня 1998 року до 27 червня 2006 року, побудували житловий будинок АДРЕСА_1

06 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», укладено кредитний договір на суму 191 000 грн та іпотечний договір, за яким в іпотеку банку передано житловий будинок та земельну ділянку розташовані за вищевказаною адресою.

Відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 06 квітня 2007 року ОСОБА_2 надала згоду колишньому чоловікові на передачу в іпотеку банку спірного житлового будинку. У вказаній заяві вона зазначила, що правочин укладається ОСОБА_3 на умовах, які з нею попередньо узгоджені і є вигідними для обох, укладання договору відповідає їх спільному волевиявленню.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2009 року розірвано вищевказаний кредитний договір від 06 квітня 2007 року. Зі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у солідарному порядку на користь банка стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 196 907,98 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2010 року вказаний будинок визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнано за останньою право власності на 1/2 частку вищезазначеного житлового будинку.

Після набрання вказаним рішенням законної сили ОСОБА_2 із заявою про державну реєстрацію її права на житловий будинок до державного реєстратора не зверталася.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14 вересня 2016 року право власності на спірне майно зареєстровано тільки за ОСОБА_3

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Отже, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).

Частинами першою, третьою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Суди встановили, що 16 вересня 2013 року державним виконавцем у присутності ОСОБА_2 складено акт опису й арешту майна, яке було передано їй на відповідальне зберігання.

Згідно із звітом про оцінку вищезазначеного будинку та земельної ділянки від 11 серпня 2016 року їх вартість станом на 08 серпня 2016 року становила 543 244 грн.

Електронні торги з реалізації предмета іпотеки проводяться в двомісячний строк з дня одержання організатором заявки державного виконавця на реалізацію арештованого майна.

За результатами проведення електронних торгів складається протокол, який підписується уповноваженим представником організатора та покупцем предмета іпотеки. У протоколі, крім інформації, передбаченої пунктом 1 цього розділу, зазначаються дата видачі/підписання протоколу та початкова ціна предмета іпотеки, встановлена відповідно до частини другої статті 43 Закону України «Про іпотеку» .

Суди встановили, що 30 вересня 2016 року на адресу ДП «Сетам» надійшла заявка Вітовського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області на реалізацію арештованого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_3

Торги проводилися тричі: 24-26 жовтня 2016 року, 22-24 грудня 2016 року та 06-08 лютого 2017 року.

Перед кожними торгами у двох місцевих газетах та на сайті здійснювалася публікація повідомлень про проведення торгів, у яких містилася інформація про дату і час проведення торгів, опис предмета іпотеки, місце, де можна отримати додаткову інформацію про умови проведення електронних торгів.

Уцінка предмета іпотеки проводиться відповідно до розділу VIII цього Порядку з урахуванням вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку».

У разі якщо електронні торги не відбулися, нереалізоване майно (лот), яке (який) виставлялося (виставлявся) на електронні торги, підлягає уцінці (повторній уцінці).

Уцінка (повторна уцінка) майна, в тому числі майна, визначеного розділами VI, VII Порядку, проводиться відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження».

Суди встановили, що у жовтні та грудні 2016 року торги не відбулися через відсутність допущених учасників торгів. Вартість майна була зменшена спершу на 15 %, вдруге - на 30 %.

На третіх торгах майно було продано ОСОБА_1 за 380 270,80 грн.

Якщо електронні торги не відбулися, організатор не пізніше наступного дня повідомляє про це орган державної виконавчої служби через особистий кабінет органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого майно передано на реалізацію.

Встановлено, що за результатами проведених електронних торгів 08 лютого 2017 року складено протокол, а 21 лютого 2017 року - акт про проведені електронні торги, відповідно до яких ОСОБА_1 став переможцем прилюдних торгів.

24 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримав у приватного нотаріуса Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,1 га та розташований на ній житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1

Спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Разом з тим сам по собі факт неналежного повідомлення про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Отже, порушень правил проведення електронних торгів, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком, не встановлено.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірне нерухоме майно передано на реалізацію на підставі заявки державного виконавця після проведення його оцінки. На момент реалізації майна звіт про оцінку був дійсним. Порушень щодо проведення торгів з досліджених доказів не вбачається. Процедура їх проведення, яка визначена у вищезазначених нормативних актах, була дотримана.

Відповідно до статей 369, 370 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Стаття 578 ЦК України передбачає, що майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Як встановлено вище, при укладенні іпотечного договору 06 квітня 2007 року ОСОБА_2 надала у належній формі згоду на передачу жилого будинку її колишнім чоловіком ОСОБА_3 в іпотеку ПАТ «Мегабанк».

З 16 вересня 2013 року вона була зберігачем майна на підставі акта державного виконавця про опис і арешт майна, який містив посилання про передачу майна на реалізацію.

З моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання за нею права власності на 1/2 частку жилого будинку ОСОБА_2 за здійсненням державної реєстрації вказаного права не зверталася.

Про визнання за нею права власності на частину будинку ОСОБА_2 не повідомляла ні іпотекодержателя, ні державного виконавця, ні ДП «Сетам».

Апеляційним судом також встановлено, що неповідомлення ОСОБА_2 про проведення електронних торгів не вплинуло на їх результат, порушень прав ОСОБА_2 при проведені торгів не встановлено.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що реалізація іпотечного майна відбулася у порядку та у спосіб, передбачений нормами матеріального права, тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що предмет іпотеки продано за ціною, яка є нижчою від ринкової, оскільки ціну предмета іпотеки визначено відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку.

Разом з тим не можна погодитися з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення з огляду на таке.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 22 березня 2017 року за вказаною адресою без реєстрації проживає ОСОБА_2

ОСОБА_1 направляв ОСОБА_2 вимогу про необхідність звільнення у добровільному порядку придбаного ним житла та звертався до правоохоронних органів з приводу перешкоджання йому ОСОБА_2 у вселенні до спірного майна.

Згідно з висновком інспектора поліції Вітовського ВП Корабельного відділу ГУНП в Миколаївській області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_2 відмовляється звільнити домоволодіння до ухвалення рішення суду про виселення.

Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) придбано не за рахунок кредиту.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження.

Разом з тим спірне житлове приміщення вказаним власником придбане на прилюдних торгах 08 лютого 2017 року, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості.

Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірний будинок придбаний при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї.

Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Отже, у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Вказані висновки викладені у постанові ОСОБА_9 Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 14-317цс18.

ОСОБА_4, апеляційний суд вказані норми права та обставини справи не врахував, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірного будинку.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин приписи вищенаведених законодавчих актів та безпідставно частково задовольнив позов ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно, ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи цієї касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції у відповідній частині не спростовують.

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, це порушення призвело до ухвалення незаконного судового рішення, тому постанову суду апеляційної інстанції в цій частині необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Сетам», Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Мегабанк», третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська