Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.10.2018 року у справі №333/4329/15

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 335/4329/15-ц

провадження № 61-18122св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонере товариство «Дельта Банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23 листопада

2016 року у складі судді Рибалко Н. І. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року публічне акціонере товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 03 червня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 002-07030-030607, за умовами якого банк відкриває відповідачу картковий рахунок

№ НОМЕР_1, в національній валюті - гривня, випускає та надає держателю платіжну картку, а також ПІН-код до картки, здійснює обслуговування держателя на умовах, викладених в Тарифному пакеті Visa Класичний, що міститься в Додатку № 1 до договору та умовах викладених в Правилах здійснення операцій за картковими рахунками. Договір набуває чинності з дати його укладання та діє до повного виконання зобов'язань за договором. Згідно умов договору банк відкриває Держателю кредитну лінію на загальну суму 1 500,00 грн та самостійно один раз на місяць може змінювати розмір ліміту кредитної лінії в межах кредитної лінії, при цьому сторони погодили, що у даному випадку додаткова угода не укладається.

Відповідно з умовами договору, держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені Правилами здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування кредитною лінією за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або овердрафтом та процентів за користування. Також держатель доручає банку здійснювати з рахунку договірне списання грошових коштів.

Станом на 31 березня 2015 року відповідач не виконує належним чином зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого виникла прострочена заборгованість на загальну суму 21 268,77 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 11 668,95 грн; простроченого тілу кредиту - 4 819,22 грн, відсотків - 4 780,60 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічними позовними вимогами до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що договір не містить порядку зміни та припинення договору, не містить умови про відповідальність сторін, що суперечить статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Банк включив в договір незаконні умови, а саме про нарахування комісії при здійсненні розрахунково-касового обслуговування. Згідно наданого банком до позову розрахунку суми заборгованості за період з 01 серпня 2007 року по 30 січня 2015 року була нарахована комісія у розмірі 14 339,92 грн. При укладанні кредитного договору вона не була ознайомлена ні з Тарифним пакетом Visa Лояльний, ні з Правилами здійснення операцій за картковим рахунком. Крім того, кредитний договір не містить зазначень про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним з зазначенням її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки так і в грошовому виразі.

ОСОБА_4 просила визнати недійсним кредитний договір від 03 червня 2007 року № 002-07030-030607 укладений між нею та ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від

23 листопада 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за договором № 002-07030-030607 на відкриття карткового рахунку від 03 червня 2007 року станом на 31 березня 2015 року у розмірі 21 268,77 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір від 03 червня 2007 року

№ 002-07030-030607 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки укладений в письмовій формі, що відповідає статті 1055 ЦК України. ОСОБА_4 ознайомлена з правилами, тарифами та погоджувалася вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору, про що зазначено у договорі, оспорюваним договором передбачені усі визначені законодавством істотні умови. Однак, в порушення умов оспорюваного договору, ОСОБА_4 взяті на себе зобов?язання не виконала, у зв?язку із чим станом на 31 березня 2015 року утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» в судовому порядку.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від

23 листопада 2014 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що районний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

10 квітня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ «Дельта Банк» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості.

Висновок судів попередніх інстанцій про незастосування строку позовної давності не відповідає вимогам ЦК України.

Укладений між сторонами кредитний договір, містить незаконні умови, які прямо порушують законодавство та створюють несприятливі умови для позичальника.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із положеннями статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 03 червня 2007 року між

ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки. Підписавши вказаний договір, сторони погодили всі істотні умови щодо кредитування.

У зв?язку з неналежним виконанням умов вказаного кредитного договору, у ОСОБА_4 станом на 31 березня 2015 року виникла заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком станом становить 21 268,77 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з положень статей 526, 536 ЦК України та встановленого судами факту неналежного виконання відповідачем обов?язків за кредитним договором.

Доводи заявника про те, що ПАТ «Дельта Банк» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості спростовуються матеріалами справи, зокрема наданим банком розрахунком заборгованості.

Доказів на спростування вказаного розрахунку ОСОБА_4 не надано, а матеріали справи не містять.

Посилання заявника на те, що висновок судів попередніх інстанцій про незастосування строку позовної давності не відповідає вимогам ЦК України є безпідставним з огляду на таке.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим суду банком, ОСОБА_4 користувалась кредитною карткою протягом червня 2007 року - травня 2014 року, а саме зняття готівки у цей період, а операції з погашення кредиту здійснювались щомісячно, починаючи з липня 2007 року. Остання оплата була здійснена 30 березня 2015 року.

Таким чином, перебіг трирічного строку позовної давності про стягнення заборгованості за кредитним договором розпочався з квітня 2015 року, оскільки відповідач мав внести черговий платіж згідно умов договору, але цього не зробив. Позивач звернувся до суду 12 травня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з нормами статей 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 виконувала умови договору, сплачувала платежі по кредиту, за недостатністю проплат у банку виникло право вимоги про стягнення боргу, та такий з позовом звернувся до суду про стягнення заборгованості. Належним чином дослідили зміст оспорюваного договору на відкриття поточного карткового рахунку з використанням платіжної картки, при укладенні договору банком дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже доводи ОСОБА_4 про порушення її прав, як споживача кредитних послуг, є безпідставними і спростовуються матеріалами справи. Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Доводи заявника проте, що укладений між сторонами кредитний договір, містить незаконні умови, які прямо порушують законодавство та створюють несприятливі умови для позичальника є безпідставними, оскільки

ОСОБА_4 підписавши кредитний договір, погодилися з усіма його істотними умовами та протягом тривалого часу користувалася кредитним коштами, сплачувала платежі по кредиту, тобто ОСОБА_4 таким чином погоджувалася з умовами кредитного договору, поки ПАТ «Дельта Банк» не звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості.

ПАТ «Дельта Банк», звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, не врахувало до суми позову комісію у розмірі 14 339,92 грн.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновок судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від

23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від

21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська