Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2020 року у справі №552/2264/19

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 552/2264/19-ц

провадження № 61-2589св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 2",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргукомунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в складі колегії суддів: Лобова О. А, Дорош А. І., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 2" (далі - КП "ЖЕО № 2") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована та є власністю територіальної громади, а предметом діяльності та обов'язком КП "ЖЕО № 2" є, зокрема, забезпечення утримання та схоронності житлового фонду. Вказував, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, але тривалий час не проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2, квартира почала руйнуватися.

Посилаючись на ту обставину, що відповідачі без поважних причин не проживають у житловому приміщенні, позивач просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2019 року позов КП "ЖЕО № 2" задоволено.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності обставин, на які посилався позивач у підтвердження заявлених вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновків про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, на підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР, оскільки останні тимчасово не проживали у спірному житловому приміщенні з поважних причин, через непридатність житла для проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 рокуКП "ЖЕО № 2" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно не задоволено позов в повному обсязі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована і є власністю територіальної громади міста.

Також встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Факт непроживання у спірній квартирі понад шість місяців відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не заперечували.

На обґрунтування поважності причин непроживання у спірній квартирі ОСОБА_1 посилався на технічний стан помешкання, який унеможливлює проживання у ньому, у зв'язку з чим він був вимушений працювати за кордоном для того, щоб заробити кошти на ремонт квартири.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41).

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають у спірній квартирі з поважних причин, оскільки квартира АДРЕСА_1 є непридатною для проживання.

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживали у спірній квартирі з поважних причин, пов'язаних із непридатністю для проживання та не втрачали інтересу до квартири, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР. Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців суду не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська