Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №175/2144/22
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №175/2144/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 175/2144/22

провадження № 61-7928св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Підгородненська міська рада, міська рада, орган місцевого самоврядування) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про скасування державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що 09 серпня 2010 року Підгородненська міська рада прийняла рішення про припинення права постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 2,4 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), та повернення її у власність територіальної громади через систематичну несплату ним земельного податку та не використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2010 року з вищевказаного рішення виключено посилання на невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, в іншій частині рішення міської ради залишено без змін.

Таким чином, право постійного користування ОСОБА_1 вже було припинено на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Рішенням Дніпропетровського районного суду від 11 червня 2012 року в справі № 2-410/1559/12 за позовом Підгородненської міської ради до ОСОБА_1 скасовано державний акт на право постійного користування землею, виданий 13 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 , та зобов`язано останнього повернути спірну земельну ділянку площею територіальній громаді м. Підгородне в особі Підгородненської міської ради.

19 жовтня 2021 року міська рада виявила, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер. Водночас вона як власник земельної ділянки не здійснювала виготовлення/замовлення будь-якої землевпорядної документації. Крім того, згідно із інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку у відомостях про суб`єктів права власності на спірну земельну ділянку зазначений ОСОБА_1 , а підставою набуття - державний акт від 13 січня 1997 року.

На звернення міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про внесення змін до Державного земельного кадастру в частині виключення вказаних відомостей відносно ОСОБА_1 , їй було відмовлено з тих підстав, що дане питання вирішується лише у разі ухвалення судом відповідного рішення.

За таких обставин позивач просив скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,4 га за кадастровим номером 1221411000:02:046:0047, яка проведена 01 жовтня 2021 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2022 року в складі судді Васюченко О. Г. позовні вимоги Підгородненської міської ради задоволено.

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,4 га за кадастровим номером 1221411000:02:046:0047, яка проведена 01 жовтня 2021 року.

Вирішено питання розподілу судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд керувався тим, що державна реєстрація спірної земельної ділянки була проведена 01 жовтня 2021 року на підставі державного акту від 13 січня 1997 року, який скасований судовим рішенням від 11 червня 2012 року, що набрало законної сили, тому дійшов висновку щодо її незаконності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації задоволено.

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,4 га за кадастровим номером 1221411000:02:046:0047, яка проведена 01 жовтня 2021 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Установивши, що державна реєстрація спірної земельної ділянки була проведена 01 жовтня 2021 року на підставі державного акту від 13 січня 1997 року, який скасований судовим рішенням від 11 червня 2012 року, що набрало законної сили, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про незаконність такої реєстрації та наявність підстав для задоволення позову шляхом скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Водночас суд встановив, що відповідач був обізнаний про наявність і зміст судового рішення від 11 червня 2012 року, вживав заходи щодо його оскарження, однак, діючи недобросовісно, пред`явив державний акт від 13 січня 1997 року, що скасований рішенням суду, для проведення державної реєстрації земельної ділянки у жовтні 2021 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять належних доказів повідомлення місцевим судом відповідача про час та місце проведення судового засідання, призначеного на 23 грудня 2022 року, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового по суті позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та закрити провадження у справі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року в справі № 128/3751/14-а, від 13 листопада 2019 року в справі № 823/1984/16, від 04 травня 2022 року в справі № 817/154/18, від 27 липня 2022 року в справі № 640/10412/21, від 29 вересня 2022 року в справі № 160/15715/20 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки сторони у спірних правовідносинах реалізували свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Не звернувши на вказане уваги, суд апеляційної інстанції безпідставно розглядав цей спір в порядку цивільного судочинства, порушивши норми пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

08 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2011 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № VIII/XXII від 25 грудня 1996 року в постійне користування ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку площею 2,4 га на АДРЕСА_1 для спортивно-оздоровчої діяльності в межах існуючого стадіону та 13 січня 1997 року на підставі вказаного рішення видано державний акт на право постійного користування серії ДП № 004116.

Рішенням Підгородненської міської ради від 09 серпня 2010 року припинено право постійного користування ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та вирішено повернути вказану земельну ділянку у власність територіальної громади м. Підгородне через систематичну несплату відповідачем земельного податку та невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, у справі № 2а-653/10 позов ОСОБА_1 до Підгородненської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування задоволено частково. Вирішено виключити з рішення Підгородненської міської ради від 09 серпня 2010 року № 6017-ХХХХІV/V посилання на невикористання земельної ділянки площею 2,4 га на АДРЕСА_1 за цільовим призначенням. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2012 року, по справі № 2-410/1559/12 задоволено позов Підгородненської міської ради до ОСОБА_1 .

Скасовано державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 004116, виданий 13 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № VIII/XXII від 25 грудня 1996 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 956.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 2,4 га на АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Підгородне в особі Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Рішення набрало законної сили 03 грудня 2012 року.

01 жовтня 2021 року відділом у Варваринському районі Міжрайонного управління у Варваринському та Срібнянському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,4 га, призначеної для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, за кадастровим номером 1221411000:02:046:0047, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту ДП001416 від 13 січня 1997 року. У відомостях про суб`єктів права власності на земельну ділянку зазначений ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга містить доводи лише щодо юрисдикційності спору, тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України колегія суддів переглядає законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення тільки в цій частині.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

На переконання Верховного Суду наведені у позові аргументи свідчать на користь висновку про те, що Підгородненська міська рада звернулась до суду з метою захисту її прав, які перебувають у приватноправовій площині.

Так, у спірних правовідносинах позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю у територіальної громади права власності на спірну земельну ділянку. Однак відомості про власника земельної ділянки змінені на ОСОБА_1 внаслідок протиправних дій державного кадастрового реєстратора під час формування цієї ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою серії ДП № 004116 від 13 січня 1997 року, який скасований в установленому законом порядку.

Державна реєстрація земельних ділянок - це система юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.

Згідно із частиною першою статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до частини десятої статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Положеннями статей 193 194 Земельного кодексу України передбачено, що Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Проведення державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не надає ділянці юридичної властивості обігоздатності, тобто властивості бути об`єктом цивільних прав (права власності, оренди тощо), що вбачається з частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, де встановлено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Тобто земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних - Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки.

Таким чином, внесення відомостей щодо земельної ділянки до Державного земельного кадастру є складовою формування земельної ділянки та однією зі стадій набуття нею статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у постанові від 05 травня 2020 року в справі № 806/2426/18 Верховний Суд при вирішенні спору керувався тим, що відомості щодо кадастрового номеру земельної ділянки унеможливлюють реалізацію позивачем свого права власності на земельну ділянку.

У справі, що переглядається, встановлено, що у Державному земельному кадастрі у розділі «відомості про право власності/право постійного користування» містяться відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,4 га, призначену для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, за кадастровим номером 1221411000:02:046:0047, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Документом, що посвідчує право, вказаний державний акт ДП001416 від 13 січня 1997 року (а. с. 21), хоча цей державний акт скасовано рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року, яким також зобов`язано ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку територіальній громаді м. Підгородне в особі Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Ці відомості у Державному земельному кадастрі щодо власника спірної земельної ділянки та документ, що посвідчує таке право можуть становити загрозу порушення права територіальної громади на спірну земельну ділянку та утруднювати реалізацію позивачем свого права.

Вказане дає підстави для висновку, що Підгородненська міська рада має інтерес на захист цього права, який полягає у здійсненні права власності територіальної громади щодо спірної земельної ділянки та по суті, направлено звернення до суду з вимогою про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, яка була проведена без згоди її власника - Підгородненської міської ради.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновків про те, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державного реєстратора, а є способом захисту його приватних інтересів, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 815/1595/17 (провадження № 11-525апп18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року в справі № 128/3751/14-а, від 13 листопада 2019 року в справі № 823/1984/16, від 04 травня 2022 року в справі № 817/154/18, від 27 липня 2022 року в справі № 640/10412/21, від 29 вересня 2022 року в справі № 160/15715/20, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

У справі № 823/1984/16 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тоді як у справі, що переглядається, предметом спору є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

У справі № 817/154/18 Верховний Суд дійшов висновку, що матеріалах справи немає жодних доказів, які б свідчили про набуття позивачем або його правонаступником права власності або права користування (оренди) спірною земельною ділянкою, а також керувався відсутністю відомостей того, що внаслідок оскаржуваного у цій справі рішення суб`єкта владних повноважень відбулась зміна або припинення цивільних відносин, відбувся вплив на цивільні права та обов`язки учасників цієї справи та особи, яка як стверджує відповідач є користувачем спірної земельної ділянки.

У справі № 640/10412/21 суди установили, що відповідач повідомив про неможливість реєстрації спірної земельної ділянки за позивачем, оскільки наявний проект рішення органу місцевого самоврядування про передачу даної земельної ділянки іншій особі, тоді як у справі, що переглядається, такі обставини не були установлені судами.

Водночас висновки, висловлені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в справі № 128/3751/14-а.

Так, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що спір у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера та внесення відповідного запису до Поземельної книги, а також зобов`язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин (щодо встановлення/відновлення/зміни меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян), а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, зокрема у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович