Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №752/16515/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 752/16515/19

провадження № 61-7110св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_5, ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гарант капітал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Жабен Любов Іванівна, на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гарант капітал» (далі - ТОВ «ФК «Гарант капітал»), ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 02 серпня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Під час шлюбу за спільні кошти ними була придбана трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,67 кв.м.

При цьому договір № 80702 про участь у Фонді фінансування будівництва 19 травня 2017 року був укладений з АТ АКБ «Банк Аркада» ОСОБА_2

30 серпня 2018 року між АТ АКБ «Банк Аркада» (правонаступником якого з січня 2021 року є ТОВ «ФК «Гарант капітал»), ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було підписано договір про уступку права вимоги № 80702/1, за яким майнові права на спірну квартиру були відступлені на користь ОСОБА_5

26 вересня 2019 року між АТ АКБ «Банк Аркада», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір про уступку права вимоги № 80702/2, за яким майнові права на квартиру були відступлені на користь ОСОБА_6 .

Позивачка зазначає, що вказані правочини є незаконними, оскільки спірне майно належить до спільної сумісної власності подружжя, а її згоди на його відчуження, передбаченої частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України, надано не було, що порушує її права як співвласника та завдало їй збитків.

Вважає, що відповідач вирішив позбутися спільного майна з тією метою, щоб у неї в майбутньому не було можливості його поділу як спільного майна подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_7 просила суд:

визнати недійсним договір про уступку права вимоги від 30 серпня 2018 року № 80702/1, укладений між АТ АКБ «Банк Аркада», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо відступлення майнових прав на квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 81,67 кв.м, на 23 поверсі, згідно з договором № 80702 про участь у Фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017 року;

визнати недійсним договір про уступку права вимоги від 26 червня 2019 року № 80702/2, укладений між АТ АКБ «Банк Аркада», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відступлення майнових прав на квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 81,67 кв.м на 23 поверсі, згідно договору № 80702 про участь у Фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, внесені ОСОБА_2 для фінансування будівництва спірного майна, складаються з його особистих коштів, отриманих від продажу будинку та земельної ділянки, які він набув за договором дарування, а також з частки коштів від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка своєї письмової згоди на укладання 19 травня 2017 року відповідачем з АКБ «Аркада» договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 80702 не надавала, проте наявність такої згоди передбачена нормами чинного Сімейного кодексу України.

Водночас місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, набула у ОСОБА_5 права вимоги на майнові права на об`єкт будівництва (спірну квартиру) за відплатним договором, а тому має право мирного володіння своїм майном.

При цьому вказав, що добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були допущені при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Разом із цим, суд зауважив, що, завляючи вимоги про визнання недійсними договорів про уступку права вимоги, позивачка не заявила інших вимог з метою захисту своїх майнових прав.

На підставі викладеного, вважав, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту,тому у задоволенні позову слід відмовити.

Не погодившись із вказаним судовим рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Водночас, на думку апеляційного суду, мотиви відмови в позові, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, дійшовши фактично до висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції без достатніх правових підстав здійснив оцінку джерела походження коштів, за рахунок яких було профінансовано будівництво об`єкта нерухомості, та визнав їх особистими коштами ОСОБА_2 .

Однак, така оцінка має значення лише за умови пред`явлення вимог, належним чином спрямованих на захист права на частку в спільному майні подружжя, а не в межах обраного у цій справі способу захисту.

За таких обставин, оцінка доказів щодо спростування презумпції спільності майна подружжя не є доречною та правомірною в межах цього провадження, оскільки така правова кваліфікація виходить за межі предмета спору.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

02 червня 2025 року відповідач ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Жабен Л. І. засобами поштового зв`язку подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині зміни мотивувальної частини рішення місцевого суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

28 серпня 2025 року співвідповідачка ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

17 серпня 2025 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника Сергієнко Н. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 серпня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 02 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року було розірвано.

19 травня 2017 року між АКБ «Банк Аркада» та ОСОБА_2 було укладено Договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 80702 (далі- Договір), за умовами якого останній надав свою згоду на участь у Фонді фінансування будівництва виду А «Еврика» за програмою ТОВ «Аркада-будівництво» та з метою отримання у власність об`єкта інвестування (квартири у житловому будинку АДРЕСА_3 , № об`єкта інвестування 323, площа 81,67 кв.м, кількість кімнат 3).

Для закріплення об`єкта інвестування ОСОБА_2 зобов`язався протягом 2-х банківських днів з моменту підписання цього Договору передати АКБ «Банк Аркада» в управління кошти для фінансування будівництва в сумі 1 031 289,80 грн, що становить не менше 100 відсотків вартості об`єкта інвестування (пункт 15 Договору).

Запланована дата введення забудовником об`єкта будівництва (житловий будинок АДРЕСА_4 ) в експлуатацію - травень 2018 року (пункт 5 Договору).

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що оформлення операції уступки (відступлення) прав вимоги за цим договором на користь третіх осіб після сплати довірителем управителю винагороди за оформлення операції уступки (відступлення) права вимоги на користь третіх осіб у встановленому цим договором розмірі управитель відповідно до заяви довірителя оформлює тристоронній договір про уступку права вимоги за формою, визначеною управителем, який підписується довірителем, наступним довірителем та управителем.

Письмова згода ОСОБА_1 на укладання її чоловіком зазначеного Договору не надавалася.

На виконання своїх обов`язків за Договором № 80702 про участь у Фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017 року ОСОБА_2 сплатив 1 011 695,29 грн, що підтверджується, зокрема, змістом свідоцтва про участь у Фонді фінансування будівництва від 23 липня 2018 року.

30 серпня 2018 року між АТ АКБ «Банк Аркада», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був підписаний договір про уступку права вимоги № 80702/1, за яким майнові права на об`єкт будівництва (квартиру) були відступлені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 без надання компенсації.

Письмова згода ОСОБА_1 на укладання її чоловіком зазначеного договору не надавалась.

26 червня 2019 року між АТ АКБ «Банк Аркада», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір про уступку права вимоги № 80702/2, за яким майнові права на об`єкт будівництва (квартиру) були відступлені на користь ОСОБА_6 .

26 червня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір про проведення розрахунків за відступлення права вимоги за договором від 19 травня 2017 року № 80702 в сумі 1 200 000 грн.

26 червня 2019 року ОСОБА_6 перерахувала на користь ОСОБА_5 1 200 000 грн за відступлення права вимоги за договором № 80702 від 19 травня 2017 року (квитанція № 3619875 від 26 червня 2019 року, платіжне доручення № 1 від 26 червня 2019 року, виписка по особовим рахункам ОСОБА_6 за період з 25 червня 2019 року по 26 червня 2019 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (див. пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункт 155)).

Вирішуючи спір у цій справі, судапеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням ОСОБА_1 неефективного способузахисту своїх прав.

Разом із цим, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав здійснив оцінку джерела походження коштів, за рахунок яких було профінансовано будівництво спірного об`єкта нерухомості, та визнав їх особистими коштами ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з касаційної скаргою, відповідач ОСОБА_2 просив скасувати постанову апеляційного суду в частині зміни мотивувальної частини рішення місцевого суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник вважає помилковими висновки апеляційного суду про виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновки щодо встановлення обставин здійснення фінансування будівництва спірного майназа його особисті кошти, отримані від продажу будинку та земельної ділянки, а також з частки коштів від продажу квартири.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції правомірно в межах цього спору здійснено оцінку джерела походження коштів, за рахунок яких було профінансовано будівництво спірного об`єкта нерухомості.

Водночас касаційна скарга не містить доводів про незгоду з висновками суду апеляційної інстанції щодо неефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 зазначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках.

При таких обставинах, оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково(передчасно) здійснив оцінку джерела походження коштів, за рахунок яких було профінансовано будівництво об`єкта нерухомості, та визнав їх особистими коштами ОСОБА_2 , оскільки така оцінка має значення лише за умови пред`явлення вимог, належним чином спрямованих на захист права на частку в спільному майні подружжя, а не в межах обраного у цій справі способу захисту, який визнано неефективним.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для зміни мотивувальної частини місцевого суду є правильними.

Доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо заяви про закриття провадження у справі

16 серпня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сергієнко Н. О. подала до Верховного Суду заяву, у якій просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 369 ЦПК України, з посиланням на те, що після відкриття касаційного провадження виявилось, що касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки в ордері представника ОСОБА_2 - адвоката Жабен Л. І. не зазначено орган, у якому надається правова допомога, тобто вказаний документ оформлений неналежним чином.

Частиною третьою статті 392 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 9901/847/18 сформульовано висновок про те, що ордер має містити назву органу, в якому надається правова допомога адвокатом, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарськийсуд;4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд (частина друга статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Як вбачається зі змісту поданого представником ОСОБА_2 - адвокатом Жабен Л. І. ордеру Серії АІ № 1911084 від 31 травня 2025 року, зазначений документ оформлений належним чином, зокрема, у графі «Назва органу, у якому надається правничадопомога» вказано, що супровід справи адвокатом надається у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду.

Ураховуючи, що підстави для закриття касаційного провадження відсутні, тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Н. О., необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Сергієнко Ніна Олександрівна, про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Жабен Любов Іванівна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов