Для застосування ч.1 ст. 69-1 КК (правила, що покарання не може перевищувати 2/3  третин максимального строку) виступає саме і наявність обох визначених обставин, що пом'якшують покарання, і відсутність обставин, які обтяжують покарання, і визнання обвинуваченим своєї вини - у сукупності (ВП ВС №214/2983/24 від 27.05.2026 р.)

Фабула судового акту: Чоловіка було засуджено за частиною другою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, за частиною третьою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого - і за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Засуджений придбав з метою збуту пакунок з розфасованою порошкоподібною речовиною, та розуміючи, що у сліп пакетах знаходяться психотропні речовини амфетамін, метамфетамін, особливо небезпечні психотропні речовини МДМА, PVP, а також речовина псевдоефедрин, став зберігати, а потім перевозити їх з метою збуту. Апеляція залишила вирок без змін.

Проте у касаційній скарзі прокурор поставив питання про неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, тому що суди безпідставно не застосували положення статті 69-1 КК України.

І ВС ККС роз’яснив порядок застосування положення статті 69-1 КК України - тобто за яких обставин діє правило, що строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. ВС зазначив:

Згідно з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.

У вказаній постанові Верховний Суд України зазначив про те, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди. Суд дослідив норму права, передбачену статтею 69-1 КК України, положеннями якої встановлено особливий порядок (спеціальні правила) призначення покарання, та дійшов висновку про те, що аналіз приписів наведеної норми свідчить, що передбачені в ній правила призначення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, наявності ознак співучасті тощо.

Аналізуючи пункти 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, Верховний Суд України вказав, що там закріплені такі обставини як: а) з`явлення із зізнанням; б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди - тобто такі види обставин, які пом`якшують покарання і певним (позитивним) чином характеризують післязлочинну (посткримінальну) поведінку особи. Однак у різних кримінальних провадженнях не всі одразу ознаки, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, можуть бути наявними.

Аналізуючи мотиви колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі- колегія суддів) стосовно необхідності відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), щодо застосування статті 69-1 КК України, Велика Палата виходила з наступного.

Колегія суддів впевнена у тому, що законодавець не випадково обрав серед інших, передбачених частиною першою статті 66 КК України, обставин, які пом`якшують покарання, саме обставини, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, оскільки у своїй сукупності вони створюють умови для максимально швидкої сатисфакції (відчуття задоволеності у результатах кримінального провадження) у осіб, які безпосередньо постраждали від вчиненого щодо них кримінального правопорушення, як в моральному (наприклад, щире каяття), так і в матеріальному (відшкодування шкоди) аспекті. Саме наявність цих двох умов створює як у потерпілого, так і у суспільства в цілому уявлення справедливості.

Відповідно до частини першої статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Аналіз частини першої статті 69-1 КК України вказує на те, що підставою для її застосування виступає сукупність таких умов:

1) наявність обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;

2) відсутність обставин, які обтяжують покарання;

3) визнання обвинуваченим своєї вини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання, обставинами, які його пом`якшують, визнаються з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням коми та сполучника «або» вказує на те, що ним передбачено три самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) з`явлення із зізнанням; 2) щире каяття; 3) активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, виступають добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням сполучника «або» вказує на те, що в ньому передбачено дві самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) добровільне відшкодування завданого збитку; 2) добровільне усунення заподіяної шкоди. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.

На відміну від пунктів 1, 2 частини першої статті 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом`якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у частині першій статті 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об`єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.

Також у назві та частині першій статті 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом`якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом`якшує покарання.

Таким чином призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК України.

Отже, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов`язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування пом`якшуючої обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування статті 69-1 КК України.

З наведених підстав Велика Палата вважає обґрунтованим відступ від висновку Верховного суду України в постанові від 14 квітня 2016 року в справі № 5-23 кс (15)16, згідно з яким при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно в кримінальному провадженні.

Отже у цій справі, ВС відступив від попередньої позиції та висловив наступні висновки щодо застосування норми права

Частина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав:

а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;

б) відсутність обставин, які обтяжують покарання;

в) визнання обвинуваченим своєї вини.

У цій справі - суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що, як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції вірно визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття. Жодних інших обставин, що пом`якшують покарання, ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду не встановлено, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 69-1 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Відмова суду від призначення обов'язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України (при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) (ВС ККС, справа № 748/479/20 від 16.02.2023 р.);

Для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, обставини що пом’якшують покарання мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями/мотивами злочину, роллю і поведінкою винуватця та іншими факторами, які впливають на суспільну небезпеку злочину. (ВС ККС, справа № 187/1548/15-к від 7.02.2023 р.);

Наявність лише однієї пом'якшуючої покарання обставини, не свідчить про наявність підстав для призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом (ст.69 КК України). (ВС ККС №755/14815/23 від 09.01.2025 р.);

Роль обвинуваченого у вчиненні правопорушень, кількість епізодів, характер і ступінь тяжкості наслідків, відсутність потерпілих та завданої шкоди, відсутність фактів адмінвідповідальності НЕ є підставою для призначення більш м’якого покарання. (ВС ККС №161/3073/23 від 09.01.2025 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 214/2983/24

провадження № 13-97кс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,

прокурора ОСОБА_19 ,

захисника засудженого ОСОБА_20 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 на вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041750000180, за обвинуваченням

ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною третьою статті 307, частиною другою статті 311 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

УСТАНОВИЛА:

Обставини кримінального провадження та зміст рішень національних судів, що переглядаються

1. Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 09 жовтня

2024 року ОСОБА_22 засуджено:

- за частиною другою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за частиною третьою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

2. Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень частини третьої

статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яким, зокрема, вирішено питання щодо запобіжного заходу, долі речових доказів та судових витрат.

3. Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, що викладені в його мотивувальній частині, ОСОБА_22 , переслідуючи злочинний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини з метою збуту, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 05 лютого 2024 року, між гаражами неподалік від будівлі на вул. Саксаганського, 33 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, у невстановленої досудовим розслідуванням особи придбав з метою збуту пакунок з розфасованою порошкоподібною речовиною, та розуміючи, що у сліп пакетах знаходяться психотропні речовини амфетамін, метамфетамін, особливо небезпечні психотропні речовини МДМА, PVP, а також речовина псевдоефедрин, яка віднесена до прекурсорів, переніс до себе додому на АДРЕСА_2 Дніпропетровської області, де став зберігати з метою збуту.

4. Надалі, 05 лютого 2024 року ОСОБА_22 перевіз розфасовані порошкоподібні речовини до СТО, що біля КНП «Криворізька МДЛ № 4», що на вул. Володимира Великого, 33 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, звідки на автомобілі «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого знаходилась інша особа (встановлена в рамках кримінального провадження), перевіз на територію ГБК «Озерний», що на вул. Медова у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, де під час огляду автомобіля в його салоні виявлено та вилучено пакунки з підписаною та розфасованою речовиною, що містить психотропну речовину амфетамін, загальною масою 5,0129 г, метамфетамін загальною масою 9,1162 г, особливо небезпечну психотропну речовину МДМА загальною масою 3,3689 г, PVP загальною масою 61,2899 г, речовину, яка віднесена до прекурсорів, псевдоефедрин, загальною масою 5,9204 г.

5. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_20 в інтересах ОСОБА_22 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено.

6. Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року змінено, та виключено кваліфікацію дій ОСОБА_22 за частиною другою статті 307 КК України.

7. Ухвалено вважати ОСОБА_22 засудженим за частиною третьою

статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

8. На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

9. Указані рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржено першим заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 у касаційному порядку.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

10. У касаційній скарзі перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 (далі - прокурор) ставить питання про зміну вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

11. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, однак, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, хоча і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України, проте безпідставно не застосував положення статті 69-1 КК України.

12. Переглядаючи вирок суду в апеляційному порядку, за встановлених обставин справи та даних, які характеризують особу засудженого, суд апеляційної інстанції також констатував про відсутність правових підстав для застосування положень статті 69-1 КК України стосовно ОСОБА_22 , у зв`язку з цим без належного обґрунтування відмовив у задоволенні апеляційних вимог сторони захисту у цій частині.

13. А тому стверджує, що суди обох інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, поряд з цим не врахували усталену практику Верховного Суду, що є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень.

14. Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду

15. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України № 1402-VIII

від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тобто шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

16. Частиною другою статті 434-1 КПК України передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

17. За приписами частини четвертої статті 434-2 КПК України про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, де викладає мотиви стосовно необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному частинами першою-четвертою статті 434-1 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених частиною п`ятою статті 434-1 вказаного Кодексу.

18. Крім того, відповідно до пункту 7 § 3 Перехідних положень Розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Позиції учасників судового провадження

19. У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити з підстав, викладених у її змісті, та змінити судові рішення судів попередніх інстанцій.

20. Захисник ОСОБА_20 , вказуючи про обґрунтованість касаційної скарги сторони обвинувачення, просив її задовольнити у повному обсязі.

21. Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду, щодо застосування норми права

22. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Велика Палата у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

23. Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 434-1 КПК України Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень статті 433 цього Кодексу.

24. Згідно з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України

від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.

25. У вказаній постанові Верховний Суд України зазначив про те, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди. Суд дослідив норму права, передбачену статтею 69-1 КК України, положеннями якої встановлено особливий порядок (спеціальні правила) призначення покарання, та дійшов висновку про те, що аналіз приписів наведеної норми свідчить, що передбачені в ній правила призначення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, наявності ознак співучасті тощо.

26. Аналізуючи пункти 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, Верховний Суд України вказав, що там закріплені такі обставини як: а) з`явлення із зізнанням;

б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди - тобто такі види обставин, які пом`якшують покарання і певним (позитивним) чином характеризують післязлочинну (посткримінальну) поведінку особи. Однак у різних кримінальних провадженнях не всі одразу ознаки, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, можуть бути наявними.

27. Виходячи з матеріалів кримінальної справи, в якій було встановлено, що особа вчиненням злочину нікому не завдала збитків та не заподіяла шкоду, Верховний Суд України вважав, що неможливість застосування положень статті 69-1 КК України до осіб, які вчинили злочини за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктом 1 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли збитки або шкоду злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду було заподіяно.

Аналізуючи мотиви колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі- колегія суддів) стосовно необхідності відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), щодо застосування статті 69-1 КК України, Велика Палата виходить з наступного.

28. Колегія суддів впевнена у тому, що законодавець не випадково обрав серед інших, передбачених частиною першою статті 66 КК України, обставин, які пом`якшують покарання, саме обставини, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, оскільки у своїй сукупності вони створюють умови для максимально швидкої сатисфакції (відчуття задоволеності у результатах кримінального провадження) у осіб, які безпосередньо постраждали від вчиненого щодо них кримінального правопорушення, як в моральному (наприклад, щире каяття), так і в матеріальному (відшкодування шкоди) аспекті. Саме наявність цих двох умов створює як у потерпілого, так і у суспільства в цілому уявлення справедливості.

29. Відповідно до частини першої статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

30. Аналіз частини першої статті 69-1 КК України вказує на те, що підставою для її застосування виступає сукупність таких умов: 1) наявність обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу; 2) відсутність обставин, які обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання, обставинами, які його пом`якшують, визнаються з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

32. Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням коми та сполучника «або» вказує на те, що ним передбачено три самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) з`явлення із зізнанням;

2) щире каяття; 3) активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.

33. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, виступають добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням сполучника «або» вказує на те, що в ньому передбачено дві самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) добровільне відшкодування завданого збитку; 2) добровільне усунення заподіяної шкоди. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.

34. На відміну від пунктів 1, 2 частини першої статті 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом`якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у частині першій статті 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об`єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.

35. Також у назві та частині першій статті 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом`якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом`якшує покарання.

36. На переконання Великої Палати, пункт 2 частини першої статті 66 КК України охоплює фактично заподіяну шкоду та фактично завданий збиток потерпілому як наслідок кримінально протиправного діяння, а не «шкоду», яка полягає лише у самому факті порушення кримінально-правової заборони.

37. Таким чином призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК України.

38. Отже, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов`язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування пом`якшуючої обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування статті 69-1 КК України.

39. У постанові від 14 квітня 2016 року в справі № 5-23 кс (15)16 Верховний Суд України застосував статтю 69-1 КК України в провадженні за частиною другою статті 309 КК України за наявності лише щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання, враховуючи, що згідно із формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, будь-яких збитків або шкоди злочином заподіяно не було, та не встановлено обставин, що обтяжують покарання. В обґрунтування свого висновку Верховний Суд України поклав мотиви про те, що ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або наслідків значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду заподіяно.

40. Такі мотиви не викликають сумніву, якщо йдеться про кримінальні правопорушення із матеріальним складом, де підставою криміналізації є саме заподіяння суспільно-небезпечних наслідків. При цьому стаття 68 КК України,

з метою реалізації принципу диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності, закріплює спеціальні правила призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, коли воно не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винуватої особи, зокрема, в тих випадках, коли не настали суспільно-небезпечні наслідки, передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України.

41. Це не виключає можливість застосовування положень статті 69-1 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень з формальним або усіченим складами. Завдані збитки або заподіяна шкода в таких складах кримінальних правопорушень можуть виступати кваліфікуючими ознаками або взагалі перебувати поза межами складу кримінального правопорушення та, відповідно, не можуть впливати на його кваліфікацію. Утім це не означає, що такі наслідки не потрібно встановлювати в рамках кримінального провадження. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

42. Системне тлумачення положень статей 65 68 69 69-1 69-2 КК України, вказує на те, що положення частини першої статті 69-1 КК України покликані забезпечити диференціацію і індивідуалізацію кримінальної відповідальності в кримінальних провадженнях, де протиправними діями особи завдано збитки або заподіяно шкоду, однак відсутні підстави для застосування статей 68, 69, 69-2 цього Кодексу.

43. Отже у разі вчинення таких злочинів, серед яких кримінальні правопорушення: проти основ національної безпеки України; проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; проти громадської безпеки; проти здоров`я населення, зокрема у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, вирішення питання про застосування приписів частини першої статті 69-1 КК України вимагає встановлення та підтвердження доказами того, що шкода як в матеріальному її вимірі, так і нематеріальному, усунена або відшкодовано завданий збиток.

44. Суспільна небезпека злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів визначається, насамперед, згубним впливом на свідомість людей, їх мораль і спосіб життя, що може призводити до порушення ними правопорядку. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здоров`я конкретної особи, а й для здоров`я населення, економіки та суспільства в цілому.

45. З наведених підстав Велика Палата вважає обґрунтованим відступ від висновку Верховного суду України в постанові від 14 квітня 2016 року в справі

№ 5-23 кс (15)16, згідно з яким при призначенні покарання із застосуванням

статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно в кримінальному провадженні.

Щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень

46. У ході судового розгляду суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, призначив ОСОБА_22 мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України, та не застосував положення статті 69-1 КК України.

47. Велика Палата погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

48. Посилання прокурора у касаційній скарзі на необхідність застосування положень статті 69-1 КК України під час призначення ОСОБА_22 покарання є безпідставними, оскільки згідно вимог статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України.

49. Суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що, як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_22 суд першої інстанції вірно визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття. Жодних інших обставин, що пом`якшують покарання, ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду не встановлено, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 69-1 КК України.

Висновки щодо застосування норми права

50. Частина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;

б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.

Враховуючи зазначене вище, керуючись статтями 436 441 442 КПК України, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата

УХВАЛИЛА:

Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_22 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_11

ОСОБА_4 ОСОБА_12

ОСОБА_5 ОСОБА_13

ОСОБА_6 ОСОБА_14

ОСОБА_7 ОСОБА_15

ОСОБА_8 ОСОБА_16

ОСОБА_9 ОСОБА_17

ОСОБА_10

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер. Малюнок відображає лише загальну логіку статті та/або слова учасників справи, а не автора. Стаття є оціночним судженням автора. У разі суперечності, пріоритет має текст відповідної норми та/або рішення.