Зловживання процесуальними правами: нові орієнтири Верховного Суду

Кожен юрист-практик хоча б раз у своїй кар’єрі стикався з ситуацією, коли процес, який мав би тривати місяць, затягувався на роки. Однією з найбільш дискусійних проблем сучасного судочинства залишається питання щодо зловживання процесуальними правами.

Незважаючи на те що процесуальне законодавство вже містить певні норми і механізми щодо протидії та запобігання недобросовісній поведінці учасників справи – на практиці ці інструменти використовуються вкрай рідко. Внаслідок цього, учасники справи стикаються з такими проблемами, як затягування судового процесу/розгляду справи, поданням великої кількості необґрунтованих заяв та клопотань, які до того ж зараз масово створюються за допомогою штучного інтелекту (ШІ), безпідставними відводами та іншими діями, які жодним чином не спрямовані на реалізацію та захист процесуальних прав.

Останніми роками Верховний Суд демонструє більш активну позицію щодо протидії таким зловживанням, формуючи відповідну практику. Водночас, незважаючи на наявні законодавчі механізми, їх фактичне застосування досі залишається обмеженим.

Читате статтю: Зловживання під час відкриття матеріалів: ризики для сторони захисту

Добросовісність та «процесуальна диверсія»

Важливим фактором в судовому процесі є добросовісність. Основний принцип добросовісності учасників знаходить своє закріплення в процесуальних кодексах України, таких як: ЦПК ГПК, а також КАС. Відповідно до їх положень, учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання – не допускається.

На відміну від інших процесуальних кодексів КПК України не знайшов конкретного закріплення (така норма відсутня в окремій статті) неприпустимості зловживання процесуальними правами серед засад кримінального провадження.

Законодавець використовує термін «зловживання правом» у КПК України доволі обмежено — лише в кількох нормах, що стосуються окремих процесуальних дій:

• ч.4 ст.81 КПК України (щодо повторного відводу);
• ч.6 ст.336 КПК України (щодо участі у відеоконференції);
• ч.1 ст.349 КПК України (щодо вступної промови).

Читате статтю: Тема зловживання правом залишається відкритою через юридичну невизначеність

Перелік зловживань процесуальними правами

Зловживання процесуальними правами, або так звані «процесуальні диверсії» – це недобросовісне використання процесуальних прав, які мають своє відображення в будь-яких діях (бездіяльності) у формально законний спосіб з метою заподіяння шкоди інтересам учасників справи або затягування судового процесу.

Які ж дії учасника процесу можна вважати зловживаннями? Законодавець навів орієнтовний перелік дій:

• подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася;
• подання клопотань (заяв, скарг) для вирішення питань, які вже були вирішені судом (за відсутності нових обставин або інших підстав);
• заявлення завідомо безпідставних відводів учасникам справи;
• подання кількох позовів до того самого відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав;
• штучне об’єднання або роз’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності та ін.

Процесуальне законодавство передбачає низку заходів у відповідь на зловживання правами, що вживаються судом, які одночасно мають превентивний та охоронний характер дії на процесуальні диверсії з боку недобросовісних учасників справи.

Читате статтю: Зловживання правами при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів

Санкції та основна проблематика: неефективність протидії

Так, у відповідних статтях процесуальних кодексів умовно передбачено 2 групи заходів, які може вжити суд у разі визнання певних дій учасника справи зловживанням:

• залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України; ч. 3 ст. 43 ГПК України; ч. 3 ст. 45 КАС України);
• вжити заходів процесуального примусу (Глави 9 ЦПК України ГПК України КАС України).

Однак, одним із найбільш суттєвих заходів процесуального примусу є штраф.

В законодавстві, наприклад в ГПК України, штраф за зловживання процесуальними правами може становити у сумі від 1 до 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У разі повторного чи неодноразового зловживання – суд стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу штраф у сумі від 5 до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ЦПК України штраф становить у сумі від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У разі повторного зловживання – у сумі від 1 до 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Саме цей спосіб протидії у вигляді штрафу мав би бути найефективнішим, проте аналіз судової практики свідчить про те, що цей інструмент використовується вкрай обмежено.

Читате статтю: Відвід судді: межа між гарантією справедливого суду і процесуальними зловживаннями – судді ВС поділилися думками

Чому санкції не ефективні

По-перше, суди часто уникають додаткового дослідження питання про наявність ознак зловживання правами, оскільки це потребує окремої процесуальної оцінки. Що так само може ускладнювати розгляд справи, спричиняти його затягування та відвертати увагу суду від розв’язання основних питань, що становлять предмет судового розгляду.

Крім того, через велике навантаження на суди, судові засідання можуть призначатися з великими інтервалами, або ж на їх проведення відводиться обмежений час. За цих умов, суд змушений концентрувати свою увагу на більш суттєвих обставинах справи. Водночас постановлення окремої ухвали щодо накладення штрафу може додатково ускладнювати процес, створювати ризики невизначеності щодо ключових питань справи, спричиняти його затягування.

По-друге, існує певна психологічна стриманість суддів щодо застосування санкцій до учасників процесу, особливо, коли межа між активною процесуальною позицією та зловживанням є недостатньо очевидною. Іноді важко мати повне розуміння мотивів та бути впевненим на 100%, що активна поведінка направлена на захист своїх прав та інтересів, а не на перешкоджання справедливому судочинству.

По-третє, судді часто утримуються від накладення процесуальних санкцій, оскільки відповідні ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Це також призводить до додаткового навантаження на судову систему.

У результаті, суди обмежуються усними зауваженнями без надання належної оцінки поведінці учасника справи, тобто такі порушення можуть залишатися без реакції.

Читате статтю: Концепція зловживання правами входить у конфлікт з обов’язками адвоката

Підхід Верховного Суду: новітні орієнтири

Питання запобігання зловживанню процесуальними правами довгі роки залишалося невизначеним. Розглядалося лише з теоретичного погляду. Однак практичного застосування чіткого механізму протидії майже не було.

Останні роки ситуація змінюється. Нині Верховний Суд виходить із того, що оцінювати процесуальну поведінку учасників справи лише за формальною відповідністю дій нормам закону вже недостатньо. Більш важливим стає саме мета цих дій, їхній контекст і реальні наслідки для розгляду справи.

Прикладом такого підходу стала постанова Верховного Суду від 04.11.2024 р. у справі № 532/1550/23. Один зі спадкоємців спочатку письмово заявив нотаріусу, що не претендує на виділ частки в спільному майні подружжя та на обов’язкову частку у спадщині, і не заперечував проти видачі свідоцтв про право на спадщину іншому спадкоємцю. Згодом він змінив позицію і звернувся до суду з вимогою визнати свідоцтва частково недійсними. Верховний Суд визнав таку поведінку суперечливою і наголосив на необхідності чітко розмежовувати добросовісне використання прав та їх зловживання. Ключовим критерієм суд визнав спрямованість поведінки учасника та її відповідність завданням судочинства.

У постанові від 07.11.2024 р. у справі № 200/2262/23 позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення, але звернувся до суду із пропуском шестимісячного строку без поважних причин. Суд встановив, що посилання на воєнний стан як на універсальну причину поновлення строку є недостатнім, оскільки позивач не довів причинного зв’язку та активно звертався до суду в інших аналогічних справах.

Верховний Суд підкреслив, що «…суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом…».

Особливої уваги заслуговує акцент застосування санкцій, а саме: штрафу на учасника справи, який має ознаки зловживання процесуальними правами у своїх діях (ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2025 р. у справі №754/15239/24) У цій справі позивача було оштрафовано (у розмірі 908,40 грн) за подання надмірної кількості подібних касаційних скарг, а саме: понад 15 разів, та неповагу до суду. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що учасник справи повинен користуватися процесуальними правами виключно в межах завдань цивільного судочинства, сприяючи суду у здійсненні правосуддя.

Так, сума незначна, однак сам факт накладення штрафу Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду є прецедентом, який демонструє зміну підходу.

Читате статтю: Зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві - приклади практики

Коли використання ШІ розцінюється як неповага до суду. Особистий досвід

Втім, останнім часом зловживання набули ще однієї, технологічної, форми. Йдеться про масове використання штучного інтелекту для генерації процесуальних документів. Якщо раніше для затягування справи потрібно було докласти зусиль – написати клопотання, зібрати аргументи, то тепер ШІ дозволяє створювати документи за лічені хвилини.

Незважаючи на те що застосування даного механізму само собою не є забороненим, використання ШІ без перевірки дійсної та належної інформації може розцінюватись як зловживання процесуальними правами та неповага до суду.

Яскравим прикладом недобросовісної поведінки є наведення у процесуальних документах вигаданої судової практики. У професійній термінології цей феномен відомий як «галюцинації» штучного інтелекту.

Використання неперевірених «галюцинацій» – зокрема, великої кількості посилань на згенеровані судові рішення Верховного Суду – перекладає тягар перевірки правдивості такої інформації на іншу сторону. У результаті чого потрібно витрачати час для того, щоб перевірити велику кількість згенерованої практики опонентів, яка або не існує зовсім, або не стосується справи.

Наприклад, у практиці роботи ILG був такий випадок. В одній господарській судовій справі наш процесуальний опонент (Позивач) подав поспіль 5 клопотань про долучення доказів (з пропущенням строку, а також без наявного клопотання про поновлення строків) та призначення експертиз, в яких обґрунтовував свою позицію численними посиланнями на нереальну практику Верховного Суду. Зокрема, частина посилань була повністю вигаданою (відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень), а інша – стосувалася справ, які ніколи не розглядалися Верховним Судом.

Після підготовки та направлення детального клопотання, у якому я брала безпосередню участь, було викрито недостовірність наведених посилань та процитовано відповідну практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 240/14153/24 (щодо «галюцинацій» ШІ та недобросовісного користування процесуальними правами), опонент повністю припинив подання штучно згенерованих клопотань.

Показовою у цьому контексті є вищезазначена правова позиція Верховного Суду, викладена в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2026 р., справа № 240/14153/24.

Верховний Суд наголошує на тому, що навіть при використанні ШІ, учасник справи зобов`язаний самостійно перевірити результати, згенеровані ШІ, шляхом перевірки з офіційними джерелами – базами законодавства та реєстром судових рішень, у зв’язку з тим що, принцип добросовісності вимагає від учасника справи утримуватися від використання результатів роботи ШІ, якщо правдивість джерел перевірити неможливо.

Наведений приклад яскраво демонструє, що навіть без застосування судом штрафних санкцій, грамотне, вмотивоване та документально підтверджене звернення до суду з акцентом на недобросовісну поведінку опонента може бути достатнім для припинення зловживань процесуальними правами.

До того ж цей кейс підтверджує, що сучасна практика Верховного Суду свідчить про формування змістовного підходу до оцінки процесуальної поведінки учасників справи, за якого визначальне значення мають не лише формальна відповідність процесуальним вимогам, а насамперед добросовісність дій учасника, їхня мета та вплив на забезпечення ефективного, справедливого і своєчасного судового розгляду.

Читате статтю: Право на маніпуляції, або чому позов не повертають, навіть коли є зловживання

Як протидіяти недобросовісній поведінці учасників справи

Що ж робити, якщо ви помітили у діях опонентів ознаки процесуальної диверсії?

1.Чітко фіксуйте порушення. У процесуальному документі окремо описуйте конкретні факти недобросовісної поведінки з посиланням на норми закону та додайте докази.

2.Акцентуйте на наслідках. Пояснюйте, як дії опонента затягують розгляд справи та порушують ваші права.

3.Просіть суд застосувати до недобросовісних учасників заходи примусу. Наприклад: накласти штраф, визнати доказ недопустимим та інше.

Якщо ви чітко фіксуєте зловживання та постійно акцентуєте на недобросовісних діях учасника процесу, суд реагує значно частіше. Іноді самого факту процесуально грамотного звернення уваги суду на порушення виявляється достатньо, щоб припинити або суттєво зменшити інтенсивність таких дій.

Читате статтю: Протидія зловживанню правами: досвід ЄСПЛ, про який варто знати

Висновок

Зловживання процесуальними правами давно перетворилося на системну проблему, яка безпосередньо впливає на тривалість розгляду справ та ефективність судового захисту. Українське законодавство містить достатній набір інструментів для протидії недобросовісній поведінці учасників процесу. Однак проблема полягає не у відсутності правових механізмів, а у недостатньо рішучому їх застосуванні.

Практика Верховного Суду поступово окреслює межі допустимої процесуальної поведінки. Наступним кроком має стати формування культури неминучості покарання, адже право на судовий захист не може перетворюватися на право безкарно перешкоджати здійсненню правосуддя.

Подальший розвиток практики має відбуватися у напрямку формування єдиних стандартів поведінки учасників процесу. Для цього судам необхідно виробити чіткі критерії встановлення зловживання процесуальними правами. Накладення штрафу має сприйматися не як винятковий захід, а як звичний інструмент підтримання процесуальної дисципліни у випадках очевидної недобросовісної поведінки. Такий підхід забезпечить передбачуваність судової практики та створить реальні стимули для учасників процесу утримуватися від «процесуальних диверсій».

Автор статті: Анастасія Ольховик,

помічник адвоката АО Investment Lawyer Group

Джерело: ЮП