Зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві - приклади практики

Якщо особа, здійснюючи певну процесуальну дію, виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, вона зловживає процесуальними правами. Окреслення видів зловживання процесуальними правами надає можливість своєчасно виявляти такі дії та запобігати їх вчиненню.

Право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується ст. 55 Конституції України. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ст. 2 КАС). Досягнення зазначеного завдання ускладнюється наявністю такого явища, як зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві.

У КАС не визначено поняття зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві. Однак зазначається, що учасники справи мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки (ч. 2 ст. 44 КАС). Схожа норма міститься у ч. 1 ст. 45 КАС, в якій вказується, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. У зазначених нормах висвітлюється суть принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Про заборону зловживання процесуальними правами йдеться і в нормах міжнародних актів, і в рішеннях Європейського суду з прав людини. У ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регламентується, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 є живим інструментом, який комплексно застосовується під час захисту прав свобод та інтересів людини. Конвенційне положення ст. 17 окреслює заборону зловживання правами. Відповідно до ст. 46 Конвенції суди при розгляді адміністративних справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ.

Читайте статтю: Процесуальні зловживання під час здійснення судового захисту в умовах воєнного стану

У правовій позиції Верховного Суду під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Отже, зловживання процесуальними правами — це:

1. недобросовісна поведінка учасників адміністративної справи, яка виходить за межі процесуального закону;

2. форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, які можуть призвести до негативних наслідків.

Види зловживань процесуальними правами визначені у ч. 2 ст. 45 КАС:

1. подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2. подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3. подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4. необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5. узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Їх перелік не є вичерпним та розширюється, враховуючи судову практику.

Читайте статтю: Право на маніпуляції, або чому позов не повертають, навіть коли є зловживання

Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана).

Під судовим рішенням слід розуміти рішення, постанову, ухвалу суду будь-якої інстанції (п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС). Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася, як правило, стосується подання апеляційної скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд звертає увагу на те, що саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства учасники справи мають добросовісно користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, неодноразове подання однієї і тієї самої апеляційної скарги на одне й те саме рішення), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним.

Для прикладу

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.11.2022 позовну заяву Особи 1 до Особи 2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, зобов’язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, визнано неподаною та повернуто. Судом було встановлено, що у цій справі позивач звернулась із позовом в порядку цивільного судочинства. Разом з тим із апеляційною скаргою позивач звернулась до апеляційного адміністративного суду, що з урахуванням встановлених обставин суперечить завданню адміністративного судочинства. Дії було визнано судом як зловживання процесуальними правами та такими, що суперечать завданню адміністративного судочинства.

Зловживанням процесуальним правом може бути і подання касаційної скарги у випадку відсутності права на касаційне оскарження у певній категорії адміністративної справи. Так, ч. 3 ст. 272 КАС регламентується, що рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 КАС, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Для прикладу, до таких справ належать:

1. щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (ст. 273 КАС);

2. щодо уточнення списку виборців (ст. 274 КАС);

3. щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб’єктів у сфері медіа, які порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 275 КАС);

4. щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, політичної партії (блоку), місцевої організації політичної партії, їх посадових осіб та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, члена ініціативної групи, політичної партії, громадської організації — суб’єктів процесу референдуму, їх уповноважених осіб, офіційного спостерігача — суб’єкта процесу референдуму (ст. 276 КАС) та інші.

Реалізація права на касаційне оскарження у зазначених категоріях адміністративних справ також може визнаватися як зловживання процесуальними правами.

Так, у постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 826/9751/14 зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відмінною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг.

Подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин. Клопотання або заяви можуть подавати як учасники справи, так і особи, стосовно яких суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Клопотання або заяви можуть бути різними за змістом та містити різні вимоги. Однак важливе значення відіграє наявність такої ознаки, як неодноразовість чи множинність їх подання.

Подання зазначених клопотань чи заяви спрямоване на затягування розгляду справи. Зловживанням може бути подання клопотання про відкладення розгляду справи напередодні судового засідання або на його початку.

Читайте статтю: Зловживання правом та «використання права на зло»: практичний аспект

Для прикладу

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду позовні вимоги Особи 1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а також зобов’язано розглянути заяву Особа 1 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Позивач неодноразово надсилав заяви до суду про зобов’язання встановити судовий контроль за виконанням судового рішення до моменту подання звіту про виконання рішення в добровільному порядку суб’єктом владних повноважень. Зазначені дії позивача було визнано зловживанням процесуальними правами. Заява про зобов’язання встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Судова практика свідчить про те, що визнається зловживанням процесуальними правами подання заяви, яка має очевидно штучний характер.

Для прикладу

2 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Особа 1 про виправлення описки в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2013 року, мотивована тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2013 року справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Проте, на її думку, в ухвалі від 12 грудня 2013 року допущено описку в резолютивній частині, в частині зазначення інстанції суду, до якого направлено справу на новий розгляд, а саме: помилково вказано про направлення справи до апеляційної інстанції замість направлення до суду першої інстанції. Перевіряючи матеріали заяви, Верховний Суд установив, що у попередній заяві Особа 1 просила виправити описку у резолютивній частині ухвали суду і це питання вже вирішене Верховним Судом шляхом постановлення відповідної ухвали у березні 2021 року. Водночас зміст повторної заяви свідчить про те, що заявник, формально доповнивши вимоги щодо необхідності виправлення описки, крім резолютивної, ще й у мотивувальній частині ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2013 року, фактично намагається вирішити питання, яке вже вирішене Верховним Судом.

Заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу (ч. 3 ст. 39 КАС).

У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалах від 10.05.2018 (справа № 800/592/17) та від 01.10.2018 (справа № 9901/673/18), Верховний Суд визнає «відвід завідомо безпідставним, якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ’єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді». За усталеною практикою ЄСПЛ існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб’єктивного і об’єктивного критеріїв. У контексті суб’єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об’єктивного критерію слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться» (§ 28 — 32 рішення у справі «Газета Україна-центр» проти України»). Подібний підхід висловлено і рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочан проти України».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного13. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді є існування суб’єктивного або об’єктивного критеріїв. Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства — nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.

Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Звернення до адміністративного суду завжди пов’язано із такою процесуальною підставою, як пред’явлення позову. Структурою позову є підстава, предмет та зміст позову. Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді (ч. 1 ст. 168 КАС). Вимоги до позовної заяви відображені у ст. 160, 161 КАС.

Підстави — фактичні обставини справи (фактичні підстави) і норми права, з яких виник спір (юридичні підстави). Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв’язку із предметом позову.

Предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В адміністративному судочинстві до предмета позову належать рішення, дії, бездіяльність суб’єктів владних повноважень. Зміна (доповнення) підстав позову — це зміна (доповнення) обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, фактичних та/або юридичних.

Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав законом забороняється.

Читайте статтю: Зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві та нотаріальному процесі

Для прикладу

04.04.2022 Особа 1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови. Однак судом установлено, що до суду 21.03.2022 позивачем подано до цього самого суду позов до цього самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав та ухвалою від 26.05.2022 відкрито провадження по справі. Суд визнав такі дії як зловживання процесуальними правами та постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Для прикладу

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов Особи 1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, в якому позивач просить визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати вчинити дії. Судом установлено, що Особа 1 вже неодноразово звертався з аналогічними позовними вимогами та підставами позову до відповідача, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Дії позивача було визнано як зловживання процесуальними правами та ухвалою суду було повернуто позовну заяву.

Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

В адміністративному судочинстві гарантується, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС). Конвенційною нормою закріплюється, що держава гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (ст. 13).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Зінченко проти України» вказується, що подання адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку суб’єкта владних повноважень прав позивача, а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням як вимог національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов’язкової до застосування практики ЄСПЛ. У вказаному рішенні нібито йдеться про абсолютизацію права на звернення до адміністративного суду, і така позиція, наприклад, підкреслюється у наступному рішенні ЄСПЛ.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює право на суд, в якому є право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції — гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом (п. 50).

Про недопустимість будь-яких зловживань процесуальними правами та наслідки йдеться у наступному рішенні ЄСПЛ. У справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 суд нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. З цього випливає, що одним із аспектів обмеження права на прийняття заяви є наявність будь-яких зловживань процесуальними правами.

Підстава позову є фактичні обставини публічно-правового спору (факт порушення прав, свобод та інтересів, ухвалення чи неухвалення рішення) та норми права, які закріплюють повноваження позивача, компетенцію суб’єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду. У випадку відсутності підстави позову позивач буде позбавлятися права на розгляд справи, а його дії визначатимуться як зловживання процесуальними правами.

Необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Позивач має право заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою. Однак не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. 6 ст. 21 КАС). Так, наприклад, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 5 ст. 21 КАС).

Для прикладу

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою до Вінницької митниці ДФС, ДФС України, в якій просив суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника Вінницької митниці ДФС про порушення митних правил від 26 вересня 2018 року та визнати протиправною та скасувати постанову ДФС від 26 листопада 2018 року у справі про порушення митних правил № 0853/40100/18, винесену ДФС України за результатами розгляду скарги адвоката Янчука О. С. в інтересах ОСОБА_1 на постанову від 26 вересня 2018 року, винесену Вінницькою митницею ДФС України. Суд постановив ухвалу про роз’єднання позовних вимог в окремі самостійні провадження, а дії позивача — зловживанням процесуальними правами.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 45 КАС, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб’єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 190 КАС).

Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиїсь права, свободи чи інтереси (ч. 6 ст. 47 КАС).

У правовій позиції Касаційного адміністративного суду Верховного Суду вказується, що наведений у ч. 2 ст. 45 КАС перелік дій, які можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Одночасна зміна підстав та предмета позову.

Зміна предмета адміністративного позову можлива у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред’явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Зміна підстав або предмета позову належить до спеціальних процесуальних прав позивача. Зазначене відображено у ч. 1 ст. 47 КАС. Так, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 2 ст. 47 КАС). Одночасна зміна підстав та предмета позову не допускається.

Для прикладу

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Особи 1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії щодо неприйняття по суті рішення у формі розпорядчого документа за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок. Представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, у якій останній просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Суд зауважує, що цим фактично змінює не лише предмет позову, а й підстави позову, а отже, подана представником позивача заява фактично є одночасною заявою про зміну підстав та предмета позову у справі, що не допускається та є зловживанням процесуальними правами.

Неявка без поважної причини у судове засідання.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 205 КАС). Слід відзначити, що неявка у судове засідання може бути одним із проявів зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві.

Законодавцем сконцентровано увагу на підставах та наслідках неявки у судове засідання, застосування яких, у свою чергу, буде залежати від учасника розгляду справи, який не з’явився у судове засідання.

Наслідками неявки у судове засідання є:

1) продовження розгляду адміністративної справи;

2) відкладення розгляду справи;

3) розгляд справи за відсутності учасника справи;

4) залишення позовної заяви без розгляду.

У період дії режиму воєнного стану найчастіше наслідком неявки учасника справи у судове засідання є відкладення розгляду справи, що призводить до виходу за межі строків розгляду справи.

Неявка у судове засідання є зловживанням процесуальними правами у тому разі, якщо:

1) відсутня поважна причина неприбуття у судове засідання;

2) наявна недобросовісна мета — затягування строків розгляду справи.

У період дії правового режиму воєнного стану, дійсно, деякі громадяни обмежені у пересуванні та не можуть належним чином виконувати свої процесуальні обов’язки. З метою підтвердження поважності причини неприбуття у судове засідання учасник справи може надати довідку внутрішньо переміщеної особи. Така довідка є підтвердженням факту перебування особи не за її місцем реєстрації. Так, під час дії правового режиму воєнного стану в учасників розгляду справи з’явилася можливість відстрочити прийняття рішення у адміністративній справі та за цей час підготувати більш виграшну позицію як шляхом створення додаткових обставин, так і збирання та подання доказів, які можуть істотним чином вплинути на вирішення публічно-правового спору та прийняття рішення. Як приклад, можна навести спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що у разі затягування розгляду адміністративної справи внаслідок неявки у судове засідання без поважної причини, за цей час можна змінити назву посади публічної служби, внаслідок чого особа не може поновитися на раніше займану посаду, тому її не буде існувати.

Використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом.

Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

У цьому контексті слід звернути увагу, що неправомірна поведінка може бути виявлена і в самій позовній заяві з позиції обґрунтування позовних вимог і вживання образливих, погрозливих або провокативних висловлювань є недопустимим під час обґрунтування позову.

Для прикладу, буває пред’явлення зустрічного позову, метою якого є лише бажання затягнути розгляд справи, знівелювати підстави первісного позову, такий позов жодним чином не відповідає умовам його пред’явлення. Зловживання правом нерідко пов’язані з вибором юрисдикції або підсудності суду, до якого заінтересована особа звертається з позовом.

Так, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, представника, суду тощо. Тому суди не повинні розглядати справи, в яких особа, яка ініціювала судовий процес, використовує її процесуальні права на шкоду іншим учасникам судового процесу й інтересам правосуддя. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно добирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участі у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям). Такі слова та символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 199/6713/14-ц (пункт 22), від 14.03.2019 у справі № 9901/34/19, від 07.11.2019 у справі № 9901/324/19.

Також обґрунтування позову з використанням образливих та дискредитуючих висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики.

Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти Європейського суду з прав людини, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (рішення у справі «Guntis Apinis проти Латвії» від 20.09.2011, заява № 46549/06)24. У цьому контексті слід звернути увагу, що неправомірна поведінка може бути виявлена і в самій позовній заяві з позиції обґрунтування позовних вимог, і вживання образливих, погрозливих або провокативних висловлювань є недопустимим під час обґрунтування позову.

Підсумовуючи, слід дійти висновку, що досягнення завдання адміністративного можливе за умови дотримання принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами. Законодавством України та нормами міжнародних актів установлюється заборона зловживанням процесуальними правами, а отже, учасники справи повинні добросовісно ними користуватися. У КАС виокремлюються види зловживань процесуальними правами, перелік яких не є вичерпним та розширюється за допомогою судової практики.

Автор статті: Яна Зелінська

адвокат, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, к. ю. н.

Джерело: НААУ