Процесуальні зловживання під час здійснення судового захисту в умовах воєнного стану

Судовий захист порушених прав у господарському судочинстві з часу впровадження воєнного стану в Україні набув певного оновлення правил, які здебільшого пов’язані з поведінкою недобросовісної сторони – боржника, що розуміє для себе так звані бонуси в обставинах, які є в країні. Торкаючись окремих аспектів процесуальних зловживань, варто звернути увагу на таке.

Наразі через об’єктивні причини, коли позивач звертається до суду за місцем перебування відповідача і не має змоги приймати особисту участь в судовому процесі, розгляд здебільшого відбувається в режимі відеоконференції.

Так, відповідач, який має намір якомога довше розглядати справу (а відповідно, і не виконувати обов’язку з оплати), маючи достеменну впевненість у наявності у позивача оригіналів первинних документів, бо має власні екземпляри, застосовує вимоги до суду про витребування оригіналів для огляду в суді, висловлюючи сумніви щодо їх існування. Суд же не може відмовити у витребуванні оригіналів, що було би підставою для оскарження такого рішення в майбутньому. Найчастіше відправлення поштою таких оригіналів несе ризик втрати/псування тощо, що створює для позивача вимушену необхідність особистого відвідування суду, розташованого в іншій місцевості, а також подовжує інтервал між датами розгляду справи. У такому випадку представляти на огляд оригінали особисто рекомендуємо з першого розгляду справи у підготовчому засіданні та застосовувати на майбутніх засіданнях відеоконференцію. Також доцільним є її застосування через кімнату для відеоконференцій місцевого суду, де працівник цього суду за надання йому оригіналів оголошує суду надані до огляду докази та підтверджує їх оригінальність.

Читайте статтю: Зловживання правом та «використання права на зло»: практичний аспект

Найчастіше позиція боржника — це заперечення укладення ним (підписання директором, представником тощо) будь-яких договорів, які є підставою для стягнення, та/або первинних документів.

Таким чином, на підготовчій стадії заявляються клопотання про призначення почеркознавчої експертизи таких документів. При цьому сторони та суд розуміють, що така експертиза, як правило, виконується не менш ніж два місяці, а розгляд справи зупиняється на цей строк. Після цього справа має знов надійти до суду, пройти процедуру відновлення провадження та призначення дати слухання із завчасним повідомленням та викликом сторін.

У цьому контексті, заперечуючи проти задоволення судом подібних клопотань у справі, рекомендуємо звернути увагу на думку ВС та застосовувати положення судової практики, закріплені:

• у постанові КГС ВС від 23 липня 2019 року № 918/780/18 – наявність на правочині, який містить печатку, за відсутності доказів протиправності використання останньої чи доказів її втрати (наприклад, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням), є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі юридичної особи, від імені якої підписано правочин. Те саме варто застосувати до первинних документів щодо товарних операцій;
• у постанові КГС ВС від 22 грудня 2021 року у справі № 918/208/21, де вказано, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

У цьому контексті позиція боржника та його клопотання про призначення експертизи очевидно свідчить про недостатність аргументів для призначення експертизи, вона спрямована на досягнення максимального процесуального затягування розгляду судової справи, на що пропонуємо одразу звертати увагу суду.

Читайте статтю: Право на маніпуляції, або чому позов не повертають, навіть коли є зловживання

Додатково наголошуємо, що найчастіше помічено маніпуляції боржником у суді такими поняттями, як “підприємство критичної інфраструктури”, доводами про здійснення ним допомоги армії та провадження волонтерської діяльності.

Це відбувається саме з метою зменшення судом штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3.17.4 ч. 3 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011), розстрочки виконання рішення суду та іноді скасування судом заходів забезпечення позову щодо відповідача.

У цьому контексті доцільно визначити законодавче поняття таких підприємств відповідно до Законів України «Про критичну інфраструктуру» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перевірити наявність у боржника мобілізаційного завдання, підтвердження їх для суду відповідними чинними контрактами щодо залучення підприємства до виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для задоволення потреб ЗСУ й інших військових формувань в умовах воєнного стану.

Так, іноді вводячи суд в оману, деякі боржники надають до суду, наприклад, копії договорів з юридичними особами, в назві яких є слова «волонтер», «оборонний» тощо, надають листи-прохання щодо придбання обладнання/техніки для військових потреб від волонтерських або благодійних фондів і навіть від військових формувань, при цьому доказів відповідних оплат/придбань на користь таких організацій не надають.

Читайте статтю: Зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві та нотаріальному процесі

Окремий випадок із практики судового розгляду спору про стягнення суми боргу за поставлений товар та нарахованих штрафних санкцій — надання боржником до суду роздруківки платіжного доручення щодо начебто оплати боржником придбаного для ВСУ автомобіля.

Проте після прохання підтвердити таку оплату належно завіреним банківським документом було виявлено, що роздруківка не може бути доказом і не підтверджує допомогу ВСУ з боку боржника, який просив скасування 80% нарахованої йому пені.

Доцільно також зіставляти період початку факту несплати боржником (та нарахування йому штрафних санкцій і пені) з періодом початку подій, що унеможливили або утруднили виконання грошових зобов’язань боржником у контексті посилань останнього на обставини воєнного стану в Україні як на основну причину неможливості погашення боргу. Оскільки виникнення заборгованості, яка систематично не гасилась відповідачем впродовж тривалого часу і не пов’язана з початком воєнного стану, не обґрунтовує посилання останнього на положення ст. 233 Господарського кодексу України під час подання клопотання до суду стосовно зменшення нарахованих сум господарських санкцій щодо суб’єкта, який порушив зобов’язання.

Отже, за таких обставин рекомендуємо звертати увагу суду на необхідність критично оцінювати кожен письмовий доказ у цій сфері, поданий боржником із метою уникнути виконання грошового зобов’язання або його затягнути.

Джерело: ЮП

Автор статті: Тетяна Трикоза, адвокат “Dynasty Law & Investment”