ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 918/208/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Губенко Н. М., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К. О.,

за участю представників:

позивача - Стельмаха Ю. М.,

відповідача - Курися О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Троянда"

на рішення Господарського суду Рівненської області

(суддя - Качур А. М. )

від 13.07.2021

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гудак А. В., судді - Мельник О. В., Петухов М. Г. )

від 07.10.2021,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна",

до Фермерського господарства "Троянда",

про стягнення 2 283 949,42 грн

ВСТАНОВИВ:

у березні 2021 року ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ФГ "Троянда" про стягнення 2 283 949,42 грн, з яких 383 261,92 грн пені, 633 562,50 грн 10 % штрафу, 1 267 125,00 грн 20% штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398 у частині поставки товару.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 13.07.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з ФГ "Троянда" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" 383 261,92 грн пені, 1 267 125,00 грн 20% штрафу. В задоволенні позовних вимог про стягнення 633 562,50 грн 10 % штрафу відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 рішення Господарського суду Рівненської області від 13.07.2021 частково скасовано. Стягнуто з ФГ "Троянда" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" 191
630,96 грн пені та 633 562,50 грн 20% штрафу.

На підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України апеляційний суд зменшив на 50 % розмір заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу.

У жовтні 2021 року ФГ "Троянда" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.07.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням ч. 3 ст. 2, ч.ч. 3, 4 ст. 13, 86, 236 ГПК України, ст.ст. 207, 631, 640, 641, 642 ЦК України, за відсутності допустимих доказів на підтвердження обставин справи.

Зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів дати та способу отримання позивачем від відповідача підписаного договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака. Стверджує, що договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака містить відбиток печатки ФГ "Троянда" № 1, яка закріплена за особою, яка не мала права представляти інтереси ФГ "Троянда".

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Суффле Агро Україна" вважає постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін. На переконання позивача господарські суди належим чином дослідили обставини укладення ФГ "Троянда" та ТОВ "Суффле Агро Україна" договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від
06.07.2020 № 1000061398.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п.п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти них і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 07 липня 2020 року ТОВ "Суффле Агро Україна" з електронної адреси працівника позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 відправлено на електронну адресу відповідача ФГ "Троянда" ІНФОРМАЦІЯ_1 лист, в якому висловлено пропозицію про укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака та прохання про надання документів згідно з переліком; документи, які відповідач повинен надати після укладення договору.

У електронному листі зазначено, що у вкладенні до листа наявний форвардний контракт на закупівлю ріпаку. Також у листі висловлено прохання підготувати документи за списком та передати покупцю належним чином завірені (підписом повноважного представника та печаткою) копії документів, перерахованих у списку.

11 липня 2020 року у відповідь на вказаний лист, з електронної адреси голови ФГ "Троянда" ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу працівника позивача tpuhach@soufflet. com було направлено електронний лист такого змісту: "Доброго дня. Сканкопії потрібно вам надсилати чи тільки завірені копії? ".

Відповідно до заяви свідка ОСОБА_1, який працює у позивача на посаді менеджера вбачається, що останній у липні 2020 року відбув до відповідача, де в присутності директора ФГ "Троянда" Стасюка О. М. та в присутності його батька ОСОБА_2 ОСОБА_1 було передано підписаний договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398 з підписом та печаткою відповідача, а також інші документи (витяг з ЄДРПОУ, копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, довідку статистики, реквізити, копія статуту, копія балансу, копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія свідоцтва ПДВ, звіти статистики).

З заяви свідка, ОСОБА_2 вбачається, що останній підтверджує, що у липні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 з'явився до відповідача для підписання договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398, проте ОСОБА_3 відмовився від підписання вказаного договору, проте ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 запитувані позивачем копії документів.

Відповідно до заяви свідка ОСОБА_3, останній підтверджує, що позивач звертався до відповідача з електронним листом з пропозицією укладення договору. Крім того, у липні 2020 року представник позивача Ярмольчук В. П. з'явився до відповідача для підписання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпаку від 06 липня 2020 року №1000061398, проте він відмовився від підписання договору, і лише у вересні 2020 року йому стало відомо, що вказаний договір підписаний ОСОБА_2.

Разом з цим, судами встановлено, що 06 липня 2020 року між ТОВ "Суффле Агро Україна" (покупець) та ФГ "Троянда" (продавець) укладено договір купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 (далі - договір), згідно з предметом якого продавець зобов'язався поставити покупцю товар в строки, передбачені договором, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.

Згідно з п. 1.2 договору сторони погодили залікову вагу/кількість та ціну товару, а також загальну вартість договору, яка становить з ПДВ 6 265 875,00
грн, що еквівалентно 232 500,00 доларів США.

Відповідно до пункту 3.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах DAP відповідно до Інкотермс 2010/2020. Місцем поставки є зерновий склад ПрАТ "Жашківський елеватор", 19200, Черкаська область, м. Жашків, вул. Вокзальна, 1, ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле", 32002, Хмельницька область, м. Городок, вул.

Зелена, 1 або ТОВ "Каролінський елеватор" 22850, Вінницька область, Немирівський район, с. Кароліна, вул. Привокзальна. 7. За згодою покупця поставка товару також можлива на умовах EXW у відповідності до ІНКОТЕРМС 2010. Місцем поставки на умовах EXW є такий зерновий склад: ПАТ "ДПЗ050; " (філія "Дубенський комбінат хлібопродуктів") або ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім" або СТОВ "Дубенська аграрна компанія" або ТОВ "Агрофірма Трипілля".

Згідно з умовами пункту 3.3 договору, продавець зобов'язується здійснити поставку всього обсягу товару у строк до 15 серпня 2020 року.

Продавець зобов'язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки, обсягу, термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятний спосіб (письмовий, електронна пошта, переговори тощо). Ця норма жодним чином не змінює обов'язку продавця поставити весь погоджений обсяг товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово (пункт 3.4 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов'язується оплачувати вартість поставленого товару в такі строки: 80% вартості товару - впродовж 3-х банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної, 20% вартості товару - впродовж 3-х банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно з чинним законодавством України та наданням усіх документів, вказаних у п. 3.2,3.7 договору.

Пунктами 5.3,5.4 договору погоджено, що товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку. Поставка товару на умовах EXW здійснюється відповідно до порядку переоформлення права власності на зерно на зерновому складі. Усі складські документи повинні відповідати вимогам Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 № 198, та іншим вимогам законодавства. Товар вважається переданим продавцем за кількістю, вказаною у складській квитанції. Товар вважається переданим продавцем покупцю за якістю відповідно до посвідчення якості (форма № 47), виданого зерновим складом (з можливістю застосування п. 5.2 договору).

Відповідно до пункту 6.2 договору у разі затримки поставки товару у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту погодженого п. 3.3 договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об'єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п. 1.2, без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об'єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п. п.
1.2,1.3 договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п. 3.3 договору, грн з ПДВ, але не може бути меншою ніж 10 000,00 грн за одну тонну.

Згідно з положеннями підпункту 6.2.2 пункту 6.2. договору, у разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 (тридцять) календарних днів після прострочення згідно з п. 6.2.1 договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору.

Відповідно до пункту 7.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов'язків за договором.

Згідно з умовами пункту 10.6 договору, сканована копія договору, передана електронною поштою і підписана обома сторонами, вважається оригіналом до моменту отримання оригіналу сторонами.

Договір містить підписи сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідач товар в порядку, в обсягах та у строки встановлені договором купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 позивачу не поставив.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про оплату штрафу №1/в від
15.09.2020, в якій він вимагав, з підстав порушення виконання умов договору, впродовж 7 (семи) днів оплатити ТОВ "Суффле Агро Україна" на рахунок IBAN: НОМЕР_1 в АТ "Креді Агріколь Банк" штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару в розмірі 832 708,05 гривень.

У відповіді на вимогу про оплату штрафу №20 від 30.09.2020 відповідач зазначив, що в установленому порядку ФГ "Троянда" з ТОВ "Суфле Агро Україна" не дійшли згоди щодо умов запропонованого ТОВ "Суфле Агро Україна" договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака, вказаний договір є неукладеним, а відтак не встановлює жодних прав та зобов'язань сторін.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про оплату штрафу №2/в від
29.09.2020, в якій він вимагав, з підстав порушення виконання умов договору, впродовж 7 (семи) днів оплатити ТОВ "Суффле Агро Україна" на рахунок IBAN: НОМЕР_1 в АТ "Креді Агріколь Банк" штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару в розмірі 1 557 354,75 гривень.

У відповіді на вимогу про оплату штрафу №21 від 08.10.2020 відповідач зазначив, що в установленому порядку ФГ "Троянда" з ТОВ "Суфле Агро Україна" не дійшли згоди щодо умов запропонованого ТОВ "Суфле Агро Україна" договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака, вказаний договір є неукладеним, а відтак не встановлює жодних прав та зобов'язань сторін.

Відповідач вказані штрафні санкції не сплатив.

Наведені обставини стали підставою звернення ТОВ "Суфле Агро Україна" до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з ФГ "Троянда" 383 261,92 грн пені, 633 562,50 грн 10 % штрафу, 1 267 125,00 грн 20% штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень Статтею 663 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.2 договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398 передбачена відповідальність - у разі затримки поставки товару у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Також у пункті 6.2 договору сторони визначили, що за порушення строків поставки продукції, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф, розмір якого залежить від строку затримки поставки товару.

Підпунктами 6.2.1,6.2.2 пункту 6.2 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 календарних днів з моменту погодженого у п. 3.3 договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10 % вартості непоставленого товару. У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 календарних днів після прострочення згідно з п. 6.2.1 договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20 % вартості непоставленого товару.

Отже відповідач за умовами договору зобов'язався нести відповідальність за прострочення поставки визначеної у договорі продукції та сплатити штрафні санкції.

Згідно з умовами пункту 3.3. договору, продавець зобов'язується здійснити поставку всього обсягу товару у строк до 15 серпня 2020 року.

Проте, відповідач товар в порядку, в обсягах та у строки встановлені договором купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 позивачу не поставив.

З врахуванням положень пункту 6.2 договору та за встановлених обставин прострочення виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару суди визнали обґрунтованими заявлені до стягнення з ФГ "Троянда" 383 261,92 грн пені та 1 267
125,00 грн 20% штрафу. При цьому господарськими судами були вчинені необхідні дії з перевірки їх розрахунку, зокрема в частині строків нарахування.

Вирішуючи питання щодо одночасного стягнення штрафу у розмірі 10 % та 20 % вартості непоставленого товару в залежності від кількості днів затримки поставки товару суди обґрунтовано врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, що стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання за договором поставки на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов'язання на строк понад 10 календарних днів. Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

За своєю правовою природою пеня та штраф є санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) до її розумного розміру.

З метою дотримання балансу між інтересами боржника та кредитора і за встановлених у цій справі обставин, а саме: значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків у зв'язку з невиконанням зобов'язань відповідачем, суд апеляційної інстанції з власної ініціативи зменшив розмір штрафних санкцій (пені та 20 % додаткового штрафу) на 50 %.

Верховний Суд не бачить жодних вагомих підстав вважати інакше. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

За змістом касаційної скарги ФГ "Троянда" та заперечень ТОВ "Суффле Агро Україна" на касаційну скаргу правильність застосування апеляційним судом ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не ставиться під сумнів.

Матеріали справи свідчать, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними з огляду на ті обставини, що, на його переконання, договір купівлі-продажу не було укладено, відповідно відповідач не порушив зобов'язання перед позивачем щодо поставки майбутнього врожаю ріпаку.

Однак, Верховний Суд не погоджується з вищезазначеними твердженнями відповідача, з огляду на таке.

Як передбачено положеннями статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з правилами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (стаття 642 ЦК України).

Згідно з приписами статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

На підтвердження укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398 до суду було надано оригінал та засвідчена копія договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року, який підписаний його сторонами та скріплений відтисками печаток сторін.

Також суди встановили, що 07 липня 2020 року позивач відправив на електронну адресу відповідача лист, в якому висловлено пропозицію про укладення договору купівлі - продажу майбутнього врожаю ріпака та прохання про надання документів згідно з переліком документів, які відповідач повинен надати після укладення договору. До тексту цього електронного листа було долучено вкладення у якому містився примірник (проект) форвардного контракту на закупівлю ріпаку.

Вказані обставини направлення та отримання вказаного листа сторонами не заперечувались.

11 липня 2020 року у відповідь на вказаний лист, з електронної адреси голови ФГ "Троянда" olegtrovanda@i. ua на електронну адресу працівника позивача було направлено електронний лист наступного змісту: "Доброго дня. Сканкопії потрібно вам надсилати чи тільки завірені копії? ".

На виконання умов пункту 3.2 договору відповідач передав позивачеві документи, а саме: банківські реквізити ФГ "Троянда", копію паспорта ОСОБА_3, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_3, копію витягу з ЄДРПОУ станом на 11.07.2020, копію довідки з ЄДРПОУ від 05.02.2013, копію статуту ФГ "Троянда", копію фінансової звітності за 2019 рік, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію свідоцтва платника ПДВ, копію звіту про посівні площі форми 4-сг від 30.06.2020, копію звіту про площі сільськогосподарських культур форми 29-сг від 17.12.2019, копію звіту про збирання урожаю форми 37-сг від 01.07.2020. На всіх зазначених копіях документів проставлено печатку ФГ "Троянда".

Тобто матеріалами справи підтверджується листування між сторонами спору щодо укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака, його укладення та часткове виконання його умов.

Щодо аргументів відповідача, що договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року підписаний зі сторони ФГ "Троянда" Стасюком М. Ю., який згідно зі статутом господарства є його членом, а не головою господарства - Стасюком О. М. та, що вказаний договір скріплено печаткою ФГ "Троянда" №1 необхідно зазначити таке.

Відповідно до ст. 58-1 ГК України, суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України
18.06.2015 N 1000/5 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

У спірних правовідносинах наявний відбиток печатки відповідача - ФГ "Троянда" №1 на договорі купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що печатка ФГ "Троянда" №1 була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З огляду на вищевикладене та оскільки відповідач несе відповідальність за використання його печаток, зокрема, при нанесенні їх відбитків на договорах, відтиск печатки ФГ "Троянда" №1 на договорі купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року є підтвердженням його укладення.

Судами обґрунтовано взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі №918/780/18 де вказано, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

З оригіналу договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року вбачається, що він був підписаний зі сторони Фермерського господарства "Троянда" Стасюком О. М.

На підтвердження обставини, що договір купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року був підписаний зі сторони ФГ "Троянда" неуповноваженою особою, відповідачем було надано до суду заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте такі докази були обґрунтовано відхилені господарськими судами з врахуванням приписів статті 218 ЦК України, відповідно до яких заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідачем позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака №1000061398 від 06 липня 2020 року не заявлено.

Відтак слід погодитися з висновками господарських судів, що договір №1000061398 від 06 липня 2020 року є укладеним. А отже, відповідач взяв на себе зобов'язання щодо виконання його умов, зокрема і обов'язок з поставки позивачу товару у строк до 15.08.2020.

Аргументи відповідача про те, що договір датовано 06 липня 2020 року, однак електронний лист з примірником (проектом) договору позивач направив відповідачу лише 07 липня 2020 року не спростовують наведених висновків суду про укладення договору №1000061398, його підписання та скріплення печатками, з відповідними правовими наслідками для його сторін. Разом з цим, відповідно до ст. 631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення, однак сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Підлягають відхиленню і аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при оцінці доказів, а саме: договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398, заяв свідків, електронного листування між сторонами.

З оскаржуваних у справі рішень вбачається детальне дослідження судами обставин укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398 та належна їх правова оцінка, що свідчить про необґрунтованість доводів скаржника про порушення ч. 3 ст. 2, ч.ч. 3, 4 ст. 13, 86, 236 ГПК України.

Вказані доводи касаційної скарги зводяться до намагання скаржника спонукати суд касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів у справі і встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК України.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За твердженням скаржника судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Верховний Суд, проаналізувавши вказані постанови, висновки, в яких, на думку скаржника, не було враховано судами при ухваленні оскаржуваних рішень, встановив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить висновкам суду касаційної інстанції.

Так у постанові Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 922/788/19 зазначено про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом за відсутності у ньому електронного підпису.

Проте висновки судів про порушення відповідачем умов поставки товару за договором від 06.07.2020 № 1000061398 ґрунтуються не тільки на обставинах електронного листування сторін, а й на інших зібраних у справі доказах, зокрема на оригіналі договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від 06.07.2020 № 1000061398 та обставинах виконання відповідачем пункту 3.2 такого договору.

Разом з цим обставини направлення і отримання 07 липня 2020 року ТОВ "Суффле Агро Україна" на електронну адресу ФГ "Троянда" листа з пропозицією про укладення договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака, сторонами під час судового розгляду не заперечувались.

Верховний Суд у справі № 917/1307/18 переглядав спір про зобов'язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки, який виник між сторонами договору поставки внаслідок різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки. У задоволенні позову було відмовлено з огляду на недоведеність позивачем укладення договору до моменту настання строків виконання зобов'язань за ним, тому що договір у справі № 917/1307/18 було укладено і підписано сторонами вже після спливу встановленого в специфікації строку поставки товару, що за висновком суду виключає застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу за порушення строку поставки та покладення на нього зобов'язання здійснювати цю поставку. Проте у цій справі обставини підписання, укладення та виконання договору купівлі-продажу майбутнього врожаю ріпака від
06.07.2020 № 1000061398 мали місце у липні 2020 року, до спливу крайнього строку поставки товару - 15 серпня 2020 року.

Аналіз висновків, зроблених у рішеннях апеляційного та місцевого господарських судів, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

З приводу підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який, зокрема, відсилає до пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Тобто процесуальний закон пов'язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав недослідження зібраних у справі доказів за обов'язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Натомість скаржник не довів обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що виключає можливість скасування судових рішень з цієї підстави.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Фермерського господарства "Троянда" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 918/208/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Н. Губенко

І. Кондратова