Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2020 року у справі №748/72/20

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 748/72/20-ц

провадження № 61-13144 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, територіальна громада в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

третя особа - ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2020 року у складі судді Олещенко В. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії судді: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно, у тому числі на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який відносився до категорії "колгоспний двір".

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2016 року (справа № 748/1366/16-ц) визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3

по 1/5 частин спірного житлового будинку, як за колишніми членами колгоспного двору. У той самий час вищезазначеним судовим рішенням

у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання за ним права на 1/5 частину житлового будинку відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Згідно з довідкою Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 24 жовтня 2018 року № 1123, станом на 01 липня

1990 року та 15 квітня 1991 року у спірному житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_5 (голова колгоспного двору), ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6.

Звернувшись до приватного нотаріуса Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області, він отримав відмову у прийнятті спадщини

на вищезазначений житловий будинок, яка мотивована тим,

що правовстановлюючий документ містить інформацію лише про голову колгоспного двору, якою є спадкодавець - ОСОБА_5, відомості про інших членів у свідоцтві на право власності відсутні.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 3/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того,

що ОСОБА_1 має право на 2/5 частини спірного житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами, з яких: на 1/5 частину,

як спадкоємець за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, та на 1/5 частину, як колишній член колгоспного двору. Щодо позовних про визнання права власності на 1/5 частину зазначеного будинку, що належала ОСОБА_4, суд виходив із відсутності правових підстав для задоволення такої позовної вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено обставини справи, яким надана належна оцінка. Заначено, що з урахуванням рівності часток у майні колгоспного двору ОСОБА_5 та ОСОБА_1 належало по 1/5 частині майна цього двору. Спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася лише на 1/5 його частину, що разом становить 2/5 частини садиби. Заявляючи вимогу про визнання права власності на 3/5 часток у спірному будинку, ОСОБА_1 тим самим просить перерозподілити частку ще одного члена колгоспного двору,

а саме ОСОБА_4, не наводячи для цього жодних правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити у частині відмови у задоволенні позову, задовольнити позов у цій частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 04 вересня 2020 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито

та витребувано її з суду першої інстанції.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району та області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спірний житловий будинок відносився до категорії "колгоспний двір". Згідно з довідкою селищної ради

від 24 жовтня 2018 року № 1123, станом на 01 липня 1990 року та 15 квітня

1991 року у спірному житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_5 (голова колгоспного двору), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4,

ОСОБА_6. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2016 року (справа № 748/1366/16-ц) визнано

за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/5 частин спірного житлового будинку,

як за колишніми членами колгоспного двору. У той самий час вищезазначеним судовим рішенням у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання за ним права на 1/5 частину житлового будинку відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Оскільки ОСОБА_4 втратив своє право власності на 1/5 частину житлового будинку, а тому вважає, що він має право цю частину, так як ця частина має бути перерозподілена.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 мав статус колгоспного двору,

що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 24 січня 1989 року, яке видано голові колгоспного двору

ОСОБА_5 (а. с. 9).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району та Чернігівської області від 24 жовтня 2018 року № 1123 станом на 01 липня 1990 року та 15 квітня 1991 року домогосподарство

за адресою: АДРЕСА_1 відносилось

до категорії "колгоспний двір", головою зазначено ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, членами двору: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6

(а. с.10).

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2016 року (справа № 748/1366/16-ц) визнано за ОСОБА_2 та

ОСОБА_8 право власності по 1/5 частині (за кожним) житлового будинку

з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, як за колишніми членами колгоспного двору. У задоволення позову ОСОБА_4 відмовлено за пропуском строку позовної давності (а. с. 11-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а. с. 8), яка за своє життя розпорядилась своїм майном, склавши 21 листопада 2003 року заповіт. Указаним заповітом все майно спадкодавець заповіла своєму сину -

ОСОБА_1 (а. с.35).

Згідно з довідкою Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району та Чернігівської області від 24 жовтня 2019 року № 1124 ОСОБА_5 на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_1 та невісткою ОСОБА_2

(а. с. 34 зворот).

Приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л. М. 02 листопада 2018 року була заведена спадкова справа № 106/2018 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 (а. с. 34-37).

Із листа приватного нотаріуса Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиної Л. М. від 22 квітня 2019 року вбачається,

що оформити в нотаріальному порядку спадщину після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 неможливо, оскільки правовстановлюючий документ свідчить про те, що житловий будинок має статус колгоспного двору, проте зазначено лише голову колгоспного двору ОСОБА_5, а інформація про інших членів двору відсутня.

Дані органу місцевого самоврядування та будинкової книги свідчать про те, що в житловому будинку разом з головою колгоспного двору проживали і інші особи, які також мають право на частину в майні колгоспного двору (а. с. 14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких

є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу

та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною 2 статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня

1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили

це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами

в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня

1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 статті 1223 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право

у порядку, встановленому частині 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/5 частину будинку, яка належала ОСОБА_4, за недоведеністю таких вимог.

Верховний суд погоджується із твердженням суду апеляційної інстанції про

те, що саме по собі рішення Чернігівського районного суду від 17 жовтня

2016 року (справа № 748/1366/16-ц), яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 за пропуском строку позовної давності, не підтверджує наявність у ОСОБА_1 права на спірну 1/5 частину домоволодіння, так як останнім

не наведено правових підстав, підлягає уточненню.

Посилання касаційної скарги на те, що суди залишили 1/5 частину житлового будинку, право на яку мав ОСОБА_4, нерозподіленою, є вірним. Проте позивач не зазначає правових підстав для перерозподілу цієї частини у праві власності і безпідставно вважає, що вказана 1/5 частина має належати саме йому.

Так, відповідно до частини 1 статті 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 1 статті 1280 ЦК України), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Оскільки з урахуванням преюдиційності рішення Чернігівського районного суду від 17 жовтня 2016 року (справа № 748/1366/16-ц) ОСОБА_4 пропустив строк для прийняття спадщини, то 1/5 частина у житловому будинку підлягає перерозподілу, проте не лише позивачеві, а між усіма співвласниками, які прийняли спадщину.

Проте для застосування статті 1280 ЦК України, на яку позивач не посилався, потрібні визначені нею умови й підстави для застосування. Зокрема, перерозподіл стосується спадщини, яка вже розподілена між спадкоємцями

в натурі, тобто коли спадкові відносини припинилися.

Важливим для застосування статті 1280 ЦК України є визначення моменту здійснення первинного розподілу спадщини, яким є видача нотаріусом відповідним спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину та проведення державним реєстратором прав на нерухоме майно.

Крім того, у статті 1280 ЦК України визначено лише одну підставу перерозподілу спадщини - прийняття її іншими спадкоємцями.

Оскільки позивач у своїй позовній заяві не зазначав таких фактичних обставин, не навів відповідні доводи й не надавав докази, про якій йшлося вище,

у Верховного Суду відсутні підстави як для скасування судових рішень

з передачею справи на новий судовий розгляд, так і для ухвалення власного судового рішення.

Зазначене не перешкоджає зверненню до суду на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня

2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець