Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2024 року у справі №466/2045/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 466/2045/22

провадження № 61-15568св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Селянська 12»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року у складі судді

Донченка Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 рокуу складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року керівник Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Селянська 12» (далі - ОСББ «Селянська 12»), про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власності.

Позов мотивований тим, що під час досудового розслідування встановлено, що державний реєстратор Пустомитівської міської ради Мудрак Є. М.

30 квітня 2021 року здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

64,3 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, за ОСОБА_3 на підставі підробленого договору дарування, серія та номер 427, посвідченого 21 червня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плохутою Б. П., який у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрований не був.

У договорі дарування зазначено, що вказана квартира належить дарувальникам на підставі свідоцтва про право власності, виданого

17 вересня 2001 року виконавчим комітетом Львівської міської ради на підставі розпорядження від 17 вересня 2001 року № 1238. Право власності на цю квартиру зареєстроване у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про що зроблено запис у реєстрову книгу за № 11612.

У подальшому 02 червня 2021 року право власності на вказану квартиру приватний нотаріус Київського нотаріального округу Тверська І. В. перереєструвала на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 195 від 02 червня 2021 року.

Позивач указував, що згідно з інформацією Київського державного нотаріального архіву від 20 грудня 2021 року № 5086/01-21 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-33, том 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Плохути Б. П. за реєстровим номером 427 вказана інша нотаріальна дія, а саме засвідчення справжності підписів на картках до установи банку.

Згідно з інформацією архівного відділу Львівської міської ради від 01 лютого

2022 року № 11003-вих-9145 в облікових документах архівного відділу, розпорядження виконкому Львівської міської ради від 17 вересня 2001 року № 1238 немає.

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 вибула

з володіння власника - територіальної громади міста Львова без її волі,

і ОСОБА_3 не мав права відчужувати вказане нерухоме майно, прокурор просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2350257846101, та скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на вказану квартиру, з одночасним припиненням права приватної власності, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2350257846101.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

64,3 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2350257846101, з одночасним припиненням права приватної власності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна квартира вибула з володіння власника - територіальної громади м. Львова без його волі, зокрема на підставі підробленого договору дарування, посвідченого 21 червня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Плохутою Б. П. 30 квітня 2021 року, державний реєстратор Мудрак Є. М. здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, яку в подальшому відчужено ОСОБА_1 .

На момент укладення договору дарування, а в подальшому договору купівлі-продажу та реєстрації права власності на спірну квартиру не було правової підстави для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 09 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року залишено без задоволення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І. залишено без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суд ум. Львова від 27 вересня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування. Покликаючись на субсидіарну роль прокурора

у судовому провадженні, зазначає, що у матеріалах справи немає доказів того, що прокурор в установленому порядку направляв відповідне повідомлення на адресу Львівської міської ради з приводу неналежного здійснення захисту інтересів міста, при цьому мав би подати такі докази одночасно із поданням позовної заяви. Вказує, що незалучення належних відповідачів у справі є підставою для відмови в позові, оскільки належними відповідачами у справі є сторони договору, які не залучені до участі у справі. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 02 червня 2021 року жодного обтяження

в реєстрах не було. Відповідач не знав і не міг знати про підроблення документів. Суди не надали оцінки добросовісності відповідача. Позовна вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності

є неналежним способом захисту.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справ

22 грудня 2023 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов?язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Пустомитівська окружна прокуратура скеровувала до Львівської міської ради в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлення про встановлення достатніх підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом звернення до суду з цим позовом. Вказує, що відповідно до сталої практики Верховного Суду власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем такого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна

і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Спірна квартира вибула з володіння територіальної громади міста незаконно.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Львова.

Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від

27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від

26 вересня 2023 року.

16 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

06 грудня 1989 року ОСОБА_4 із сім?єю з 4 осіб: ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_6 - син, ОСОБА_7 - син, виконавчий комітет Радянської районної ради народних депутатів м. Львова видав ордер на житлове приміщення № 10297 на право зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Із матеріалів справи відомо, що згідно з договором дарування від 21 червня

2006 року дарувальники ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 обізнані про безоплатність правочину, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз подарували, а обдаровуваний ОСОБА_3 прийняв

у дар квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 договору дарування квартира, що дарується, належить на праві приватної власності дарувальникам на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 вересня 2001 року виконавчим комітетом Львівської міської ради на підставі розпорядження від 17 вересня 2001 року № 1238. Право власності на квартиру зареєстроване у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 11612.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державний реєстратор Пустомитівської міської ради Мудрак Є. М. 30 квітня 2021 року здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за

ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 21 червня

2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плохутою Б. П., та зареєстрованого в реєстрі за номером 427.

Згідно з листом Київського державного нотаріального архіву від 20 грудня

2021 року № 5086/01-21 відповідно до реєстру для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-33, том № 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Плохути П. Б. за реєстровим номером 427 вказана інша нотаріальна дія, а саме засвідчення справжності підписів на картках до установи банку. Зазначене встановлено з документів нотаріального діловодства та архіву за період з 1995 до 2007 року.

Цей факт підтверджується також належним чином завіреною копією книги реєстру нотаріальної дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Плохути П. Б., вилученою на підставі ухавали слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 грудня

2021 року.

Із матеріалів справи також відомо, що:

згідно з інформацією обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від

15 грудня 2021 року № 5865 та від 22 грудня 2021 року № 6070 станом на

29 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 в БТІ не реєструвалось. В матеріалах інвентаризаційної справи на будинок

АДРЕСА_3 замовлення на виготовлення технічного паспорта на квартиру за вказаною адресою, в тому числі за період 2000-2001 роки, немає;

згідно з відповіддю Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 лютого 2022 року № 36-вих-9920, 17 вересня 2001 року голова Шевченківської районної адміністрації видав розпорядження № 1238 «Про зміну договору найму житлових приміщень», яким наймачем квартири АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_5 після смерті колишнього наймача квартири - її чоловіка ОСОБА_4 . Станом на 17 вересня

2001 року у квартирі були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (дружина колишнього наймача квартири та два сини);

свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 не видавала, до 2007 року жодних розпоряджень про приватизацію вказаної квартири Шевченківська районна адміністрація не приймала. З 2007 року приватизація державного житлового фонду не належить до повноважень Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради. Будинок АДРЕСА_3 перебував на обліку Львівського комунального підприємства «Балатон-409». Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації від 08 липня 2019 року № 511 затверджено акт від 20 березня 2019 року про списання будинку

АДРЕСА_3 з балансу Львівської міської ради та з балансового обліку ЛКП «Балатон-409»;

в акті про списання багатоквартирного будинку з балансу від 20 січня

2019 року зазначено, що цей акт складено про списання багатоквартирного будинку, що розміщений за адресою: АДРЕСА_3 , у якому

є 3 квартири, що перебувають у комунальній власності, а саме НОМЕР_1

Таким чином, суди встановили, що на дату складення акта від 20 березня 2019 року спірна квартира перебувала у комунальній власності, і у квартирі був зареєстрований ОСОБА_8

01 жовтня 2020 року будинок АДРЕСА_3 передано для утримання та обслуговування ОСББ «Селянська 12».

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 , яка перебуває на балансі ОСББ «Селянська 12», належить територіальній громаді міста Львова (комунальна власність), про що зазначено в акті про списання багатоквартирного будинку з балансу від 20 січня 2019 року, однак відомості щодо права комунальної власності на зазначену квартиру до реєстру не вносились, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

02 червня 2021 року між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Ціна нерухомого майна за вказаним правочином складає 964 500,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Щодо повноважень прокурора

У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут

і далі в редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми

є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду

з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову

в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх

в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не

є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків

і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунені.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року

у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі

№ 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач

і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або

у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що під час досудового розслідування встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Львова квартири

АДРЕСА_1 шляхом її незаконного відчуження на користь відповідача, чим порушено інтереси територіальної громади м. Львова.

З огляду на вказане, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні майна територіальної громади м. Львова, яке вибуло з її власності поза її волею,

і згідно з частиною другою статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що суд не перевірив повноваження прокурора представляти інтереси держави в суді.

Крім того, Пустомитівська окружна прокуратура перед зверненням до суду повідомила Львівську міську раду про прийняте рішення щодо представництва в суді інтересів держави в особі Львівської міської ради щодо спірного майна.

Поданий прокурором позов підтримала Львівська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала.

За обставин цієї справи, ураховуючи суспільний інтересу поверненні спірного нерухомого майна у власність держави в особі територіальної громади

м. Львовата повідомлення Львівську міську раду про ініціювання судового спору, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Суспільний інтерес підтверджується тим, що спірне нежитлове приміщення

є власністю територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Щодо суті позовних вимог

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня

2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок про те, що «за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від

19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК Українивласник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Встановивши, що останній набувач спірного нежитлового приміщення

ОСОБА_1 набув право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 червня 2021 року, укладеного між ним як покупцем і ОСОБА_3 як продавцем, який у свою чергу набув право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 21 червня 2006 року, укладеного між ним як обдаровуваним і ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 як дарувальниками, які не мали права розпоряджатися спірною квартирою, оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру не видавалось, і вказаний договір дарування за обставин цієї справи є підробленим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно вибуло

з володіння територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради з порушенням законодавства та поза волею власника, а відповідач не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування спірного нерухомого майна.

При цьому позовні вимоги керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської радипро скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1

з одночасним припиненням права приватної власності задоволенню не підлягають у зв?язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

За таких обставин заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від

26 вересня 2023 року в частині позовних вимог керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської радипро скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власності слід скасувати

з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно доводів касаційної скарги про неправильне застосування статті 388 ЦК України, порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідності дотримання справедливого балансу

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням,

й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний

і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи

є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня

2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2)), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом договору дарування, перевіривши наявність розпорядження Львівської міської ради від 17 вересня 2001 року № 1238, на підстав якого було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, та перевіривши Реєстр реєстрації нотаріальних дій щодо справжності вчинення 21 червня 2006 року за номером 427 такої нотаріальної дії, як договір дарування, а не іншої нотаріальної дії, взявши до уваги тривалу нереєстрацію ОСОБА_3 за собою права власності на спірну квартиру (з 21 червня 2006 року до 30 квітня 2021 року), та за необхідності отримавши правову допомогу, мав би врахувати такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, відповідач не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суди попередніх інстанцій дійшли по суті правильного висновку про те, що пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, суди не встановили невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, з чим погоджується

і Верховний Суд.

Також Верховний Суд враховує, що відповідач згідно зі статтею 661 ЦК Українине позбавлений права звернутися з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року

в частині вирішення позовних вимог керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСББ «Селянська 12», про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власності підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року в частині вирішення позовних вимог керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСББ «Селянська 12», про витребування майна з чужого незаконного володіння слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги, судові витрати в розмірі 4 962,00 грн, які повинен був понести ОСОБА_1 як сплату судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення

в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, слід стягнути з Львівської обласної прокуратури в дохід держави.

При цьому судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 35 391,36 грн

(за позовну вимогу про витребування майна), які ОСОБА_1 повинен був сплатити під час подання касаційної скарги, проте ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року таку сплату було відстрочено, слід стягнути

з ОСОБА_1 в дохід держави.

Крім того, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням у справі нового рішення, судові витрати понесені ОСОБА_1 із сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 721,50 грн слід стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 .

Водночас заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від

27 вересня 2022 рокув частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом викладення його в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 17 695,68 грн».

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року усправі за позовом керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Селянська 12», про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власності скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Селянська 12», про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власностівідмовити.

Змінити резолютивну частину заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року щодо вирішення питання про розподілу судових витрат, виклавши її в такій редакції: «Стягнути

з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 17 695,68 грн».

В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від

26 вересня 2023 року залишити без змін.

Стягнути із Львівської обласної прокуратури на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України)) судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанції в розмірі

4 962,00 грн (чотири тисячі дев?ятсот шістдесят дві гривні).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України)) судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанцій в розмірі

35 391,36 грн (тридцять п?ять тисяч триста дев?яносто одна гривня тридцять шість копійок).

Стягнути із Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 3 721,50 грн (три тисячі сімсот двадцять одна гривня п?ятдесят копійок)судових витрат у зв?язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2022 року та постанова Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року

у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов