Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2025 року у справі №383/531/24
Постанова КЦС ВП від 02.09.2025 року у справі №383/531/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 383/531/24

провадження № 61-4946св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротченка Олександра Олександровича на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Адаменко І. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 2012 році ОСОБА_2 отримав від нього позику в еквіваленті 50 000,00 дол. США із обов`язком повернути до 03 серпня 2022 року, однак у визначений строк позику не повернув, у зв`язку з чим він звернувся до суду про стягнення цієї суми у примусовому порядку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року у справі № 383/686/22 його позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 1 828 430,00 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокуу справі 383/686/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бобринецького районного суду від 16 листопада 2023 року залишено без змін.

Крім того, ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22 задоволено його заяву про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_2 здійснювати відчуження належної йому земельної ділянки площею 25,04 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524.

Водночас, незважаючи на заборону відчуження належної ОСОБА_2 земельної ділянки, 23 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування № 1950, згідно з яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.

23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В. прийнято рішення № 64578228 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Зазначав, що ОСОБА_2 , достеменно знаючи, що існує боргове зобов`язання перед ним, а також судова заборона на відчуження належної йому земельної ділянки, подарував її своєму синові ОСОБА_3 .

Позивач вважав, що своїми діями ОСОБА_2 намагався уникнути повернення боргового зобов`язання та цивільної відповідальності перед ним шляхом недопущення звернення стягнення на майно боржника - земельну ділянку.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 25,0419 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В., серія та номер: 1950, з моменту його укладення та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64578228 від 23 серпня 2022 року, прийняте приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 25,0419 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В., серія та номер: 1950, з моменту його укладення.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64578228 від 23 серпня 2022 року 12:24:44, прийняте приватним нотаріусом Копивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, шляхом укладення договору дарування, здійснено умисно, всупереч забороні на здійснення такого правочину ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 рокуу справі № 383/686/22, тобто з метою уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення такого боргу. Договір дарування порушує права та законні інтереси позивача на виконання судового рішення у іншій справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 1 828 430 грн, де подарована за оспорюваним договором земельна ділянка є єдиним майном для забезпечення виконання цього рішення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним. Позовна вимога про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень є похідною від первісної вимоги про визнання договору дарування недійсним, а тому також підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак суд кваліфікував оспорюваний договір одночасно як фіктивний, так і такий, що суперечить принципу добросовісності, не врахував, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коротченко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів обставин того, що у сторін оспорюваного правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладений між відповідачами договір є фіктивним.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що оспорюваний правочин є фраудаторним, не врахував, що договір дарування може не мати ознак фраудаторного, якщо у боржника було наявні інше майно, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, та не дослідив цих обставин.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), від 08 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), від 26 квітня 2023 року у справі № 569/20334/21 (провадження № 61-474св23), від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23), від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24 (провадження № 61-12512св24).

Доводи інших учасників справи

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Замша Д. Д. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22 задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 1 828 430,00 грн. Заборонено ОСОБА_2 здійснювати відчуження належної йому земельної ділянки площею 25,04 га, кадастровий номер: 3520884000:02:000:2524.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 383/686/22 апеляційну скаргу адвоката Боруша А. О., який діяв в інтересах відповідача ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 383/686/22 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Боруш А. О., на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено (провадження № 61-11806ск22).

18 серпня 2022 року Бобринецьким ДВС у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстровано ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22 для її подальшого виконання.

Згідно з повідомленням № 2439 про надання доступу до справи за допомогою Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, адвокат Пузир В. О. на підставі ордера про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 № ВА 1037662 від 18 серпня 2022 року, отримав доступ до справи № 383/686/22 (провадження №2-з/383/11/22) 18 серпня 2022 року.

23 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 375302729 від 22 квітня 2024 року, 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64578228 від 23 серпня 2022 року, номер відомостей про речове право: 4766627, зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, розташовану на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку зареєстровано на підставі договору дарування № 1950, посвідченого 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.

29 серпня 2022 року Бобринецьким ДВС у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження АСВП: 69729195.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року у справі № 383/686/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 серпня 2012 року в сумі 1 828 430,00 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Боруша А. О. залишено без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 383/686/22 частково задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Зупинено виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 383/686/22 зупинено виконання додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду 14 березня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі 383/686/22 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Боруша А. О. залишено без задоволення, рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року, постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року та додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року (провадження № 61-2846св24).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коротченка О. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав;

натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, щовідчуження ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, шляхом укладення договору дарування, здійснено умисно, всупереч забороні на здійснення такого правочину ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22, з метою уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення такого боргу. Договір дарування порушує права та законні інтереси позивача на виконання судового рішення у іншій справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 1 828 430 грн, де подарована за оспорюваним договором земельна ділянка є єдиним майном для забезпечення виконання цього рішення.

Такі дії ОСОБА_2 є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та зменшення обсягу його майна.

Водночас апеляційний суд правильно виходив із того, що суд першої інстанції помилково посилався на фіктивність договору дарування, оскільки одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коротченка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник