Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.12.2020 року у справі №749/1516/18

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 749/1516/18

провадження № 51-6022км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора Рибачук Г. А.,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

захисника (у режимі відеоконференції) Сапона К. Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270280000264 від 16 вересня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Клюси Щорського району Чернігівської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком, 12 лютого 2018 року близько 22 години ОСОБА_1, перебуваючи у будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_5, маючи прямий умисел на протиправне заподіяння смерті своєму малолітньому сину, ІНФОРМАЦІЯ_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, поклавши обома руками постільну подушку на голову дитини, закрив останній дихальні шляхи, що призвело до її удушення. Труп малолітньої дитини ОСОБА_1 переніс до приміщення господарчої будівлі, що розташована на земельній ділянці між господарствами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 та закопав.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 - залишив без задоволення, апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області задовольнив частково, вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року змінив та стягнув з ОСОБА_1 судові витрати за проведення Київським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром біологічної експертизи в сумі 7453 грн. 51 коп., в решті вирок залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, перекваліфікувати його дії з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст. 135 КК України та призначити йому покарання в межах санкції цієї статті. Вважає, що в його діях склад кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України відсутній, а зібрані докази підтверджують склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України. Вважає, що вирок суду першої інстанції ґрунтується на недопустимих доказах, оскільки слідчий експеримент від 17 вересня 2018 року за його участю проведений в період, коли його було затримано з порушенням вимог ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Зазначає, що до нього застосовувалися незаконні методи досудового розслідування. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінку тому, що за вказаними фактами Державним Бюро розслідувань були внесені відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 371 КК України від 24 червня 2020 року та за ч. 1 ст. 365 КК України від 29 лютого 2020 року.

Посилається на те, що судами також не надано оцінки довідці Крюківської районної лікарні від 15 вересня 2018 року про відсутність у нього тілесних ушкоджень.

У письмових запереченнях прокурор вважає, що касаційна скарга засудженого є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Зазначає, що за результатами судового розгляду дії ОСОБА_1 за п. 2 ч. 2 ст. 115 ККУкраїни кваліфіковані правильно, а рішення судів є законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Сапон К. Л. у судовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор Рибачук Г. А. вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком, захисник Сапон К. Л. подав апеляційну скаргу. При цьому, посилався на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушував перед апеляційним судом питання про зміну вироку районного суду, перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 на ч. 3 ст. 135 КК України та призначення покарання в межах санкції вказаної статті.

На обґрунтування заявлених вимог навів конкретні доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги.

Відповідно до ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

За наслідками апеляційного розгляду суд залишив подану апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Водночас, в ухвалі апеляційного суду відображено лише частину доводів апеляційної скарги захисника.

Згідно ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Так, в ході розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 наголошував про застосування до нього недозволених методів досудового розслідування.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 28 лютого 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, Державним бюро розслідувань за скаргою ОСОБА_1 були внесені відомості до ЄРДР № 62020100000000477 про вчинене кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 365 КК України. Однак, про результати розслідування він повідомлений не був та будь-яких копій відповідного процесуального рішення не отримував.

Згідно технічного запису прокурор, приймаючи участь в судовому засіданні апеляційного суду, зазначав про те, що кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів під час досудового розслідування закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. При цьому доказів щодо прийняття такого рішення прокурором надано не було.

Водночас, оскаржуючи вирок суду першої інстанції, сторона захисту в апеляційній скарзі також посилалася на застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 незаконних методів досудового слідства та зазначала, що Державним бюро розслідувань, з цього приводу, здійснюється досудове розслідування.

Однак, суд апеляційної інстанції 22 вересня 2020 року закінчив розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, при цьому не з'ясував яке рішення було прийнято Державним бюро розслідувань за заявою обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів під час проведення досудового розслідування.

При цьому, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд лише формально послався на висновок службового розслідування від 28 лютого 2019 року щодо відсутності достатніх об'єктивних даних про застосування незаконних методів ведення слідства з боку працівників поліції. Таким чином, під час апеляційного розгляду суд належну перевірку вказаних доводів сторони захисту не здійснив, вмотивованих відповідей на них не надав.

Водночас, встановлення у цьому кримінальному провадженні обставин, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, має важливе значення з огляду на те, що вирок суду першої інстанції вирішальною мірою базується на даних слідчого експерименту, проведеного за участю засудженого.

Так, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.

Як визначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Вергельський проти України" та "Яременко проти України" (рішення від 12 березня 2009 року та 12 червня 2008 року відповідно), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб'єктів владних повноважень на порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Зазначені положення Конвенції та практика ЄСПЛ є джерелами права, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції. Зокрема, цей суд не врахував правил п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК України, в силу яких недопустимим є доказ, отриманий унаслідок жорстокого поводження або погроз його застосування.

Таким чином, залишаючи без ефективної перевірки заяви сторони захисту про незаконні методи слідства стосовно ОСОБА_1 й у зв'язку з цим обмови останнім себе у вчиненні злочину, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, як про це слушно йдеться в касаційній скарзі.

Крім того, належна й ретельна оцінка зазначених фактів з урахуванням усіх деталей має принципово важливе значення для постановлення в цьому кримінальному провадженні законного, мотивованого й обґрунтованого судового рішення, яке повинно відповідати вимогам національного та міжнародного законодавства.

Також, обґрунтованими є доводи засудженого й про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки довідці Крюківської районної лікарні від 15 вересня 2018 року про відсутність у нього тілесних ушкоджень, на яку сторона захисту також посилалась в апеляційній скарзі.

Водночас, ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, указаних вимог закону при розгляді цього кримінального провадження не було дотримано, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги захисника не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав відповіді на всі викладені в апеляційній скарзі доводи і не мотивував належним чином свого рішення про залишення останньої без задоволення.

Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України при розгляді провадження в апеляційному порядку, що перешкодило постановленню законного та обґрунтованого рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.

У зв'язку з викладеним Суд визнає обґрунтованими доводи засудженого в касаційній скарзі, в частині істотного порушення апеляційним судом норм кримінального процесуального закону та невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції ч. 2 ст. 419 КПК України.

Однак, з огляду на наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону й на те, що вирішення інших викладених у скарзі доводів пов'язано з переоцінкою сукупності зібраних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для їх перевірки у ході касаційного розгляду та вважає, що з урахуванням вимог, заявлених в апеляційній скарзі захисника, зазначені доводи має перевірити суд апеляційної інстанції, у зв'язку з чим є підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбаченого главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 до вирішення питання Чернігівським апеляційним судом щодо обрання запобіжного заходу, залишити під вартою, але на строк не більше ніж 60 днів.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур