Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.11.2019 року у справі №917/28/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/28/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І. Д. - головуючий, судді - Ткач І. В., Стратієнко Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Полтавської міської ради

за участю секретаря судового засідання - Півень А. Л. ;

за участю представників учасників справи:

позивача - Рудич О. В.,

третьої особи - Дзюбло О. І.,

на рішення Господарського суду Полтавської області

(суддя Кльопов І. Г. )

від 15.05.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий -Дучал Н. М., судді - Россолов В. В., Склярук О. І.)

від 26.09.2019

у справі за позовом Управління майном комунальної власності міста Полтави

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старнайт "

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Полтавська міська рада

про стягнення 99 604,31 грн, розірвання договору оренди, зобов'язання повернути об'єкт оренди.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1. Управління майном комунальної власності міста звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старнайт" про:

1) стягнення коштів за оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 31, загальною площею 247,20 кв. м, згідно з договором оренди №115/25 від 26.12.2012 на загальну суму 99 604,31 грн, у тому числі: 49 869,80
грн (сума орендної плати) до Полтавського міського бюджету, 49734,51 грн (сума податку на додану вартість) на користь Управління майном комунальної власності міста;

2) розірвання договору оренди №115/25 від 26.12.2012 (зі змінами та доповненнями), що укладений між Управлінням майном комунальної власності міста, на виконання делегованих Полтавською міською радою повноважень, та ТОВ "Старнайт " щодо передачі в оренду нежитлового приміщення загальною площею 247,20 кв. м, розташованого за адресою: вул. Соборності, 31 у м. Полтаві;

3) зобов'язання ТОВ "Старнайт" повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 31 (нежитлове приміщення загальною площею 247,20 кв. м).

1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди щодо повного та своєчасного виконання зобов'язань по сплаті орендної плати (зокрема несплата орендної плати в розмірі 49869,80 грн, що нарахована за вересень та жовтень 2018 року, та суми ПДВ в розмірі 49734,51 грн, що нарахована за березень 2018 - жовтень 2018 року), а також дотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки і санітарії в приміщеннях згідно з законодавством.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.05.2019 у справі № 917/28/19 відмовлено у задоволенні позову щодо 1) стягнення заборгованості за договором оренди №115/25 від 26.12.2012 на загальну суму 99604,31 грн у тому числі: 49869,80 грн сума орендної плати, 49734,51 грн сума податку на додану вартість; 2) розірвання договору оренди №115/25 від 26.12.2012; 3) зобов'язання повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м.

Полтава, вул. Соборності, 31 (нежитлове приміщення загальною площею 247,20 кв. м. ).

2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки позивач не навів належних доводів наявності істотних порушень його прав з боку відповідача. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дійсно не сплачувалась орендна плата за період з вересня по листопад 2018 року, проте у серпні 2018 року була здійснена передплата на суму 210687,00 грн. Суд зауважив, що нестабільна оплата за наявності значних переплат, не тягне за собою завдання істотної шкоди орендодавцю.

2.3. Стосовно порушень пункту 3.2.9 договору оренди, відповідно до якого орендар зобов'язався нести відповідальність за порушення правил протипожежної безпеки та при виникненні таких пошкоджень з вини орендаря проводити ремонт за власні кошти, то суд першої інстанції зазначив, що недотримання цих умов має наслідком припинення договору тільки в тому випадку, коли орендар відмовився усувати порушення за власний кошт. Суд встановив, що порушення, наведені в листі ДСНС не стали причиною для складання припису чи звернення органів ДСНС до суду з позовом щодо вжиття заходів реагування, чи притягнення будь-якої з осіб до відповідальності згідно закону, що свідчить про неістотність цих порушень.

2.4. У стягненні заборгованості суд відмовив з тим підстав, що позивач звернувся з позовом до суду 03.01.2019, провадження по справі порушене 08.01.2019, проте
28.12.2018 року та 04.01.2019 відповідачем були здійснені платежі по договору оренди, які нівелюють наявність будь-якого боргу відповідача перед позивачем.

2.5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 15.05.2019 у справі № 917/28/19 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог Управління майном комунальної власності міста про стягнення орендної плати у сумі 49869,80 грн та закрито провадження у справі №917/28/19 у відповідній частині. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 15.05.2019 залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Управління про стягнення орендної плати у сумі 49 869,80 грн, що нарахована за вересень-жовтень 2019, та закриття провадження у справі у цій частині заявлених вимог, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки копія квитанції №18736 від 04.01.2019 на суму 50000,00 грн та довідка бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради від 01.03.2019 №01.01/03/265 свідчать про погашення відповідачем заборгованості по сплаті орендної плати у сумі 49 869,80 грн після звернення позивача до суду з позовною заявою (29.12.2018).

2.7. Щодо позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення орендного майна, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині, зазначивши, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено наявність істотних порушень договору оренди. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір оренди не визначає підставою для розірвання договору несвоєчасність сплати орендарем ПДВ, а повна сплата відповідачем заявлених сум та сплата коштів за наступні періоди не призвела до порушення, в результаті якого позивача було позбавлено права на отримання очікуваних коштів, на які він розраховував при укладенні договору оренди.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

3.1. У касаційній скарзі Полтавська міська рада постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 15.05.2019 у справі № 917/28/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди та зобов'язання повернути з оренди об'єкт оренди та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. В обґрунтування вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій встановили наявність заборгованості та несплату орендної плати протягом 3 місяців поспіль (вересень - листопад 2018), однак внаслідок неправильного застосування положень пункту 5 статті 285, частини 1 статті 286 Господарського кодексу України, частин 1, 2 статті 651, частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України, пункту 3 статті 18, частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для розірвання договору.

3.3. Скаржник вважає, що платежі, що сплачувалися відповідачем (в більшому розмірі, в меншому і не в встановлений строк), не можуть вважатися своєчасно внесеною орендною платою, внаслідок чого виключається можливість внесення орендної плати за користування на майбутні періоди і утворення переплат, як помилково встановили суди.

3.4. Окрім того, скаржник посилається на порушення судами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не враховано факт, що встановлений рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.04.2019 у справі № 917/1578/1, щодо недотримання відповідачем істотної умови договору щодо експлуатації об'єкту оренди.

3.5. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

4.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, що визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.3. Оскільки рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди та зобов'язання повернути з оренди об'єкт оренди, Верховний Суд переглядає зазначені судові рішення в межах доводів касаційної скарги.

4.4. Відмовляючи у задоволенні первісного позову в цій частині, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки у даному випадку несплата орендної плати протягом 3-х місяців поспіль, не є істотним порушенням договору, яке призвело до порушень прав позивача. Суд зауважив, що відповідачем дійсно не сплачувалась орендна плата в період з вересня по листопад 2018 року, однак у серпні 2018 року здійснена передплата на суму 210687,00 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що договір оренди не визначає підставою для розірвання договору, несвоєчасність сплати орендарем ПДВ; повна сплата відповідачем заявлених сум, а також сплата коштів за наступні періоди, не призвела до порушення, в результаті якого позивача було позбавлено права на отримання очікуваних коштів, на які він розраховував при укладенні договору оренди.

4.5. Верховний Суд не може погодитися з таким висновком судів, оскільки він суперечить встановленим судами обох інстанцій фактичним обставинам та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

4.6. Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

4.7. Зокрема, у статті 783 Цивільного кодексу України, визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

4.8. При цьому, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору, договір може бути також розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

4.9. Особливості найму окремих видів майна встановлюються частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

4.10. Сферу орендних відносин, предметом яких є комунальне майно, врегульовує Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року N 2269-XII, згідно з частиною 3 статті 26 якого на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

4.11. Конституційний Суд України виходить з того, що співвідношення між нормами Кодексу і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (абзац четвертий мотивувальної частини рішення від 10 грудня 2009 року у справі N 1-46/2009).

4.12. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата не в повному обсязі, а також невиконання сторонами інших своїх зобов'язань, в тому числі несплата інших обов'язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.13. При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов'язків платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб'єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер, відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

4.14. У даному випадку за умовами договору у орендаря був прямий обов'язок перераховувати щомісячно 100% орендної плати не пізніше 15 числа наступного місяця до бюджету міста та ПДВ до Управління майном комунальної власності міста з послідуючим перерахунком до 20 числа наступного місяця до державного бюджету на поточні рахунки.

4.15. З матеріалів справи вбачається, що підставою для розірвання позову позивач визначив несплату орендної плати в розмірі 49869,80 грн, що нарахована за вересень та жовтень 2018 року, а також несплату суми ПДВ в розмірі 49734,51 грн, що нарахована за березень 2018 - жовтень 2018 року.

4.16. Суди обох інстанцій встановили, що заборгованість за ПДВ погашена відповідачем до звернення позивача з позовом 28.12.2018, що підтверджується копією квитанції № 22184 від 28.12.2018 на суму 56206,22 грн та довідкою бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради від 01.03.2019 №01.01/03/265. Сума заборгованості з орендної плати в розмірі 49869,80 грн, що нарахована за вересень та жовтень 2018 року сплачена 04.01.2019 року, після звернення позивача з позовом, що й стало підставою для закриття провадження у справі в цій частині судом апеляційної інстанції.

4.17. Така обставина - несплата суми ПДВ щонайменше протягом 8 (за березень 2018 - жовтень 2018 року) і погашення цієї заборгованості лише 28.12.2019, а також систематична несплата орендної плати у строки, є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди комунального майна. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що несплата орендної плати протягом 3-х місяців поспіль, не є істотним порушенням договору, а нестабільна оплата за наявності значних переплат, не тягне за собою завдання істотної шкоди орендодавцю. Суд першої інстанції помилкового залишив поза увагою ту обставину, що це майно є комунальним, орендна плата сплачується до місцевого бюджету, тому систематичне (два і більше разів) несвоєчасне невнесення орендної плати завдає істотної шкоди місцевому бюджету, і в такому разі має місце неефективне використання комунального майна.

4.18. Суд апеляційної інстанції також дійшов помилкового висновку про те, що несвоєчасна сплата орендарем ПДВ не може бути підставою розірвання договору, не врахувавши, що сума ПДВ є складовою орендою плати. Окрім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для розірвання договору оренди комунального майна є невиконання сторонами своїх зобов'язань за договором, в тому числі сплати суми ПДВ, а не лише суми орендної плати.

4.19. Оскільки встановлених судами обставин щодо неналежного та несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати суми ПДВ в розмірі 49734,51
грн, що нарахована за березень 2018 - жовтень 2018 року, та прострочення орендної плати в розмірі 49869,80 грн за вересень та жовтень 2018 року, достатньо для висновку щодо дострокового розірвання договору оренди комунального майна, Верховний Суд вважає, що немає необхідності розглядати інші доводи позивача щодо порушення відповідачем правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки і санітарії в приміщеннях згідно з законодавством.

4.20. Щодо норми статті 782 Цивільного кодексу України, яка застосована судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд зауважує, що наведена норма передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Тобто, цією нормою передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього в позасудовому порядку (шляхом направлення повідомлення та його одержання наймачем). Згідно з статті 782 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. При цьому, така відмова є правом, а не обов'язком, що жодною мірою не обмежує права наймодавця (орендодавця) з цих підстав (нездійснення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд) звернутися до суду з позовом про розірвання.

4.21. Водночас, не можна стверджувати, що лише нездійснення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд свідчить про істотне порушення договору оренди та може бути підставою для його дострокового розірвання в судовому порядку. Верховний Суд звертає увагу, що у статті 782 Цивільного кодексу України визначені правові підстави для здійснення односторонньої відмови від договору оренди. Разом з тим, таке право не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору (істотність порушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку і не можна ототожнювати з правом на відмову), а також не є перешкодою для звернення наймодавця до суду з позовом, якщо предметом договору є комунальне (державне) майно, з підстав, визначених частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.22. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, помилково погодився з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині розірвання договору оренди комунального майна та його повернення. Такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 651, статті 782 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". У разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві (частина 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.2. За змістом частин 1 та 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

5.3. Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно встановлено фактичні обставини справа щодо прострочення виконання зобов'язання за договором оренди, зокрема: щодо сплати суми ПДВ в розмірі 49734,51 грн, що нарахована за березень 2018 - жовтень 2018 року, 28.12.2018, та орендної плати в розмірі 49869,80 грн за вересень та жовтень 2018 року, хоча відповідно до пункту 5.2 договору орендар зобов'язаний був перераховувати щомісячно 100% орендної плати не пізніше 15 числа наступного місяця до бюджету міста та ПДВ до управління майном комунальної власності міста, Верховний Суд вважає, що судові рішення слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №115/25 від 26.12.2012 та зобов'язання повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 31 (нежитлове приміщення загальною площею 247,20 кв. м. ) і ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення позову.

5.4. Суди неправильно застосували норми частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 651, статті 782 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

6. Щодо судових витрат.

6.1. Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

6.2. Відповідно до частин 4 та 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.3. Отже, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі скасуванням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухваленням судом касаційної інстанції нового рішення, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову, покладається на відповідача у повному обсязі. Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір", якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

6.4. З огляду на викладене, витрати позивача по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, в сумі 3524,00 грн; витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 5286,00 грн; витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, в сумі 7048,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 15.05.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2019 у справі № 917/28/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №115/25 від 26.12.2012 та зобов'язання повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 31 (нежитлове приміщення загальною площею 247,20 кв. м. ).

Ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Розірвати договір оренди №115/25 від 26.12.2012, укладений між Управлінням майном комунальної власності міста, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старнайт".

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Старнайт" (36000, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Небесної сотні, будинок 13, код 38439670) повернути Управлінню майном комунальної власності міста (36000, місто Полтава, вул. Соборності, 36, код 13967034) об'єкт оренди шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м.

Полтава, вул. Соборності, 31 (нежитлове приміщення загальною площею 247,20 кв. м).

В іншій частині рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Визначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старнайт" (36000, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Небесної сотні, будинок 13, код 38439670) на користь Управління майном комунальної власності міста (36000, місто Полтава, вул.

Соборності, 36, код 13967034) витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, в сумі 3524,00 грн, витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 5286,00 грн; витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, в сумі 7048,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. КондратоваСудді Л. Стратієнко І. Ткач