Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.10.2020 року у справі №910/18028/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18028/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Яковенка Є. М.,

відповідача - Тищенка А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Лиськова М. О.

від 08.07.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Євсіков О. О., Корсак В. А., Мартюк А. І.

від 28.09.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про визнання кредитного договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору № 4И16104Г від 25.10.2016, укладеного між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ", відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" мало господарські зв'язки із різними організаціями та установами, також товариство відкрило рахунки у Акціонерному товаристві Комерційному банку "Приватбанк", у тому числі рахунки для заробітної плати працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ". За час взаємовідносин позивача з відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" зарекомендувало себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг;

- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунуло позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". Така процедура, як зазначає позивач, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля;

- при цьому, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов'язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від
31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора від
31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті відповідача;

- таким чином, дії позивача з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4И16104Г від 25.10.2016 спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України;

- на виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв'язку з чим між позивачем та банком був укладений кредитний договір № 4И16104Г від 25.10.2016 (позивач по тексту позовної заяви зазначає кредитний договір № 4И16104Г від 25.10.2019);

- обов'язковою умовою, на якій наполягало товариство, було набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих" боржників перед банком;

- на виконання зазначених вище домовленостей згідно з планом "трансформації"
26.10.2016 між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" були укладені договори поруки;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" як поручитель виконало зобов'язання: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" за кредитним договором №4015113И від 16.12.2015; Товариства з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" за кредитним договором №4М15078И від 18.12.2015 з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши 4 513 232

426,98 грн згідно з платіжними дорученнями №398 та №399 від 27.10.2019;

- після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р відповідача визнано неплатоспроможним, у результаті чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" перейшло у власність держави. При цьому зобов'язання банку щодо передання товариству позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов'язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані;

- протягом періоду з 2016 по 2017 роки позивач намагався у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте, як встановлено судовими рішеннями (справа № 910/14064/17, справа № 910/14063/17), банк не був зобов'язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів, за твердженням позивача, і було метою укладення кредитного договору №4И16104Г від
25.10.2016 та договорів поруки №4М15078И/П від 26.10.2016 і №4015113И/П від
26.10.2016;

- таким чином, банк ані в порядку, встановленому оскаржуваним договором, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які дали б йому змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов'язань "старих боржників" перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивача, також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов'язання за оскаржуваним договором ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

25.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №4И16104Г, згідно із яким товариство отримало кошти у розмірі 4 600 000 000,00
(чотири мільярди шістсот мільйонів) грн для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Згодом між позивачем та відповідачем було укладено договори поруки на забезпечення виконання зобов'язань третіх осіб перед відповідачем.

Так, 26.10.2016 був укладений договір поруки №4015113И/П щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" (далі - "попередній боржник", "старий боржник") своїх зобов'язань за кредитним договором №4015113И від 16.12.2015 (далі - "первісний кредитний договір", "кредитний договір старого боржника") на загальну суму 2 165 769 935,07 (два мільярди сто шістдесят п'ять мільйонів сімсот шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять грн 07 коп)
грн.

26.10.2016 був укладений договір поруки №4М15078И/П щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" (далі - "попередній боржник", "старий боржник") своїх зобов'язань за кредитним договором №4М15078И від 18.12.2015 (далі - "первісний кредитний договір ", "кредитний договір старого боржника") на загальну суму 2 347 462 491,91 (два мільярди триста сімдесят чотири мільйони чотириста шістдесят дві тисячі чотириста дев'яносто одна грн 91 коп) грн.

Відповідно до протоколу №1 від 24.10.2016 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ", а саме з першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з відповідачем на суму 4 600 000 000,00 грн у зв'язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо "трансформації кредитного портфелю Банку".

Тобто, кредитний договір був укладений виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 20.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування позивач визначив - "фінансування поточної діяльності".

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як не містять і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки певної вигоди.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4И16104Г від 25.10.2016, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування визначено - "фінансування поточної діяльності".

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних прозивачем договорів поруки та про інші обставини, якими позивач обґрунтовує позов.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/18028/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
28.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- Товариство помилково стверджує, що наслідком укладення ним оскаржуваного кредитного договору була необхідність укладення договорів поруки, оскільки всі докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оскаржуваного договору та договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України;

- твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання вигоди не відповідають матеріалам справи та спростовуються встановленими обставинами;

- позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання оскаржуваного договору недійним, однак не довів таких обставин.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги.

Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" зазначило пункти 1, 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

1) неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постанові Верховного Суду від
21.07.2020 у справі № 910/18007/19;

2) відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України;

3) наявність підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" відзив на касаційну скаргу не надало, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

5. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

За положеннями частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Статтею 230 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом спірного кредитного договору № 4И16104Г від 25.10.2016, його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, на чому наполягає позивач, матеріали справи не містять.

Також суди врахували ту обставину, що Відповідно до протоколу №1 від 24.10.2016 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ", а саме з першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з відповідачем на суму 4 600 000 000,00 грн у зв'язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства. У протоколі загальних зборів не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від банку кредиту як необхідність товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Отже кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Встановивши, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно із статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Щодо посилання скаржника на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов'язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, то Суд зазначає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, оскільки дійсність/недійсність договору поруки та наслідки його невиконання однією із сторін не є предметом розгляду у даній справі.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від
25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, 14.02.2020 та 26.02.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з ідентичними за змістом клопотаннями про витребування у відповідача доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 (т. 1 а. с. 128,132).

16.03.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів - договорів, укладених на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 18.12.2015 № 4М15078И, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", а також за кредитним договором від
16.12.2015 № 4О15113И, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (т. 1 а. с. 158).

Також, 16.03.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів - відомості про розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" за кредитним договором від 18.12.2015 № 4М15078И та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15113И перед Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" станом на 27.10.2016 та станом на день виконання ухвали суду про витребування доказів (т. 1 а. с. 159).

Розглянувши наведені клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколів судового засідання від 26.02.2020, від 17.06.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.06.2020 (т. 1 а. с. 139-140,202-203,209-216), суд встановив відсутність підстав для їх задоволення з огляду на необґрунтованість цих клопотань.

Крім того, 09.09.2020 позивач подав до апеляційного господарського суду клопотання про витребування у відповідача доказів: - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016; - договорів, укладених на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 18.12.2015 № 4М15078И, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", а також за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15113И, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк"; - відомості про розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "МИГОРА" за кредитним договором від 18.12.2015 № 4М15078И та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛСТРІМ" за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15113И перед Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" станом на 27.10.2016 та станом на день виконання ухвали суду про витребування доказів (т. 2 а. с. 18-19).

Розглянувши наведене клопотання позивача про витребування доказів, суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 28.09.2020 (т. 2 а. с. 28) відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість цього клопотання (позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити докази, які позивач просить витребувати або аргументи, які вони можуть спростувати, а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у справі).

Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

У справі 910/18007/19, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у справі 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті.

На думку Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій є порушення норм процесуального права.

На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами була надана оцінка клопотанням позивача про витребування доказів та судові рішення прийняті відповідно до норм процесуального права. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні його клопотання про витребування доказів з огляду на його необґрунтованість не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

З урахуванням вище викладеного, відсутні підстави і для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судами без задоволення клопотань позивача про витребування доказів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" на рішення Господарського суду міста Києва від
08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
28.09.2020 у справі № 910/18028/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 910/18028/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" на рішення Господарського суду міста Києва від
08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
28.09.2020 у справі № 910/18028/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 910/18028/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 910/18028/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. А. Кролевець

В. І. Студенець