Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.12.2023 року у справі №903/138/20
Постанова КГС ВП від 28.03.2023 року у справі №903/138/20
Постанова КГС ВП від 28.03.2023 року у справі №903/138/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/138/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.

та представників

позивача: Грибан Ж.В.,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: Лавренюк Б.О., Чабан Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства "Луцьксервіс" та ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023

рішення Господарського суду Волинської області від 08.08.2022

та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2022

у справі № 903/138/20

за позовом ОСОБА_1

до:

1) Любешівської селищної ради;

2) Приватного підприємства "Луцьксервіс"

про визнання незаконним та скасування рішень Любешівської селищної ради, визнання недійсними результати торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Любешівської селищної ради та Приватного підприємства "Луцьксервіс" про:

- визнання незаконним та скасування рішення Любешівської селищної ради від 22.03.2013 № 24/3 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вільної від забудови земельної ділянки для продажу її на аукціоні";

- визнання незаконним та скасування рішення Любешівської селищної ради від 03.04.2015 № 39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на АДРЕСА_1 та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)";

- визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка кадастровий номер 0723155100:001:1524, землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування гаражно-складських приміщень);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між Любешівською селищною радою та ПП "Луцьксервіс", посвідчений 24.07.2015 державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори за № 711;

- скасування запису про реєстрацію договору.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 120 134 152 Земельного кодексу України та статтю 377 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивачеві на праві приватної власності належить адміністративне приміщення з надвірним туалетом, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які ним були придбані з аукціону з продажу майна 03.02.2003 у Відкритого акціонерного товариства "Волиньпаливо", що підтверджується протоколом від 03.02.2003 № 17/2, накладною від 04.02.2003 № 149 та квитанціями до приходного касового ордеру від 04.02.2003 № 117. Крім того ОСОБА_1 придбав у ВАТ "Волиньпаливо" автопогрузчик, що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів паливного складу Любешів від 25.02.2003, накладною та квитанцією. Позивач наголошував, що земельна ділянка, на якій розташоване його нерухоме майно, не могла бути предметом земельних торгів, оскільки до ОСОБА_1 як до нового власника нерухомого майна перейшло право користування земельною ділянкою у тому самому розмірі та на тих самих умовах, що мав попередній власник нерухомого майна. Також зазначав, що 09.06.2003 придбав у Любешівської селищної ради земельну ділянку площею 2 500 кв.м, розташовану в АДРЕСА_1 , а згідно з рішенням селищної ради від 26.03.2004 № 47 ОСОБА_1 надано дозвіл на добудову паливного складу. З метою присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, придбаній у 2003 році, позивачем було з`ясовано, що частина належного ОСОБА_1 майна знаходиться за межами придбаної ним земельної ділянки, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до голови Любешівської селищної ради з заявою про надання йому в оренду з правом подальшого викупу земельну ділянку для обслуговування нерухомого майна, у відповідь на яку селищна рада повідомила, що земельна ділянка перебуває у приватній власності. Так, на адвокатський запит надано інформацію про продаж земельної ділянки кадастровий номер 0723155100:001:1524, розташованої в смт. Любешів на АДРЕСА_1 ПП "Луцьксервіс" на земельних торгах, які відбулися 24.07.2015. Позивач звертав увагу на тому, що був присутній на спірних земельних тогах 24.07.2015, однак не володів повною та достовірною інформацією щодо відчужуваної земельної ділянки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.08.2022 (суддя Гарбар І.О.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного суду від 18.11.2022, відмовлено у задоволенні позову.

Додатковим рішенням від 22.08.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2022, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП "Луцьксервіс" 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що строк, з якого позивач дізнався про продаж земельної ділянки, обчислюється з дати проведення аукціону, а саме з 24.07.2015, тому строк, в межах якого позивач міг звернутися до суду, закінчився 25.07.2018. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що позивач не просив суд визнати поважною причину такого пропуску. Отже суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з причин пропуску позовної давності.

Додатковою постановою Північно-західного апеляційного суду від 12.01.2023 задоволено заяву ПП "Луцьксервіс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, стягнуто з позивача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Постановою Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 903/138/20 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2022 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення Господарського суду Волинської області від 08.08.2022, не врахував положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у справі № 488/2807/17 від 18.01.2023, у зв`язку з чим висновок суду апеляційної інстанції є передчасним.

Також постановою Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 903/138/20 додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2023 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалюючи вказане судове рішення суд зазначив, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 903/138/20, ухвалена за результатами перегляду рішення місцевого суду в апеляційній інстанції скасована Верховним Судом, тому додаткова постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених учасником справи в апеляційній інстанції, також підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий, Василишин А.Р., Олексюк Г.Є.) рішення Господарського суду Волинської області від 08.08.2022 скасовано в частині відмови в позові про визнання незаконним та скасування рішення Любешівської селищної ради від 22.03.2013 № 24/3 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вільної від забудови земельної ділянки для продажу її на аукціоні" та про визнання незаконним та скасування рішення Любешівської селищної ради від 03.04.2015 №39/30 ""Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на АДРЕСА_1, смт Любешів та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення Господарського суду Волинської області від 08.08.2022 у справі №903/138/20 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2022 у справі № 903/138/20 залишено без змін.

Судами встановлено, що рішенням Любешівської селищної ради від 03.04.2015 № 39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на вулиці Березня, 3 в смт. Любешів та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки для будівництва і обслуговування гаражно-складських приміщень, площею 0,2956 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 смт Любешів, Любешівського району Волинської області, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 у розмірі 51 256 грн, з розрахунку за один квадратний метр земельної ділянки - 17,34 грн. Уповноважено виконавчий комітет Любешівської селищної ради виступити організатором земельних торгів земельної ділянки, вказаної у пункті 1 рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством. Встановлено стартову ціну продажу земельної ділянки, строк торгів, уповноважено селищного голову укласти та забезпечити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки за результатами проведених торгів (аукціону).

Згідно з копією графічних матеріалів зі звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, остання була вільною від забудови.

Організатором аукціону виступала Любешівська селищна рада, а виконавцем торгів - Приватне підприємство "Фірма "Сомгіз" (далі - ПП "Фірма "Сомгіз").

В подальшому 24.07.2015 відбулися земельні торги, за результатами яких складено протокол № 42/03 за змістом якого переможцем земельних торгів з продажу лоту - земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Волинська область, Любешівський район, смт Любешів, вул. Березня, земельна ділянка 3, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, площею 0,2956 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для та обслуговування гаражно-складських приміщень) визначено ПП "Луцьксервіс".

24.07.2015 між Любешівською селищною радою та ПП "Луцьксервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону), за умовами якого відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

За змістом пунктів 9.1- 9.5 цього договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом договору, належить до земель, що можуть бути приватизовані згідно з законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, в спорі і під забороною не перебуває, не знаходиться під арештом і судових справ на неї немає. Продавець стверджує, що на момент укладення цього договору вказана вище земельна ділянка, що відчужується не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, вона не є предметом договору іпотеки і як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена, як юридична адреса не використовується. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 41198371 від 24.07.2015) актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно предмета договору відсутня. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 105237766 від 24.07.2015) актуальна інформація про обтяження стосовно продавця відсутня. Перевірено також відсутність податкової застави на майно та майнові права сторін станом на 24.07.2015 року (витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 47500021, виданий 24.07.2015 року Кух В.І. державним нотаріусом Любешівською райдержнотконторою Волинської області). Покупцю відомий склад технічної документації і він погоджується з його змістом. Предмет даного договору, що відчужується візуально оглянутий покупцем до проведення торгів. Претензії до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного предмету даного договору не має.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і його реєстрації (пункт 13.3).

Договір підписано сторонами, скріплено відтисками їх круглих печаток, посвідчено державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. 24.07.2015 та зареєстровано в реєстрі за номером 711.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1. згідно з протоколом аукціону від 03.02.2003 № 17/2 придбав майно, а саме побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" за адресою: смт Любешів, вул. 8 Березня, 3, Волинської області, що також підтверджується накладною від 04.02.2003 № 149 та квитанцією від 04.02.2003.

25.02.2003 ОСОБА_1 придбав у ВАТ "Волиньпаливо" автопогрузчик, що підтверджується актом прийому-передачі основних засобів паливного складу Любешів від 25.02.2003, ордером до приходного касового ордера від 04.03.2003 № 47 та накладною від 04.03.2003 № 47.

Суди установили, що з матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що ВАТ "Волиньпаливо" на праві колективної власності належав паливний склад, до складу якого належить автовагова, огорожа, побутове приміщення А-1 туалет на вул. 8 Березня в смт Любешів.

При цьому суди установили, що державний акт на право постійного користування землею видано Любешівському паливному складу на території Любешівської селищної ради, згідно з яким зазначеному користувачу надано у постійне користування 0,44 га землі в межах згідно з планом землекористування.

09.06.2003 ОСОБА_1 придбав у Любешівської селищної ради земельну ділянку площею 2500 м2, розташовану в селищі Любешів, вул. Березня.

Рішенням Любешівської селищної ради від 26.03.2004 № 47 "Про надання дозволу на добудову паливного складу підприємцю ОСОБА_1" позивачеві надано дозвіл на добудову паливного складу в смт Любешів, АДРЕСА_1.

23.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Любешівського селищного голови з заявою про надання йому в оренду з правом подальшого викупу земельну ділянку для обслуговування всього належного йому на праві власності нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1, до складу якого входить адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом, у відповідь на яку позивачеві було повідомлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 в смт Любешів перебуває у приватній власності.

З відповіді на адвокатський запит вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, яка розташована в смт. Любешів на АДРЕСА_1 була продана ПП "Луцьксервіс" на земельних торгах, які відбулися 24.07.2015.

Суд першої інстанції зазначив, що бере до уваги, що об`єктом спірних земельних торгів не могла бути земельна ділянка, яка розташована в смт Любешів, АДРЕСА_1, оскільки за цією адресою розташоване нерухоме майно. Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції в постанові, що в подальшому була скасована Верховим Судом, дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, що стало підставою для відмови у позові.

За результатами нового розгляду справи суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, зазначив, що ухвалюючи рішення від 08.08.2022, суд першої інстанції дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог, і такі висновки не оскаржені в установленому процесуальним законодавством порядку. При цьому, у відзиві на позовну заяву ПП "Луцьксервіс" просило суд відмовити в задоволенні позову повністю та застосувати строки давності, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом правомірно ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, котрі заявлені до ПП "Луцьксервіс", а саме - визнання недійсними результати земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між Любешівською селищною радою та ПП "Луцьксервіс", посвідчений 24.07.2015 державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори за № 711; скасування запису про реєстрацію договору.

Що ж до позовних вимог, заявлених до Любешівської селищної ради (визнання незаконними та скасування рішень Любешівської селищної ради від 22.03.2013 № 24/3 та від 03.04.2015 № 39/30, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Любешівська селищна рада не заявляла про застосування наслідків спливу позовної давності в частині позовних вимог заявлених до неї, а тому суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні відповідних позовних вимог.

Переглядаючи додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2022 у справі №903/138/20, суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на тривалість розгляду справи, обсяг матеріалів справи, обсяг наданої правової допомоги, ПП "Луцьксервіс" довело надання йому адвокатом Лавренюком В.О. послуг на загальну суму 16 000 грн в Господарському суді Волинської області і з огляду на відмову в позовних вимогах, заявлених до такого відповідача, вказана сума підлягає до стягнення з позивача на користь ПП "Луцьксервіс".

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права в даній справі, оскільки вони були введені в оману позивачем, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів та інші клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що:

- у позивача ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи на нерухоме майно (земельні ділянки), які передбачені чинним законодавством;

- скаржником неодноразово наголошувалось у судах попередній інстанції, що позивачем з метою введення суду в оману до матеріалів даної справи було надано неповну частину копії договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2500 кв.м, розташовану в АДРЕСА_1 від 09.06.2003, без додатків, які є невід`ємною його частиною і підтверджують відсутність надвірного туалету, а наданий ним кольоровий додаток є підробленим, оскільки в матеріалах нотаріальної справи з посвідчення даного договору, які містяться у Волинському обласному державному нотаріальному архіві, наявні додатки, на яких відсутня будівля надвірного туалету, а на місці «надвірного туалету» розташовані контури наявних опор;

- на підставі наданих позивачем неправдивих документів 21.12.2021 виготовлено висновок експертизи з питань землеустрою за №8253-8254, а експерту для проведення експертизи було надано копію проекту землеустрою, завірену підписом позивача, який враховуючи наведене вище, не володіє оригіналом документу, надано копії протоколу, квитанції та накладної, які експерт хибно вважав правовстановлюючими документами на нерухоме майно з чого зробив хибний висновок, що земельна ділянка не була вільною від забудови;

- при проведенні будівельно-технічної експертизи №8255 від 25.05.2021 використано технічний паспорт, який наразі також приховується ОСОБА_1 та його представником, і є обов`язковим для витребування судом з метою повного та всебічного розгляду даної справи. Більше того, цей технічний паспорт взагалі дивним чином зник з матеріалів даної справи (наявний супровідний лист про повернення матеріалів справи після експертизи разом із оригіналом технічного паспорта, проте техпаспорт відсутній)

- позивачем додано паперові копії проекту землеустрою, звіту про оцінку земельної ділянки, рішень Любешівської селищної ради про затвердження проекту землеустрою та звіту про оцінку тощо, походження яких позивач пояснює тим, що його родичі 30.07.2015 (після програного ОСОБА_1 аукціону, який відбувся 24.07.2015), нібито завантажили на жорсткий диск персонального комп`ютера дані електронні документи із сайту Держземагентства (хоча ОСОБА_1 як учасник аукціону ознайомився із документами на лот до аукціону), який станом на дату подання позову уже не містив інформації про лот №4467 і перевірити справжність цих документів не видавалось за можливе (про що наголошувалось в суді першої інстанції). При цьому, з метою «легалізувати» ці додані до позову паперові копії, позивач надав письмовий документ «висновок спеціаліста №01-20 від 10.01.20» ТОВ «Gross», який ПП «Луцьксервіс» вважає необґрунтованим, недостовірним та невірогідним доказом, про що було подано клопотання суду апеляційної інстанції, однак безпідставно не взято до уваги судом. Таким чином, рішення судів обох інстанцій ґрунтуються на документах, походження яких є сумнівним, та ставилось під сумнів в порядку ст. 91 ГПК України представниками ПП «Луцьксервіс».

- судом апеляційної інстанції проігноровано усі клопотання, що стосувались отримання судом належних доказів для прийняття справедливого рішення, а лише зазначено, що метою таких клопотань є отримання нових доказів. Проте основною метою подання вказаних клопотань було встановлення достовірності доказів поданих до суду позивачем, з метою повного та всебічного розгляду справи;

- суд апеляційної інстанції, всупереч нормам процесуального права, відмовив в задоволенні вказаних вище клопотань (в тому числі, але не тільки, не витребував докази та не долучив додатково подані докази) та не надав можливості ПП «Луцьксервіс» захистити своє право власності на основі рівного та змагального судового процесу, натомість безпідставно надав перевагу копіям документів, які на підставі ст.ст. 77- 79 ГПК України не є доказами, та аргументам позивача;

- суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України з посиланням на п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.12.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 11.12.2023.

Крім цього, не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині позовних вимог до ПП "Луцьксервіс", а також додатковим рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів в цій частині, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог до ПП "Луцьксервіс" та часткове задоволення зави ПП "Луцьксервіс" про прийняття додаткового рішення. В іншій частині (про задоволення позову в частині вимог до Любешівської селищної ради) просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував позовну давність до позовних вимог до ПП "Луцьксервіс". Так суд не врахував тієї обставини, що ПП «Луцьксервіс» з моменту набуття права власності на спірну земельну 24.07.2015 не користувалось нею, представники ПП «Луцьксервіс» не оглядали її ні до проведення торгів, ні після, і лише після спливу більш як чотирьох років (після закінчення позовної давності) вперше 06.11.2019 не змогли потрапити на земельну ділянку. Таким чином, враховуючи, що ПП «Луцьксервіс» до 06.11.2019 ніякого інтересу до спірної земельної ділянки не проявляли, твердження судів, що застосування позовної давності має на меті забезпечувати юридичну визначеність і остаточність для ПП «Луцьксервіс» є безпідставним. Якби ОСОБА_1. було відомо, яка саме земельна ділянка продається з торгів, то навіщо йому було б чекати майже п`ять років, аби звернутися до суду з позовом про визнання торгів недійсними. Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 був учасником земельних торгів, він вважав, що на земельних торгах у формі аукціону здійснюється продаж земельної ділянки, що знаходиться за межами земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ВАТ «Волиньпаливо». Також на фотографічних зображеннях видно зовнішню сторону огорожі встановленої ОСОБА_1 до 2013 року навколо земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ВАТ «Волиньпаливо». Що ж до додаткового рішення, то позивач вважає, що розмір стягнутих втрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд безпідставно не прийняв до уваги клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційним господарським судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 13.02.2018 у справі № 910/9452/17, від 23.02.2021 у справі № 910/5349/18, від 18.05.2021 у справі № 922/4571/14, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20, від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 17.062020 у справі № 916/1689/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 та додатковій постанові від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 та постановах у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, у справі у справі № 755/9215/15-ц.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до спільного розгляду з касаційною скаргою ПП "Луцьксервіс" у відкритому судовому засіданні на 19.12.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 15.12.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.12.2023 від ПП "Луцьксервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та просить касаційну скаргу позивача без задоволення, а касаційну скаргу ПП "Луцьксервіс" - задовольнити повністю.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо касаційної скарги ПП «Луцьксервіс».

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Аналіз положень ст.ст. 287 та 290 ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч. 2 ст. 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас оскільки скаржник не наводить обґрунтування підстав для оскарження судових рішень в частині висновків місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, Верховний Суд не здійснює перегляд судових рішень у відповідній частині.

В свою чергу, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Так у постанові апеляційного господарського суду зазначено, що під час апеляційного перегляду, від ПП "Луцьксервіс" на адресу суду апеляційної інстанції надійшов ряд клопотань/письмових пояснень.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 визнано зловживання процесуальними правами подання ПП "Луцьксервіс": клопотання про постановлення окремої ухвали вх. № 2539/23 від 05.06.2023; клопотання про визнання недостовірним, невірогідним та недопустимим доказом висновку будівельно-технічної експертизи № 8255 від 25.05.2021 вх. № 5799/23 від 10.07.2023; клопотання про визнання недостовірним, невірогідним та недопустимим доказом висновку експертизи з питань землеустрою № 8253-8254 від 21.12.2021 вх. № 5801/23 від 10.07.2023; клопотання про визнання недостовірним, невірогідним та недопустимим доказом висновку спеціаліста ТОВ "Gross" № 01-20 від 10.01.2020 вх. № 5802/23 від 10.07.2023; клопотання про витребування доказів вх. № 6514/23 від 01.08.2023; клопотання про постановлення окремої ухвали вх. № 3494/23 від 01.08.2023; клопотання про витребування доказів судом (уточнене) вх. № 7646/23 від 14.09.2023. Вказані клопотання залишені без розгляду.

Щодо інших поданих ПП "Луцьксервіс" клопотань про повернення на етап підготовчого провадження, про зупинення провадження у справі № 903/138/20, про проведення повторної земельно-технічної експертизи, про проведення додаткової земельно-технічної експертизи, про приєднання доказів, про витребування доказів, про проведення повторної будівельно-технічної експертизи, про призначення в справі судової експертизи комп`ютерної техніки, додаткових/письмових пояснень в яких заявляються клопотання про приєднання/витребування доказів, заперечень, постановлення окремої ухвали, тощо, суд вказав, що заявляючи їх заявник фактично має на меті отримати нові докази у справі або долучити їх під час другого апеляційного перегляду рішення.

Щодо приєднання доказів, суд вказав, що заявник долучає докази, котрі були сформовані після ухвалення рішення по суті справи судом першої інстанції. При цьому така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

Крім того, під час первісного апеляційного перегляду, ПП "Луцьксервіс" не заявляв відповідних клопотань, а його позиція щодо суті спору, процедурних питань, була обмежена поданням відзиву на апеляційну скаргу, заяви про ухвалення додатково рішення. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок Верховного Суду викладений у постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав позивач, а доводи його апеляційної скарги базуються на незгоді із висновками суду щодо відмови в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності, тобто скаржник не погодився із застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а не з іншими висновками.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому ПП "Луцьксервіс" не скористалося правом, передбаченим ст. 254 ГПК України, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. При попередньому апеляційному розгляді ПП "Луцьксервіс" просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Натомість, під час нового розгляду справи відповідач-2 просив змінити рішення в мотивувальній частині або скасувати рішення в частині визнання позовних вимог обґрунтованими.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, не вказував про необхідність дослідження нових доказів, проведення будь-яких експертиз у справі тощо, а лише вказав про неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування позовної давності, у зв`язку із чим визнав висновок суду апеляційної інстанції передчасним та направив справу на новий розгляд.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вищевказаних клопотань ПП "Луцьксервіс", доводи скаржника в цій частині не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а, по-суті, зводяться лише до незгоди з відповідними процесуальними діями суду. Водночас, Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційними скаргу відповідними міркуваннями та доводами, в інакшому разі це б порушувало принцип диспозитивності.

Відтак, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження не знайшла своє підтвердження.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

У пункті 129 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц і від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 73))".

Суд зауважує, що початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, де зазначено, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Від визначення початкового моменту перебігу позовної давності залежить правильність обчислення позовної давності і захист порушеного права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

Тому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16).

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанови Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 13.10.2021 у справі №914/687/20 тощо).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України - початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/13119/17).

В свою чергу, аналіз Глави 19 ЦК України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач та його представник вказували, що порушення права позивачу стало відомо лише 07.11.2019 з отриманої відповіді Любешівської селищної ради на адвокатський запит, що частину земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні, як у власника паливного складу з 2003 року було продано у 2015 році на аукціоні.

В той же час, як встановлено апеляційним судом, матеріалами справи підтверджується, що 15.07.2015 позивач та ПП "Фірма "Сомгіз" уклали договір №150715/01-у про участь в земельних торгах у формі аукціону та надання консультаційно-роз`яснювальних послуг. Пунктом 1.1 такого договору передбачено, що виконавець за дорученням організатора земельних торгів забезпечує учаснику проведення земельних торгів у формі аукціону відповідно до вимог ст.ст. 135-139 ЗК України з продажу у власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення, а саме: земельна ділянка площею 0,2956 га, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для будівництва та обслуговування гаражно-складських приміщень), вид використання - В.03.15. (надалі - лот), а учасник бере на себе зобов`язання прийняти участь в земельних торгах у формі аукціону з метою придбання лот відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач особисто приймав участь в земельних торгах, які відбулися 24.07.2015, що підтверджується відеозаписом аукціону з проведення торгів.

Із такого відеозапису вбачається, що при оголошенні виставленого на продаж лоту, в присутності позивача було вказано, що продається земельна ділянка несільськогосподарського призначення, вільна від забудови.

Тому суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду, що позивач не міг не знати, яка саме ділянка виставлена на продаж, адже особисто приймав участь в земельних торгах. Оскільки позивач був обізнаний із відомостями про об`єкт продажу на аукціоні, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, межі земельної ділянки та про покупця (ПП "Луцьксервіс") цієї земельної ділянки, то строк давності слід обраховувати саме з наступного дня, після проведення такого аукціону.

Таким чином, позовна давність щодо оскарження результатів аукціону, укладеного за його результатом правочину, минула 25.07.2018. Між тим, позов в цій справі заявлений 24.02.2020. Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що позивач не просив суд визнати поважною причину пропуску позовної давності.

Верховний Суд зазначає, що питання дослідження обставин пропуску позовної давності вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням відповідних обставин справи. Як вбачається з тексту касаційної скарги, доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою наявних у справі доказів. Проте відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням встановлених вище обставин моменту, з якого позивачу могло стати відомо про порушення його права, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до ПП "Луцьксервіс", у зв`язку з пропуском позовної давності.

Що ж до додаткового рішення, то відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Ці правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Апеляційним господарським судом встановлено, що ПП "Луцьксервіс" у справі №903/138/20 в суді першої інстанції представляв адвокат Лавренюк Б.О., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 02.04.2020, додатковою угодою №1 від 14.07.2020 до договору від 02.04.2020, розрахунковою квитанцією від 16.07.2020.

Зокрема, 02.04.2020 між адвокатом Лавренюком Б.О. та ПП "Луцьксервіс" укладено договір про надання правничої допомоги №02/04, згідно з п. 1.1 якого, адвокат зобов`язується надати клієнту такі адвокатські послуги: представництво інтересів клієнта у Господарському суді Волинської області у справі №903/138/20.

Послуги адвоката, передбачені п. 1.1 договору, надаються на умовах pro bono, без сплати гонорару. У випадку необхідності понесення адвокатом додаткових витрат (відрядження, транспортні витрати та інше), порядок оплати таких витрат обумовлюється сторонами додатково (п.3.1 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у вказаній в п.1.1 даного договору справі або до моменту його дострокового припинення у порядку, передбаченому даним договором (п. 8.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 14.07.2020 до договору від 02.04.2020 сторони виклали п.3.1 договору у такій редакції: "вартість послуг адвоката становить 16 000 грн. Розрахунок за надання послуг проводиться наступним чином: 100% вартості послуг сплачується клієнтом до 17.07.2020".

16.07.2020 ПП "Луцьксервіс" оплатив послуги адвоката в сумі 16 000 грн, що стверджується розрахунковою квитанцією.

09.08.2022 сторонами підписано акт наданих послуг №1 до Ддоговору від 02.04.2020, згідно якого клієнт визнає та приймає, що адвокатом затрачено 24 години робочого часу на надання послуг за договором по справі №903/138/20 на такі послуги:

- з`ясування фактичних обставин справи та вивчення наданих клієнтом документів, в тому числі але не тільки позову із додатками (в кількості 44 шт.), відповіді на відзив на позовну заяву представника позивача із додатками в кількості 8 шт., відзиву на позовну заяву відповідача Любешівської селищної ради Волинської області;

- надання правничої консультації щодо формування позиції клієнта;

- узагальнення судової практики по суті правового питання;

- ознайомлення з матеріалами справи в Господарському суді Волинської області та попередня підготовка клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 03.04.2020;

- підготовка заперечення на відповідь відзив від 21.07.2020, що включає в себе в тому числі, але не тільки, надсилання адвокатських запитів та опрацювання відповідей на них, які долучені як додатки до заперечення на відповідь на відзив;

- підготовка та подання до суду клопотань про приєднання доказів до матеріалів справи від 09.09.2020, 24.09.2020, 23.10.2020;

- підготовка та надсилання Північно-західному апеляційному господарському суду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.10.2020 у справі №903/138/20 про призначення експертизи та зупинення провадження у справі;

- підготовка та подання до суду письмових пояснень (щодо виконання ухвали суду від 25.02.2021);

- підготовка та подання до суду письмових пояснень щодо висновків експертиз №8255 від 25.05.2021, №8253-8254 від 21.12.2021;

- підготовка та подання до суду клопотання про виклик експертів у судове засідання;

- участь у судовому засіданні 26.07.2020 при надання пояснень експертами, шляхом постановки власних запитань та уточнень щодо висновків експертиз №8255 від 25.05.2021 та №8253-8254 від 21.12.2021;

- участь у семи судових засіданнях в Господарському суді Волинської області: 14.04.2020, 28.04.2020, 20.10.2020, 23.10.2020, 05.07.2022, 26.07.2022, 08.08.2021 (середня тривалість одного засідання - 1 год.);

- надсилання зазначених вище документів представнику позивача, позивачу та відповідачу (заперечення на відповідь на відзив із додатками, клопотань про приєднання доказів із додатками та ін.) та вручення зазначених вище документів господарському суду Волинської області шляхом їх подання через канцелярію суду.

Пунктом 3 Акта наданих послуг від 09.08.2022 сторони погодили, що вартість наданих послуг становить 16 000 грн.

В матеріалах справи міститься клопотання від 19.08.2022, в якому позивач просить у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правову допомогу відмовити, а у випадку її задоволення прийняти рішення про їх зменшення, оскільки представником відповідача до закінчення судових дебатів не було повідомлено суд, що акт про надання послуг до договору буде поданий суду протягом 5-ти днів. Зазначає про наявність інших судових спорів щодо спірної земельної ділянки в яких відповідачем надавались аналогічні документи та пояснення. Не може бути покладено на позивача витрати в частині ознайомлення представника з матеріалами справи, так як вони були спричинені заміною представника з ініціативи довірителя. З заявлених відповідачем семи судових засідань представник відповідача був присутній лише на п`яти. Договір з адвокатом Лавренюком Б.О. укладений лише 02.04.2022, після того, як вже було сформована позиція клієнта щодо даного спору. Першочергово договір про надання правничої допомогу був безоплатний. Враховуючи вищевикладене, розмір заявлених витрат є значно завищеним. Канцелярські роботи не підлягають під поняття правової допомоги та не можуть рахуватись як окрема послуга.

Апеляційний господарський суд, з огляду на тривалість розгляду справи, обсяг матеріалів справи, обсяг наданої правової допомоги ПП "Луцьксервіс", дійшов висновку, що ПП "Луцьксервіс" довело надання йому адвокатом Лавренюком В.О. послуг на загальну суму 16 000 грн в Господарському суді Волинської області і з огляду на відмову в позовних вимогах, заявлених до такого відповідача, зазначив, що вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь ПП "Луцьксервіс". При цьому судом враховано, що звертаючись до суду з позовом, позивач заявляв про понесені та очікувані судові витрати, загальний розмір яких становить 17 088 грн 81 коп.

Посилання скаржника на порушення критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу колегією суддів відхиляються, оскільки виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 30.11.2021 № 925/331/20).

Судами встановлено, що у межах даної справи розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми - 16 000 грн, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім того судом взято до уваги тривалість розгляду справи; обсяг матеріалів справи; обставину, що на фіксований розмір витрат не впливає час та обсяг робіт; самим позивачем заявлені витрати на правничу допомогу в сумі 17 088 грн 81 коп, що спростовує його твердження про завищення відповідачем розміру витрат на правничу допомогу.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, перевіривши дотримання норм матеріально та правильність застосування норм процесуального права в межах доводів касаційних скарг, оскільки підстави касаційного оскарження не знайшли своє підтвердження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі в межах підстав касаційного оскарження ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягають скасуванню, у зв`язку з чим касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Приватного підприємства "Луцьксервіс" та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, рішення Господарського суду Волинської області від 08.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2022 у справі № 903/138/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.