ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/4692/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Субора Н.С.,

відповідача - Кобелєв О.О.,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018

(головуючий суддя Ярош А.І., судді Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2017

(головуючий суддя Никифорчук М.І., судді Цісельський О.В., Д'яченко Т.Г.)

у справі №916/4692/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець"

про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 та на підставі договору поруки від 26.04.2013 у розмірі 42 352 220,60 дол. США та 45 773 758, 97 грн пені,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Сбербанк", банк) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія" (далі - ПАТ "Чорноморська транспортна компанія", поручитель) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - ПрАТ "ФК "Чорноморець", позичальник) про стягнення з поручителя заборгованості у розмірі 43 371 675,85 дол. США та 46 608 814,15 грн, що разом еквівалентно сумі 1 047 688 897,41 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем як поручителем своїх договірних зобов'язань за договором поруки від 26.04.2013 (далі - договір поруки) та позичальником своїх договірних зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 (далі - кредитний договір).

1.3. Відповідно до останньої заяви про зменшення позовних вимог від 26.10.2016, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 та за договором поруки від 26.04.2013 у розмірі 42 352 220,60 дол. США, та 45 773 758,97 грн, з яких:

- загальна заборгованість за кредитною лінією - 36 773 937,32 дол. США;

- проценти за користування кредитною лінією - 5 578 283,28 дол. США, що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015;

- пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 15 802 012,75 грн;

- пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією 29 971 746,22 грн.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 15 липня 2011 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПрАТ "ФК "Чорноморець" був укладений договір про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО із змінами та доповненнями, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі 41 586 388,00 доларів США, з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі - "LIBOR USD 6М" + 11,5% в доларах США, але не менше 12% річних, з останнім днем дії кредитної лінії 30 червня 2018 року.

2.2. 26.04.2013 укладено договір про внесення змін №6 до кредитного договору, яким викладено в новій редакції кредитний договір. Згідно з п. 1.1 договору в редакції змін №6 до кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується "кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (далі - кредит) у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору, та виконати інші умови цього договору.

2.3. Згідно з договором про внесення змін №11 від 31.03.2014 до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО, сторони змінили вказаний пункт, визначивши умови щодо невідновлюваної кредитної лінії.

2.4. Пунктом 1.2 кредитного договору сторонами було визначено ліміт кредитної лінії (графік погашення кредиту).

Згідно з п. 1.3 кредитного договору тип процентної ставки, яка застосовується в цьому договорі - змінювана процентна ставка.

Підпунктом 1.3.1 передбачено, що розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом визначається як сума погодженого сторонами індексу (далі - "Базова процентна ставка") і маржі банку та розраховується за відповідною формулою.

Згідно з п. 1.5 кредитного договору, кредит надається для фінансування витрат, пов'язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону "Чорноморець", за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 та поповнення обігових коштів.

Розділом 2 кредитного договору сторони обумовили забезпечення виконання зобов'язань позичальника.

Пунктами 6.1-6.4 кредитного договору сторони встановили, що позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно).

Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.

При цьому під "періодом" сторони кредитного договору розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються) (п. 6.3 кредитного договору).

Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до п. 1.4 цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.

Згідно з п. 6.6 кредитного договору у випадку:

- збільшення облікової ставки Національного банку України, розмір процентної ставки за користування кредитом, що діє на дату настання такого випадку, починаючи з 20-го (двадцятого) календарного дня від дня настання такого випадку збільшується прямо пропорційно збільшенню облікової ставки НБУ;

- порушення позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених пунктом 2.5 цього договору та підпунктами 2.4, 2.5, 2.6, 2.7 додатку №1 до цього договору, за кожен випадок такого порушення розмір Маржі (і як наслідок, розмір змінюваної процентної ставки), що діє на дату настання випадку такого порушення, починаючи з 20-го (двадцятого) календарного дня від дня настання такого випадку встановлюється в новому розмірі, а саме в розмірі, збільшеному на 2 (два) процентних пункти.

Згідно з приписами п. 8.1 в редакції договору про внесення змін №11 від 31.03.2014 позичальник зобов'язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

Відповідно до п. 1.8 договору про внесення змін №12 від 30.04.2014 сторони погодили в п. 8.1 кредитного договору виключити слова "у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього договору" та після слів "зазначеного в п. 1.4 цього договору" доповнити словами та цифрами "відповідно до графіку, зазначеному у п. 1.2 цього договору".

Пунктом 8.3 сторони погодили, що банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором у разі:

невиконання чи неналежного виконання договору/ів (хоча б одного) позичальником або фізичною/ими (хоча б однією) чи юридичною/ими особами, яка/і надали поручительство, гарантію та/або заставу в забезпечення зобов'язань позичальника за цим договором;

невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання банківських гарантій/ контр гарантій /акредитивів тощо), які укладені або будуть укладені протягом дії цього договору між позичальником та банком, а також по платіжним зобов'язанням перед банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов'язань, тощо, у сумі, що перевищу 5% (п'ять процентів) від балансової вартості активів позичальника згідно з бухгалтерською звітністю на останню звітну дату), які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього договору), тощо.

2.5. Свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, а саме видав в межах ліміту кредитної лінії кредитні кошти позичальнику у розмірі 45 968 758,67 доларів США.

2.6. Натомість відповідач повернув кредит лише частково на суму 9 194 821,35 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовим рахункам, а також копією експертного висновку судово-економічної експертизи №3267/3268 від 07.09.2016, здійсненого в рамках судової справи №916/4693/15.

2.7. Відповідно до Єдиного реєстру судових рішень, предметом розгляду справи №916/4693/15 є стягнення з ПрАТ "ФК "Чорноморець" на користь ПАТ "Сбербанк" заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, яка склала 43 371 675,85 доларів США та 46 608 814,15 грн, з яких 36 773 937,32 доларів США загальної заборгованості за кредитною лінією; 6 597 738,53 доларів США процентів за користування кредитною лінією, що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015; 16 637 067,93 грн пені за прострочення сплати процентів з користування кредитною лінією, що нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015, та 29 971 746,22 грн пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, що нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

У справі №916/4693/15 розглядаються вимоги ПАТ "Сбербанк" до боржника, які кореспондуються з вимогами до поручителя у даній справі.

2.8. Останнє погашення тіла кредиту було здійснено 29.01.2015, що свідчить про наявність порушення умов кредитного договору.

Враховуючи наведене вище та приймаючи до уваги наявність у банку підстав вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором (п. 8.3 кредитного договору), банк надіслав позичальнику повідомлення-вимогу №5828/5/28-2 від 23.06.2015.

Позичальник зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків не виконав, внаслідок чого в позичальника виникла заборгованість по поверненню кредитних коштів та процентів, нарахованих за користування кредитом.

2.9. Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за кредитним договором, ПАТ "Сбербанк" має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році.

За умовами п. 10.3 кредитного договору вказано, що сплата пені та/або штрафів, передбачених пунктами 10.1-10.2 кредитного договору, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вони передбачені, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені та/або штрафів відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по кредитному договору.

Пунктами п. 10.1 та 10.3 кредитного договору передбачено, що сторонами погоджено встановлення більшого строку нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний термін, а саме визначено - від простроченої суми за кожний день прострочення, а моментом припинення нарахування пені визначено - виконання позичальником зобов'язання.

2.10. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено договір поруки від 26.04.2013 (далі - договір поруки), відповідно до якого ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" як поручитель зобов'язалося в повному обсязі відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед ПАТ "Сбербанк", що виникають з кредитного договору №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011.

Згідно з п 2.1 договору поруки відповідач зобов'язується відповідати перед позивачем за зобов'язаннями, які були невиконані позичальником, та які передбачені кредитним договором (основне зобов'язання), зокрема, але не обмежуючись:

- зобов'язання повернути кредитору кредит, наданий в доларах США в межах ліміту кредитної лінії строком до 30 червня 2018 року за основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 41 586 388 доларів США, в строк/и, зазначені в кредитному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором (основним договором) та цим договором - достроково;

- - зобов'язання відшкодувати збитки, завдані кредитору невиконанням та/або неналежним виконанням зобов'язань по основному договору, та відсотків, що нараховуються на вказану частину кредиту;

- зобов'язання сплатити кредитору неустойку у випадку і у розмірі, зазначеному в п. 4.4 цього договору (зобов'язання із сплати неустойки).

Сторони погодили, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в п. 1.3 та п. 6.6 кредитного договору та додатку №1 до кредитного договору, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору та така зміна зобов'язання є погодженою поручителем.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані повністю або дію поруки не буде припинено.

Згідно з п. 4.2 договору поруки, передбачена ст. 2 договору поруки відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.

В такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов'язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг, та вимогою виконання цих зобов'язань поручителем як солідарним боржником.

Пунктом 4.3 договору поруки передбачено, що поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений в такому повідомленні, зобов'язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.

Пунктом 4.4 договору поруки встановлено, що за несплату забезпечених цим договором зобов'язань боржника у строк, зазначений у п. 4.3 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми.

У разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання поручителем протягом строку, зазначеного в п. 4.3 договору поруки (п. 5.1.1 договору поруки).

Банк надіслав відповідачу (поручителю) повідомлення-вимогу №6588/5/28-2 від 14.07.2015 про повернення повної суми заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку з несплатою заборгованості за кредитним договором ані боржником, ані поручителем, банк звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості з поручителя.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 29 листопада 2017 року рішенням Господарського суду Одеської області позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 та на підставі договору поруки від 26.04.2013 у розмірі 42 352 220,60 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становить 1 138 081 502,67 грн та 45 773 758,97 грн, з яких: - загальна заборгованість за кредитною лінією - 36 773 937,32 дол. США, з них прострочена заборгованість - 36 773 937,32 дол. США; - проценти за користування кредитною лінією - 5 578 283, 28 дол. США, що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015; - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 15 802 012,75 грн; - пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією 29 971 746,22 грн. Здійснено розподіл судового збору.

3.1.1. Рішення мотивовано тим, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме видав в межах ліміту кредитної лінії кредитні кошти позичальнику, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, однак позичальник належним чином не виконав покладені на нього зобов'язання за кредитним договором, а саме в обумовлені строки не здійснив повернення банку кредиту, процентів у розмірах та термінах, як це передбачено умовами кредитного договору.

З урахуванням викладеного, господарський суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок сум стягнення та визнавши його правильним, відповідно до вимог ст.ст. 11, 509, 525-527, 530, 536, 549-551, 553-555, 610-612, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

3.2. 06 листопада 2018 року постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2017 змінено в частині стягнення пені та викладено резолютивну частину в такій редакції: "Позов Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 та на підставі договору поруки від 26.04.2013:

- загальної заборгованості за кредитною лінією - 36 773 937,32 дол. США,

- процентів за користування кредитною лінією 5 578 283,28 дол. США, що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015; - загалом 42 352 220,60 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становить = 1 138 081 502 (один мільярд сто тридцять вісім мільйонів вісімдесят одна тисяча п'ятсот дві) грн 67 коп., а також:

- пеню за прострочення сплати процентів за користування Кредитною лінією та за прострочення сплати загальної заборгованості за Кредитною лінією у розмірі 20 000 000,00 (двадцять мільйонів) грн.

Стягнути з "Чорноморська транспортна компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" витрати по сплаті судового збору у сумі 182 700,00 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот) гривень".

3.2.1. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції в цілому погодився з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. При цьому, апеляційний суд зазначив про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості за кредитним договором та суми нарахованих процентів за користування кредитною лінією.

3.2.2. Однак, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про обґрунтованість розрахунку пені, наданого банком.

Так, суд апеляційної інстанції з урахуванням укладеного між сторонами договору про внесення змін №14 до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, висновку судово-економічної експертизи №3267/3268 від 07.09.2016, здійсненої Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮУ у справі №916/4693/15, який суд апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 75-78 ГПК України визнав як належний та допустимий доказ по справі, п. 10.1, п. 10.2 кредитного договору, ст. 212 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, дійшов висновку про обґрунтованість стягнення пені за період з 03.02.2015 по 30.06.2015.

При цьому, апеляційною інстанцією враховано висновок Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, згідно з яким максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що для цілей обрахунку пені у формі подвійної облікової ставки НБУ сума боргу, перерахована у національну валюту на певний момент, не може бути змінена протягом періоду прострочки.

Враховуючи викладене, розмір пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за розрахунком суду апеляційної інстанції становить 15 115 779,72 грн; пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією становить 24 779 767,93 грн.

3.2.3. При цьому, дослідивши усі обставини справи та оцінивши наведені відповідачем доводи, апеляційний суд відповідно до ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України дійшов висновку про можливість зменшення розміру належної до стягнення суми пені, враховуючи таке.

Стаття 233 ГК України, яка кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У своєму рішенні від 10.11.2011 №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний суд України зауважив, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку під кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Ці висновки узгоджуються із вимогами ЦК України щодо дотримання принципів справедливості, добросовісності пропорційності, розумності при формулюванні умов договору.

Судова колегія зауважила, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, стягнення з відповідача пені у заявленій сумі, з врахуванням істотного збільшення подвійної облікової ставки НБУ (з 28% до 60%) та відповідного істотного збільшення розміру відповідальності боржника, явно перевищує звичайний рівень відповідальності суб'єктів підприємництва, що може мати наслідком на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

3.2.4. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2016, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №916/4693/15, стягнуто з ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" на користь ПАТ "Сбербанк" 36 773 937,32 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становить 951 613 775 грн, 5 578 283.28 доларів США процентів за користування кредитом з 15.07.2014 по 02.11.2015, що станом на день прийняття рішення становить 144 350 908,88 грн; пеню за прострочення сплати процентів та кредиту у розмірі 20 000 000,00 грн та 182 700,00 грн судового збору. В решті первісного позову відмовлено.

Отже, для запобігання виникнення ситуації, в якій поручитель відповідає за зобов'язаннями боржника в обсязі, більшому ніж сам боржник, що суперечить приписам ст. 554 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення відповідно до приписів ст. 233 ГК України, зменшити розмір пені до 20 000 000,00 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 20 листопада 2018 року ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2017, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

4.2. ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Судами першої та апеляційної інстанцій у порушення ст.ст. 611, 615, ч. 2 ст. 1050 ЦК України стягнуто проценти за користування кредитною лінією за період, який охоплює проміжок часу з 09 липня 2015 року по 03 листопада 2015 року (з моменту припинення кредитного договору до моменту звернення з позовом до поручителя про стягнення) на суму 1 421 925,58 доларів США.

23.06.2015 ПАТ "Сбербанк" скористалося своїм правом дострокової вимоги виконання ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" зобов'язань за кредитом та, відповідно до п. 8.4 кредитного договору, надіслало на адресу боржника повідомлення-вимогу №5828/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості. В повідомленні-вимозі №5828/5/28-2 встановлено, що зобов'язання боржника по погашенню кредиту повинно бути здійснено в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення-вимоги.

Таким чином, ПАТ "Сбербанк" скористалося своїм правом дострокової вимоги виконання ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" зобов'язань за кредитним договором відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 8.3 кредитного договору.

Надіславши в адресу ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" повідомлення-вимогу №5828/5/28-2 від 23.06.2015 ПАТ "Сбербанк" змінив строк виконання боржником зобов'язання за кредитним договором та припинив подальше кредитування ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" за кредитним договором з 09 липня 2015 року.

Отже, ПАТ "Сбербанк" втратило можливість нарахування та одержання процентів, комісійних, неустойки за кредитним договором з 09 липня 2015 року.

Наведене, на думку скаржника, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 27.01.2016 у справі №6-771цс15, та правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.02.2018 у справі №564/2199/15-ц, а також з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц.

4.2.2. Судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті рішення щодо стягнення процентів за користування кредитом всупереч ч. 3 ст. 86 ГПК України не здійснено аналізу та не надано оцінки умовам кредитного договору щодо застосування та розрахунку певної процентної ставки.

Незважаючи на те, що ПАТ "Сбербанк" при заявленні позовних вимог використовує мінімальний розмір змінюваної процентної ставки на рівні 12 (дванадцять) процентів річних, ПАТ "Сбербанк" у будь-якому разі невірно розраховано розмір процентів, та недоведене правильність та обґрунтованість здійснених розрахунків.

4.2.3. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 343 ГК України щодо нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання, та невірно здійснено оцінку вимог ПАТ "Сбербанк" про стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом та "тіла" кредиту.

Скаржник вважає, що до зобов'язань виражених в іноземній валюті застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ неможливе та суперечить чинному законодавству України.

Відповідач зауважує, що як на законодавчому рівні, так і судова практика дійшла до однозначного висновку про неможливість застосування індексу інфляції до розрахунків вимог, що ґрунтуються на зобов'язанні, яке виражене у іноземній валюті, і, як наслідок, в цілому неможливість використання у подібних розрахунках облікової ставки НБУ, однією зі складових є саме рівень інфляції, який приймається за даними статистичних органів.

4.2.4. Південно-західний апеляційний господарський суд всупереч нормам ст.ст. 86, 210, 269 ГПК України не дослідив обставини, що мають обов'язкове значення для правильного вирішення даного спору, оскільки зазначені обставини впливають на розмір заборгованості як основного боржника перед банком, так і до поручителя - відповідача у даній справі.

Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що ані поручитель, ані боржник не могли надати докази погашений частини заборгованості перед банком при розгляді справи у суді першої інстанції через те, що станом на момент прийняття Господарським судом Одеської області рішення у справі погашення заборгованості ще не відбулося.

4.2.5. На час прийняття Південно-західним апеляційним господарським судом постанови у справі №916/4692/15, розмір заборгованості ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець", і як наслідок - ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" перед ПАТ "Сбербанк" був зменшений на вартість стягнутого майна, а саме на 19 691 373 доларів США, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги.

4.2.6. Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги, що у випадку продовження розгляду Південно-західним апеляційним господарським судом справи №916/4692/15 про стягнення кредиторської заборгованості, без врахування судових рішень у справі №916/1553/18 про визнання припиненими зобов'язання за договором поруки, це призведе то того, що з відповідача буде необачливо стягнуто заборгованість по зобов'язанням, які можуть бути визнані судом припиненими.

Враховуючи викладене, на думку скаржника, господарська справа №916/4692/15 про стягнення кредиторської заборгованості відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України підлягала зупиненню до набрання законної сили рішенням у справі №916/1553/18 про визнання припиненими зобов'язання за договором поруки.

4.4. 10 січня 2019 року ПАТ "Сбербанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.3.1. Відзив мотивовано такими аргументами.

4.3.2. У п. 6.2 кредитного договору встановлено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно протягом дії Кредитного договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

Пунктом 11.3 кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором.

Тобто, сторонами кредитного договору визначено, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, у т.ч. внаслідок надіслання вимоги банком про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

Аналогічного висновку щодо того, що припинення нарахування процентів відбувається в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.10.2018 у справі №910/750/18.

4.3.3. Розмір заборгованості ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" по сплаті процентів за укладеним кредитним договором, а саме відповідні обставини правомірності їх нарахування та розміру у загальній сумі 5 578 283,28 дол. США підтверджуються як матеріалами даної справи, так і висновками судово-економічної експертизи №3267/3268 від 07.09.2016 (з урахуванням додатку від 19.10.2019 до висновку експерта №3267/3268 судово-економічної експертизи від 07.09.2016), проведеної у межах справи №916/4693/15, копія якої (експертизи) надана у справу 916/4692/15.

Таким чином, ПАТ "Сбербанк" не погоджується з твердженнями відповідача, та вважає, що у судових рішеннях правильно встановлено розмір заборгованості ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" за кредитним договором, і відповідно, правильно встановлено розмір заборгованості поручителя перед банком.

4.2.4. У ч. 2 ст. 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Така правова позиція та висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 у справі №6-79цс14. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі №3-29гс 15, у постанові від 16.09.2015 у справі №6-190цс15, у постанові від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16.

Крім того, усталену судову практику щодо обчислення та стягнення пені підтримав і Верховний Суд у постанові від 07.04.2018 у справі №916/1435/17, у постанові від 06.02.2018 у справі №561/549/15-ц, у постанові від 30.01.2018 у справі №641/1705/13-ід, висновки якого відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин повинен врахувати.

4.2.5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини, якими обґрунтовує свої вимоги ПАТ "Чорноморська транспортна компанія", на момент винесення рішення Господарським судом Одеської області у справі №916/4692/15 - 29.11.2017 не існували та не могли жодним чином вплинути на ухвалене судове рішення.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги.

Банк звертає увагу, що обставини, на які посилається скаржник, не могли бути враховані Господарським судом Одеської області при ухваленні судового рішення -29.11.2017, оскільки на час ухвалення судового рішення не існували, а виникли лише 19.01.2018. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.

4.2.6. Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження, враховуючи не доведення заявником мотивів доцільності зупинення провадження у даній справі, як щодо об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №916/1553/18, так і стосовно того, що зібрані по справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження залишено судовою колегією без задоволення. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі прийняття судового рішення у справі №916/1553/18 на користь відповідача про визнання припиненими зобов'язання з поруки, зазначені обставини можуть бути підставою для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення з відповідача (поручителя) заборгованості за кредитним договором, яка складається з основної суми заборгованості, заборгованості по процентам, пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів.

Щодо нарахування та стягнення з відповідача основної суми кредитної заборгованості

5.2.2. Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст.ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судами встановлено, що п. 4.1 договору поруки передбачено, що позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані повністю або дію поруки не буде припинено.

У разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання поручителем протягом строку, зазначеного в п. 4.3 договору поруки (п. 5.1.1 договору поруки).

5.2.3. Зважаючи на те, що господарськими судами попередніх інстанцій встановлено належне виконання позивачем та неналежного виконання третьою особою умов кредитного договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача як поручителя боргу за кредитом в сумі 36 773 937,32 доларів США, розмір якого був не погашений станом на день розгляду справи у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що скаржником правильність нарахування суми основної заборгованості за кредитом та обставин щодо належного виконання боржником чи поручителем обов'язку щодо оплати кредиторської заборгованості не наведено, оскільки в цілому доводи касаційної скарги з цього питання зводяться до не врахування судом апеляційної інстанції під час перегляду суду першої інстанції доказів часткового погашення кредиторської заборгованості після прийняття рішення у справі.

5.2.4. У цьому зв'язку Верховний Суд відхиляє доводи, які викладені скаржником у п. 4.2.4, 4.2.5 цієї постанови з огляду на таке.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ст. 269 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що за загальним правилом докази, які не були предметом судового дослідження, не можуть бути прийняті в суді апеляційної інстанції, крім випадків, коли учасник доведе неможливість їх подання суду першої інстанції.

Спір у справі вирішено місцевим господарським судом в межах заявлених вимог та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, та завершено прийняттям рішення від 29.11.2017.

Разом з тим, як зазначає скаржник, обставини щодо часткового погашення вимог за заявленим банком позовом мали місце 19.01.2018, тобто після прийняття рішення у справі.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що при перегляді рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може приймати до уваги обставини та докази, які не існували на момент прийняття рішення у справі.

З огляду на приписи ст.ст. 269, 275, 277 ГПК України такі обставини не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

5.2.5. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що такий висновок не перешкоджає врахуванню факту погашення суми боргу при виконанні судового рішення у даній справі, за наявності відповідних належних та допустимих доказів.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, у разі якщо обов'язок боржника буде відсутній у зв'язку з його добровільним виконанням, за зверненням боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню і у такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Банк у спірних правовідносинах вправі отримати належну йому суму коштів, а наявність судового рішення сама по собі не призводить до відновлення права, а лише спрямована на його захист, який має бути реалізований шляхом виконання такого рішення суду.

5.2.6. Щодо доводів відповідача про те, що справа №916/4692/15 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України підлягала зупиненню до набрання законної сили рішенням у справі №916/1553/18 про визнання припиненими зобов'язання за договором поруки, то ці доводи відхиляються Верховним Судом з огляду на їх безпідставність. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у разі прийняття судового рішення у справі №916/1553/18 про визнання припиненими зобов'язання з поруки, зазначені обставини можуть бути підставою для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

За вказаних обставин наявність рішення суду про стягнення заборгованості у відповідному розмірі, який встановлений судом першої інстанції на час прийняття рішення, з урахуванням передбачених процесуальним кодексом положень щодо виключення такого стягнення, сама по собі не порушить прав відповідача, оскільки не призводить до подвійного стягнення, тому доводи касаційної скарги у цій частині є такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Щодо нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за період з 15.07.2014 по 02.11.2015

5.2.7. Слід зазначити, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 викладена правова позиція про правильне застосування норм права, відповідно до якої за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа №14-154цс18) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц).

5.2.8. Верховний Суд звертає увагу, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2019 року передав справу №916/4693/15 (правовідносини в якій не є подібними до правовідносин у справі №916/4692/15) разом із касаційною скаргою ПАТ "ФК "Чорноморець" на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України), викладеного в раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.

Водночас, ухвалою від 28 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від зазначеного висновку щодо застосування приписів абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, викладеного, зокрема, в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.

5.2.9. Отже, здійснюючи аналіз наведених позицій Великої Палати Верховного Суду з урахуванням обставин цієї справи, Верховний Суд вважає, що у випадку пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Разом з тим, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції не перевірили правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами з урахуванням наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду.

У зв'язку з викладеним доводи скаржника, які наведені у п. 4.2.1 цієї постанови, Верховний Суд вважає обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

5.2.10. Водночас доводи скаржника про те, що господарськими судами при прийнятті рішення щодо стягнення процентів за користування кредитом всупереч ч. 3 ст. 86 ГПК України не надано оцінки умовам кредитного договору щодо застосування під час розрахунку процентів певної процентної ставки, відхиляються Верховним Судом з огляду на те, що таким аргументам скаржника судами надавалася відповідача оцінка. При цьому, зазначаючи про те, що ПАТ "Сбербанк" у будь-якому разі невірно розраховано розмір процентів, скаржником під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надано власного контррорахунку нарахованих процентів, що свідчить про безпідставність таких тверджень скаржника.

Щодо нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 15 802 012,75 грн та пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією 29 971 746,22 грн.

5.2.11. Відповідно до частин другої та третьої ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №909/660/14.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У зв'язку з викладеним, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що до зобов'язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ неможливе та суперечить чинному законодавству України.

5.2.12. Господарські суди встановили, що відповідно до п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за кредитним договором, ПАТ "Сбербанк" має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення

Отже, як правильно зауважено господарськими судами, умовами укладеного сторонами кредитного договору було передбачено, що позичальник сплачує банку пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України.

З урахуванням умов кредитного договору, пеня в даному випадку має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов'язання.

Водночас, розрахунок, який подано банком, здійснено не щоденно, тоді як у 2014-2015 роках курс долара США до національної валюти - гривні, змінювався майже кожен день.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що в даному випадку банком пеню розраховано неправильно, тоді як на наведені обставини господарські суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули.

Крім того, враховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій не перевірили правильність періоду нарахованих та заявлених позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами, Верховний Суд вважає, що висновки господарських судів щодо нарахованих та стягнутих сум пені також є передчасними.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 2, 73, 86, 104, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині заявлених до стягнення суми боргу по процентах, пені за прострочення повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів, тобто, спір в цій частині вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа у зазначеній вище частині має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині заявлених до стягнення суми боргу по процентах, пені за прострочення повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, які входять до предмета доказування у справі; дослідити порядок та строки повернення тіла кредиту з урахуванням вимоги банку про дострокове повернення кредиту, перевірити поданий банком розрахунок процентів та пені із врахуванням наданих до суду доказів. Крім того, господарським судами під час вирішення цього спору необхідно врахувати правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа в частині направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія" задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2017 у справі №916/4692/15 скасувати в частині стягнення боргу по процентах, пені за прострочення повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів. Справу у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2017 у справі №916/4692/15 (в частині стягнення 36 773 937,32 дол. США боргу) залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Г. Вронська

В. Студенець