Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.12.2020 року у справі №910/18114/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року

м. Київ

cправа № 910/18114/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Баранов В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020

та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020

у справі № 910/18114/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк") про визнання недійсним кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем, посилаючись на те, що він є вчиненим під впливом обману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 (суддя Шкурдова Л. М. ), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
29.09.2020 (колегія суддів у складі: Зубець Л. П. - головуючий, Мартюк А. І., Алданова С. О.), у позові відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "Лекс Грант" (позичальником) та АТ
"КБ "Приватбанк" (кредитором) 08.11.2016 укладено кредитний договір №4Л16111Г,предметом якого є надання позичальнику відновлювальної кредитної лінії (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної в п. А.3 договору (08.10.2025), у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору складав 4 500 000 000 (чотири мільярди п'ятсот мільйонів гривень) 00 коп. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідачем 09.11.2016 перераховано на рахунок позивача кредитні кошти у розмірі 4 158 939 266 (чотири мільярди сто п'ятдесят вісім мільйонів дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят шість гривень) 73 коп.

Копія платіжного доручення №7437559, згідно з яким позичальник отримав кошти у вказаному розмірі для фінансування своєї поточної господарської діяльності відповідно до умов кредитного договору, наявна в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань "старих боржників" банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Для виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом укладання кредитного договору, у зв'язку з чим між позивачем та банком укладено кредитний договір №4Л16111Г та договори поруки №4А13767И/П, №4Л14385И/П, №4Б12132И/П, №4А13837И/П, №4Э1100И/П, №4Ф14296И/П, №4Т14381И/П, №4Т13262И/П, №4Л14399И/П, №4Н13532Д/П. Такі дії були направлені на отримання прибутку позивачем від реалізації активів, якими були забезпечені зобов'язання третіх осіб, за яких поручався позивач, або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов'язань банку, у декілька разів перевищує заборгованість таких осіб перед банком.

Відтак, загальна сума зобов'язань, за які поручився позивач за вказаними вище договорами поруки складала 4 158 939 266,73 грн.

За твердженням позивача, він виконав зобов'язання як поручитель на загальну суму 4 158 939 266,73 грн, зокрема, за наступних боржників: ТОВ "АПРІОРІ" за кредитними договорами №4А13767И від 27.11.2013 та №4А14339И від 10.11.2014; ТОВ "ЛЕТАРА" за кредитним договором №4Л14385И від 24.12.2014; ТОВ "БАСКАРТ" за кредитними договорами: №4Б12132И від 10.05.2012, №4Б13247И від 17.04.2013, №4Б13520И від 23.08.2013, №4Б14162И від 17.02.2014 та №4Б15064И від 20.02.2015; ТОВ "АТІС ТРЕЙД" за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013; ТОВ "КОМПАНІЯ " ЕНЕРГОАЛЬЯНС" за кредитними договорами: №4Э11100И від 17.03.2011, №4Э13583И від
24.09.2013 та №4Э13658И від 10.10.2013; ТОВ "ФЛОРЕКС-ІНДАСТРІЗ" за кредитними договорами: №4Ф14296И від 04.09.2014, №4Ф14297И від 09.09.2014 та №4Ф16010Д від
28.04.2016; ТОВ "ТЕМП ОЙЛ" за кредитним договором №4Т14381И від 16.12.2014; ТОВ "ТАМЕРСІС" за кредитними договорами №4Т13262И від 18.04.2013 та №4Т15022И від
22.01.2015; ТОВ "ЛАЗУРНИЙ БЕРЕГ" за кредитними договорами №4Л14399И від
24.12.2014 та №4Л14400И від 24.12.2014; ТОВ "НОРДІС ПЛЮС" за кредитними договорами: №4Н13532Д від 11.09.2013, №4Н14030И від 21.01.2014 та №4Н14244И від
02.07.2014.

Сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" за вищезазначеними договорами поруки.

Позивач стверджує, що кредитний договір укладено з порушенням законодавства, зокрема, він є вчиненим під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача).

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов'язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини що мають значення для справи, та неправильно застосували норми матеріального і порушили норми процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що невиконання відповідачем свого обов'язку передати документи позивачу, навмисне введення в оману останнього про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов'язанням "старих боржників", порушило законні права ОВ "Лекс Грант", які потребують судового захисту. Крім цього, у справі № 910/3570/19 суди за аналогічних обставин, але по іншим позовним вимогам, дійшли інших висновків. Підставою для оскарження судових рішень скаржником визначено неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.02.2021 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 05.02.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.01.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вони ухвалені з правильним дотриманням норм матеріального і процесуального права.

До Суду 29.01.2021 надійшло клопотання про відкладення справи, у якому представник позивача просить відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на карантинні обмеження.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки явка представника не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і скаржник протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання не був позбавлений можливості надавати Суду відповідні клопотання та пояснення стосовно вимог касаційної скарги або заперечень відповідача на неї.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як зазначалося вище, касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Суд враховує, що у справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від
20.10.2016 №4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. При цьому скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, якими відмовлено у задоволенні позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у справі № 910/18007/19 зазначив, що судами обох інстанцій не розглянуто ані клопотання про витребування доказів (необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. ), ані клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ "Мілорін ЛТД" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому відповідні обставини не могли бути усунуті Верховним Судом в силу положень ст. 300 ГПК України.

В свою чергу, у справі № 910/18114/19 місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання від 18.02.2020. Інших клопотань позивача про витребування доказів матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №910/18604/19, а також від 15.12.2020 у справі № 910/18295/19.

В свою чергу судами обох інстанцій у справі № 910/18114/19 встановлено, що відповідно до протоколу №6 від 04.11.2016 загальних зборів учасників позивача, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: у зв'язку з недостатністю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 500 000 000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства, що також підтверджується п. А.2. кредитного договору, яким визначено ціль кредитування - фінансування поточної діяльності товариства.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

За висновком судів обох інстанцій, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов'язковими для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Посилання скаржника на рішення судів у справі № 910/3570/19 колегією суддів відхиляються, оскільки у Єдиному реєстрі судових рішень та у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" відсутні відомості про розгляд Верховним Судом відповідної справи.

Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 910/18114/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.