Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №927/432/19
Постанова КГС ВП від 04.09.2024 року у справі №927/432/19
Постанова КГС ВП від 13.08.2025 року у справі №927/432/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 927/432/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Грищенка М.А.,

Кабінету Міністрів України - не з`явився,

Державної служби геології та надр України - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства

«Національна акціонерна компанія «Надра України» - Гераська О.А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» - не з`явився,

Приватного підприємства «Гральні системи України» - Малая А.В.,

Фонду державного майна України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (у складі колегії суддів: Яценко О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Михальська Ю.Б.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 (суддя Ярмак О.М.)

у справі № 927/432/19

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України

до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл», Приватного підприємства «Гральні системи України»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Кабінету Міністрів України - Фонду державного майна України,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння;

за зустрічним позовом Приватного підприємства «Гральні системи України»

до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - ПрАТ «НАК «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» (далі - ТОВ «Мульті-Мобіл»), Приватного підприємства «Гральні системи України» (далі - ПП «Гральні системи України»), третя особа Фонд державного майна України, у якому просив:

- визнати недійсним договір від 26.11.2007 купівлі-продажу нерухомого майна, яким є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл»;

- витребувати у ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл», суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, статтям 75 139 141 145 Господарського кодексу України (далі - ГК), оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужене Відкритому акціонерному товариству «Банк «Біг Енергія» (далі - ВАТ «Банк «Біг Енергія») за ціною, що удвічі більше суми, яку отримала НАК «Надра України» за оспорюваним договором; зазначене майно відповідно до статуту НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю, передане НАК «Надра України» у користування та/або управління та відчуженню не підлягає. Такі обставини є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до статей 203 215 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 207 ГК.

Оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку статей 387 388 ЦК підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України.

ПП «Гральні системи України», заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.

ПП «Гральні системи України» звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на 1/14 частину об`єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підприємство є добросовісним набувачем, яке набуло право власності на спірне майно на законних підставах, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) позивач не може бути позбавлений права власності на це майно.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 прийнято зустрічний позов ПП «Гральні системи України» до спільного розгляду з позовом прокурора та об`єднано в одне провадження з первісним позовом; справу № 927/432/19 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 позов прокурора залишено без розгляду на підставі частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 скасовано, а матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов прокурора задоволено; у задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07.06.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 927/432/19 скасовано; справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 скасовано; справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025, первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладений 26.11.2007 між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл». У решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Мульті-Мобіл» на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн. Стягнуто з ПрАТ «НАК «Надра України» на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, у червні 2025 року Заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог (про витребування у ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України спірного нерухомого майна) та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 927/432/19 за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.08.2025.

ПП «Гральні системи України» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

ПрАТ «НАК «Надра України» у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 927/432/19 у повному обсязі та закрити провадження у справі.

13.08.2025 о 10 год. 57 хв. на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання Башук Ю., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, у якому порушено питання про відкладення розгляду касаційної скарги, обґрунтоване великим обсягом справ, в яких головні та провідні спеціалісти Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) беруть участь і діють від імені Кабінету Міністрів України, через що Кабінет Міністрів України з об`єктивних причин не може забезпечити явку особи, яка діятиме від його імені у справі № 927/432/19.

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2025 касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора на судові рішення у справі № 927/432/19 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.08.2025 о 10 год 30 хв.

Зазначену ухвалу Кабінет Міністрів України отримав засобами поштового зв`язку 07.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з протоколом судового засідання в режимі конференції № 4968588 від 13.08.2025 судове засідання у справі № 927/432/19 розпочато о 10:06:31.

О 10:54:47 Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки зазначене клопотання Башук Ю., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, надійшло до Верховного Суду по закінченню часу розгляду касаційної скарги, тому таке клопотання не може бути розглянуто в судовому засіданні.

Кабінет Міністрів України, Державна служба геології та надр України, ТОВ «Мульті-Мобіл», Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, відсутність клопотань зазначених учасників справи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Указом Президента України від 14.06.2000 № 802/2000 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» було ухвалено рішення про створення НАК «Надра України» (далі - Компанія), у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України зобов`язано:

1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема: затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України» зобов`язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії «Укргеолреммаш» (пункт 1); затверджено переліки: підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 2 (пункт 2); передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4); установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 затверджено статут Компанії, яка у подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 640 «Питання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» змінила тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» з публічного на приватне та була перейменована у Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України».

У статуті Компанії (у редакції, чинній станом на листопад 2007 року) було визначено, зокрема, що НАК «Надра України» заснована відповідно до Указу Президента України від 14.06.2000 № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством (пункт 1); є юридичною особою відповідно до законодавства (пункт 10); акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів (пункт 19).

Щодо майна Компанії у статуті зазначено, що майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування (пункт 23); Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (пункт 24); Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству (пункт 25); майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 26); Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 27).

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин єдиним засновником (учасником) Компанії був Кабінет Міністрів України.

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.05.2001 № 176 та Компанії від 15.05.2001 № 21 до складу Компанії вирішено передати Державне геологічне підприємство (далі - ДГП) «Чернігівнафтогазгеологія» разом із цілісним майновим комплексом з об`єктами житлосоцпобуту. У пункті 4 цього наказу зазначено вважати ДГП «Чернігівнафтогазгеологія» з дня затвердження актів передавання-приймання підприємства до складу Компанії та його майна до статутного фонду цієї Компанії виключеним зі сфери управління Мінекоресурсів України та включеним до складу Компанії.

Згідно з актом № 1 передавання-приймання ДГП «Чернігівнафтогазгеологія» до складу Компанії Міністерство екології та природних ресурсів України передало, а Компанія прийняла до свого складу ДГП «Чернігівнафтогазгеологія» як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому числі з об`єктами житлосоцкультпобуту, переліченими у висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів підприємства, іншими необоротними активами, оборотними активами, в тому числі об`єктами незавершеного виробництва, грошовими коштами, витратами майбутніх періодів тощо відповідно до статей передавального балансу підприємства, який складено з урахуванням організованої Фондом державного майна України переоцінки необоротних активів підприємства, з валютою балансу 164 576,5 тис. грн відповідно до затвердженого передавального балансу підприємства.

Відповідно до цього передавального балансу до основних засобів, що передаються до статутного фонду Компанії, включено камерально-лабораторний корпус (інв. № 10001), гараж (інв. № 10003) та будинок лабораторії (інв. № 10002), що знаходяться на вулиці Шевченка, 15 у місті Чернігові.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 року № 311 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками» вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації, зокрема, Компанії на лабораторні корпуси та гараж по вулиці Шевченка, 15 (у місті Чернігові).

25.12.2006 виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником такого нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-3, АП», 1 452,3 кв. м; нежитлова будівля літ. «А2-1 А1-5, А1», 4 078,2 кв. м; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15; форма власності - державна.

Рішенням правління НАК «Надра України», оформленим протоколом від 23.11.2007 № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень між НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл».

26.11.2007 між НАК «Надра України» (продавець) і ТОВ «Мульті-Мобіл» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нерухоме майно - 1/14 частину об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м (пункт 1).

За умовами цього договору об`єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25.12.2006 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 № 311 та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.12.2006, зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 528 в книзі № 14, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 11.01.2007, номер витягу 13185269, реєстраційний № 17302663 (пункт 2); експертна (ринкова) вартість приміщення першого і підвального поверхів площею 695,8 кв. м у 3-поверховій вбудовано-прибудованій цегляній будівлі визначена згідно з висновком про вартість майна, виданим суб`єктом оціночної діяльності Універсальна біржа «Примус» станом на 10.09.2007, становить 1 301 089,71 грн без урахування 20 % ПДВ. Балансова вартість нежитлової будівлі, позначеної на плані під літ. «А-3, А-П», становить 394 430,11 грн (пункт 4); продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн, у тому числі ПДВ 260 217,94 грн (пункт 5).

Також в умовах договору зазначено, що представник продавця стверджує, що на момент укладення цього договору треті особи не мають прав на об`єкт продажу (пункт 7); представник продавця свідчить, що продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього договору і виконання зобов`язань, які випливають з договору, а також гарантує, що об`єкт продажу набутий у власність (придбаний) ним на законних підставах і він є належним власником об`єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об`єкт продажу і право розпорядження таким об`єктом продажу; відчуження об`єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України (пункт 8); представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами (пункт 8.3); укладення цього договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (пункт 8.8).

У пункті 25 зазначеного договору визначено, що покупець набуває права власності на придбаний за цим договором об`єкт продажу з моменту державної реєстрації цього договору.

Договір підписаний представниками його сторін, скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання, а також 26.11.2007 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Ю.В. та зареєстрований у реєстрі за № 361.

04.12.2007 між ТОВ «Мульті-Мобіл» (продавець) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким 1/14 частину об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, загальною площею 499,9 кв. м, а саме: частину нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м передано у власність ВАТ «Банк «Біг Енергія»; продажна вартість об`єкта нерухомості становить 3 800 000,00 грн, у тому числі ПДВ 633 333,33 грн.

Згодом на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні, укладеного 16.12.2010 між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (продавець) та ПП «Гральні системи України» (покупець), останній набув у власність зазначений об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, загальною площею 499,9 кв. м. Цей договір посвідчено 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407.

У справі, що розглядається, предметом позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України до ПрАТ «НАК «Надра України», ТОВ «Мульті-Мобіл», ПП «Гральні системи України», є вимога про визнання недійсним договору від 26.11.2007 купівлі-продажу нерухомого майна, яким є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладеного між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл», та витребування в останнього набувача цього майна - ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України зазначеного нерухомого майна, обґрунтована обставинами невідповідності оспорюваного договору купівлі-продажу вимогам закону та відчуження спірного майна без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, що дає підстави для витребування цього майна у державну власність від останнього набувача в порядку статей 387 388 ЦК.

Предметом зустрічного позову ПП «Гральні системи України», заявленого до Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України, є вимога про визнання права власності на 1/14 частину об`єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, обґрунтована тим, що підприємство є добросовісним набувачем, яке набуло право власності на спірне майно на законних підставах, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач не може бути позбавлений права власності на це майно.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора, відмову в задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» та погодився з висновками місцевого суду про те, що правовий режим майна НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації, проте, як встановлено, ні Кабінетом Міністрів України як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ні Фондом державного майна України як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення оспорюваного договору не приймалося, тому рішення правління Компанії від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління. Приймаючи таке рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження та продаж спірного майна не у спосіб, визначений законом. Крім того, суди виходили із того, що обставини добросовісного набуття ПП «Гральні системи України» спірного нерухомого майна не спростовують обґрунтованості позовних вимог прокурора та не свідчать про відсутність підстав для витребування цього майна на користь його дійсного власника - Кабінету Міністрів України, оскільки незаконними володільцями у віндикаційному позові вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Спірний об`єкт нерухомості вибув із володіння власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) не з його волі, і у останнього в порядку статті 388 ЦК виникли правові підстави для витребування цього майна у ПП «Гральні системи України» як останнього володільця.

Верховний Суд постановою від 07.06.2023 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, а справу № 927/432/19 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди при вирішенні спору не взяли до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а відтак не дослідили питання наявності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право ПП «Гральні системи України» на мирне володіння спірним майном та не встановили, чи не призведе таке втручання (в разі задоволення позову прокурора) до порушення прав цієї особи, гарантованих Конвенцією та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції. Також суд касаційної інстанції з огляду на заяву ПП «Гральні системи України» про застосування до вимог прокурора наслідків спливу позовної давності, зазначив, що суди не встановили, коли ж саме позивачі Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України довідалися або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, у зв`язку із чим висновки судів попередніх інстанцій про те, що строк звернення до суду з відповідними вимогами не пропущено, є передчасними.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. При цьому суди погодилися з обґрунтованістю позовної вимоги прокурора про недійсність договору, водночас застосували наслідки спливу позовної давності. Крім того, зазначили, що задоволення позову прокурора призвело б до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право мирного володіння майном. Апеляційний господарський суд обґрунтував сплив позовної давності обізнаністю позивачів про укладення договору в силу того, що питання про відчуження спірного нерухомого майна було розглянуто на засіданні Спостережної ради НАК «Надра України» 21.09.2007, при цьому до її складу входили перший заступник та заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища, заступник міністра палива та енергетики, перший заступник Міністра Кабінету Міністрів України, заступник голови Фонду державного майна України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що рішенням правління ПрАТ «НАК «Надра України», оформленим протоколом від 23.11.2007, погоджено проект договору, при цьому на цю дату голова правління ПрАТ «НАК «Надра України» одночасно входив до складу її Спостережної ради. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Кабінету Міністрів України з 2007 року було відомо про факт відчуження спірного майна.

У задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» про визнання права власності відмовлено, з огляду на те, що судом враховано правомірність набуття ПП «Гральні системи України» спірного нерухомого майна та реєстрацію за ним права власності на це майно, що, у свою чергу, унеможливлює витребування такого майна у добросовісного набувача та не потребує додаткового визнання за ним права власності.

Верховний Суд постановою від 04.09.2024 скасував зазначені судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши порушене право держави, при розгляді заяви про застосування позовної давності повинні були дослідити обґрунтованість доводів щодо обізнаності уповноваженого державного органу (Кабінету Міністрів України) про таке порушене право, чого судами зроблено не було. Тобто судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку як наявності правових підстав для застосування позовної давності, так і підстав для визнання поважними причин її пропуску. При цьому суд першої інстанції взагалі не навів обставин, які б свідчили про обізнаність прокурора чи позивачів про укладення оспорюваного правочину, а обмежився лише констатуванням пропуску строку позовної давності. З огляду на недоведеність факту пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом суд касаційної інстанції зауважив про передчасність висновків про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та додатково звернув увагу на взаємовиключність одночасного застосування таких підстав для відмови у позові, як пропуск строку позовної давності та надмірне втручання у право мирного володіння.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, первісний позов задовольнив частково; визнав недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладений 26.11.2007 між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл». У решті позову, а також у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Судові рішення мотивовано тим, що, за встановлених обставин справи, доведеним є факт укладення оспорюваного договору між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл» з порушенням вимог закону, оскільки ані Кабінетом Міністрів України як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ані Фондом державного майна України як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення оспорюваного договору не приймалось, що свідчить про те, що рішення правління НАК «Надра України» від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління; приймаючи таке рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом;

Додатковим підтвердженням порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, за висновками суду, є те, що продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн, в тому числі ПДВ 260 217,94 грн, проте згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за оспорюваним договором майна станом на 26.11.2007 становила 3 383 803,00 грн;

У матеріалах справи відсутні докази отримання НАК «Надра України» письмового погодження Фонду державного майна України на відчуження цілісного об`єкта чи іншого статутного майна, а також наступного схвалення оспорюваного правочину власником відчуженого державного нерухомого майна.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, про застосування якої заявлено ПП «Гральні системи України», суди попередніх інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а відтак, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами оспорюваного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання.

З огляду на положення Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Статуту НАК «Надра України» відсутні підстави вважати, що наявність у складі спостережної ради компанії окремих членів Уряду (при тому що проект оспорюваного договору погоджено не спостережною радою, а правлінням) свідчить про обізнаність держави в цілому та, зокрема, Кабінету Міністрів України (як колегіального органу) щодо укладення компанією оспорюваного договору .

Про порушення інтересів держави щодо незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 233 Кримінального кодексу України, а з позовом у цій справі прокурор звернувся до суду 24.05.2019.

За таких встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про безпідставність доводів ПП «Гральні системи України» щодо пропуску позивачами позовної давності, а тому права та інтереси держави підлягають захисту шляхом задоволення первісного позову в частині визнання договору недійсним.

Судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна мотивовано встановленими обставинами добросовісності набуття ПП «Гральні системи України» спірного майна шляхом придбання його за результатом аукціонного торгу, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, не обізнаністю ПП «Гральні системи України» про попередній ланцюг продажів цього майна, в тому числі про те, що власником майна, яке згодом було продане ТОВ «Мулті-Мобіл», виступала держава, а відтак і відсутністю передбачених законом підстав для задоволення віндикаційного позову у цій справі та витребування спірного майна у ПП «Гральні системи України», оскільки це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном.

У поданій касаційній скарзі прокурор підставу касаційного оскарження судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна обґрунтував тим, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 387 388 ЦК, порушили норми статей 73-80 86 236 237 ГПК та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладені у постановах:

- від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21, від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 щодо витребування майна, яке вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;

- від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 стосовно того, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

- від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17 стосовно того, що відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі;

- від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц стосовно того, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна;

- від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17 стосовно того, що особа, набуваючи майно, мала проявити розумну обачливість та звернути увагу на те, що спірне майно протягом нетривалого часу відчужувалося декілька разів за договорами купівлі-продажу, що свідчить про недобросовісність останнього набувача;

- від 02.10 2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19, від 28.10.2021 у справі № 910/20229/20 щодо обов`язковості застосування судами стандарту доказування «вірогідності доказів»;

- від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 стосовно того, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача, а тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо;

- від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 116), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п.125.4), від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п.108), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 90), від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц стосовно питань добросовісності набувача, статус якого передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна;

- від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19 з питань витребування майна у державну власність від останнього набувача з урахуванням застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ;

- від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц щодо дотримання принципу jura novit curia («суд знає закони»), за яким суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору, а помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем підстав позовних вимог не є підставою для відмови в задоволенні позову;

- від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 стосовно того, що добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені вичерпним способом;

- від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 30.11.2017 у справі № 21/44, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16 стосовно неможливості відчуження державного майна, переданого до статутного капіталу, без відповідного рішення власника - Кабінету Міністрів України, та незмінності його форми власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності/відсутності підстав для витребування у кінцевого набувача спірного майна в порядку статей 387 388 ЦК.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено, що якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень… Придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387 388 ЦК, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

При вирішенні позову в частині вимог про витребування майна суди першої та апеляційної інстанцій установили, зокрема, такі обставини:

- спірне нерухоме майно відчужене НАК «Надра України» на користь ТОВ «Мульті-Мобіл» на підставі укладеного між ними 26.11.2007 і оспорюваного у цій справі договору купівлі-продажу нежилих приміщень;

- 04.12.2007 між ТОВ «Мульті-Мобіл» (продавець) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» (покупець) (на цей час юридичну особу припинено) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким спірне нерухоме майно передано у власність ВАТ «Банк «Біг Енергія»;

- спірне майно набуто ПП «Гральні системи України» (як переможцем на аукціоні) на підставі укладеного з ВАТ Банк «Біг Енергія» (в особі ліквідатора банка) договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні, від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, посвідченого 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407;

- на момент придбання ПП «Гральні системи України» спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ВАТ «Банк «Біг Енергія», щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження, а відтак ПП «Гральні системи України» відповідає критеріям добросовісного набувача цього майна;

- суди відхилили як безпідставні посилання прокурора на те, що ПП «Гральні системи України» не мало перешкод у доступі до законодавства та державних електронних інформаційних ресурсів, а тому могло проявити розумну обачність та дізнатись про належність спірного майна до державної власності, оскільки, за висновками судів, придбання майна на відкритому аукціоні з продажу активів банку, що ліквідується, що проводився в межах здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб своїх спеціальних функцій за відсутності у Державних реєстрах відомостей про обтяження такого майна, не може свідчити про відсутність в діях покупця розумної обачливості.

- наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, оцінені судами у їх сукупності, дали підстави для висновку як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції про те, що ПП «Гральні системи України» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (на яку послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень), наведено, у тому числі правові висновки, за якими відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.

Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden»).

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі «Маркс проти Белгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine).

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.

Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам.

Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.

Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 зауважив, що одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012).

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши обставини щодо набуття відповідачем спірного нерухомого майна за результатами аукціону в процесі розпорядження майном неплатоспроможного банку, ініційованого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, за відплатним договором та вже після неодноразового переходу майна від первісного власника, а також встановленої судом добросовісності відповідача як набувача спірного майна, що не спростовано при вирішенні спору, володіння відповідачем спірним майном з 2010 року, тобто більше як протягом дев`яти років до подання позову у цій справі у 2019 році, дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення права власності відповідача з тих підстав, що вибуття майна позивача відбулося у зв`язку з порушенням третіми особами вимог закону під час його продажу буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме - справедливому балансу між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності, при цьому відновлення свого права покладе на відповідача як добросовісного набувача спірного майна індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна, додатково зауважив, що за обставин первинного відчуження спірного майна на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 26.11.2007 між НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл», а також державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП «Гральні системи України» (реєстраційний номер майна 17302663) 23.12.2010 та відсутності рішення суду про витребування такого майна, свідчить про те, що витребування цього майна у ПП «Гральні системи України» не відповідатиме і положенням ЦК, чинним на дату винесення постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на набуття чинності 09.04.2025 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», відповідні норми якого щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача мають зворотну дію в часі.

Ураховуючи встановлені у справі обставини добросовісності набуття ПП «Гральні системи України» спірного майна шляхом придбання його за результатом аукціонного торгу, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, не обізнаності ПП «Гральні системи України» про попередній ланцюг продажів, у тому числі про те, що держава виступала власником спірного майна, яке згодом було продане ТОВ «Мулті-Мобіл», з огляду на зазначені норми законодавства та правові висновки Великої Палати Верховного Суду з питань застосування положень статті 388 ЦК щодо витребування майна у добросовісного набувача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення віндикаційного позову у цій справі та витребування спірного майна у ПП «Гральні системи України», оскільки це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 927/432/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених ним постановах щодо застосування відповідних норм права без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального та процесуального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, зазначені норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання прокурора не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко