Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №910/8029/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/8029/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Грекової Л.В. (адвокат),

відповідача - Дячка І.О. (адвокат),

третьої особи - Костюченко І.В. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 (суддя Чинчин О.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 (Тарасенко К.В. - головуючий, судді Іоннікова І.А.,Тищенко О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним одностороннього правочину, визнання недійсним наказу та визнання відсутнім права,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (надалі - ТОВ "ФК "Централ Капітал", цесіонарій) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (надалі - ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", цедент, Банк) про визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" Гулея О.І. №208 від 16.12.2016 щодо визнання нікчемними наступних правочинів (договорів), укладених між сторонами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації: 1) договору відступлення прав вимоги (цесії) від 24.07.2015; 2) договорів про передачу прав за іпотечними договорами від 06.08.2015 №01 та №02 від 06.08.2015, нотаріально посвідчених та зареєстрованих в реєстрі за №№5261, 5262; 3) договорів про передачу прав за договорами застави від 06.08.2015 №№01, 02, 03, укладених між сторонами, нотаріально посвідчених та зареєстрованих в реєстрі за №№5259, 5258, 5260; 4) договору застави майнових прав №3702/840-з-1 від 24.07.2015; 5) правочину у вигляді списання грошових коштів в розмірі 2073163,29 доларів США з депозитного рахунку ТОВ "ФК "Централ Капітал" №2651336854901, вчиненого Банком 27.08.2015, оформленого меморіальним ордером №31747952 від 27.08.2015 та направлення списаних грошових коштів в розмірі 44418978 грн. 85 коп. на погашення за договором відступлення прав вимоги (цесії) від 24.07.2015, а також про визнання недійсним зазначеного наказу та визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності нікчемності вказаних договорів.

Позовна заява обґрунтовується незаконністю наказу №208 від 16.12.2016 та відсутністю передбачених пунктами 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав для визнання нікчемними зазначених вище правочинів (договорів), укладених між сторонами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, позов задоволено частково. Визнано недійсними оспорювані односторонній правочин Банку та наказ. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані статтями 16, 202, 215, 575, 589, 599, 1054, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтею 207 Господарського кодексу України (далі - ГК), пунктами 14.1.71, 14.1.219 статті 14 Податкового кодексу України, пунктами 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статтями 12, 13, 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та статтями 1, 33, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність належними доказами підстав, з якими закон пов'язує нікчемність укладених між сторонами договорів, а також про невідповідність встановленим способам захисту цивільних прав заявленої позовної вимоги про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності вказаних договорів, яка (вимога) не призводить до поновлення порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову скасувати в частині визнання недійсними одностороннього правочину Банку та наказу і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 21, 202, 203, 215 ЦК, статей 35, 38, 48, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та статті 24 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) оскаржуваний наказ є законним та правочини, визначені цим наказом, підпадають під встановлені законом ознаки нікчемності, оскільки, по-перше, ціна відступлення прав вимоги за договором цесії від 24.07.2015 складала 44418978,87 грн., тоді як заборгованість по відступленим майновим правам за кредитними договорами складає 97413822,43 грн., тобто різниця між ринковою вартістю відступлених активів та зазначеною в договорі ціною становить більш як 20 відсотків, а, по-друге, оплата вартості відступлених прав вимоги проводилася фактично за рахунок внутрішньобанківського переміщення коштів з депозитного рахунку ТОВ "ФК "Централ Капітал" без отримання Банком реальних коштів, внаслідок чого позивач, будучи кредитором Банку сьомої черги за договором банківського вкладу (депозиту) від 17.07.2015, отримав переваги щодо позачергового задоволення майнових вимог перед іншими кредиторами; 2) наказ №208 від 16.12.2016 є правовим актом індивідуальної дії, а не одностороннім правочином; 3) належним відповідачем у даній справі є не Банк, а Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" Гулей О.І., проте, заміну неналежного відповідача на належного не було проведено.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "ФК "Централ Капітал" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, вважаючи касаційну скаргу безпідставною, оскільки позивачем не доведено належними доказами ознак нікчемності правочинів, укладених між сторонами, а надані відповідачем рецензії виготовлено на підставі неповної інформації та порушенням вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", тоді як наказ №208 від 16.12.2016 має всі ознаки одностороннього правочину. Крім того, Банк є належним відповідачем, оскільки уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку виступає у спірних відносинах не як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити у повному обсязі, посилаючись на недійсність нікчемних правочинів в силу вимог закону, тобто незалежно від визнання їх судом недійсними.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.07.2015 між Банком (цедент) та ТОВ "ФК "Централ Капітал" (цесіонарій) було укладено договір відступлення прав вимоги (далі - договір цесії від 24.07.2015), за яким цедент передав (відступив) цесіонарію свої права до наступних боржників: ПрАТ "Завод алюмінієвих профілів", ТОВ "РУБІКОН-ІІ", ТОВ "Камянка Глобал Вайн", Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі ТОВ", а цесіонарій прийняв (набув) права вимоги за основними договорами та зобов'язався сплатити цеденту ціну прав вимоги за цим договором.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору цесії від 24.07.2015 за домовленістю сторін ціна прав вимоги за цим договором на дату його укладання відносно кожного із боржників складає: ПрАТ "Завод алюмінієвих профілів" 35000 грн., ТОВ "РУБІКОН-ІІ" 18850061 грн. 20 коп., ТОВ "Камянка Глобал Вайн" 4724479 грн. 89 коп., Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі ТОВ" 20809437 грн. 81 коп.

Цесіонарій здійснює оплату ціни прав вимоги за цим договором в загальному розмірі 44418978 грн. 87 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента, зазначений в пункті 7.2 цього договору, у строк до закінчення операційного часу в день укладення (підписання) цього договору.

Крім того, у 2015 році між сторонами було також укладено: договір застави майнових прав №3702/840-з-1 від 24.07.2015, договори про передачу прав за іпотечними договорами від 06.08.2015 №01 та №02, нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі за №№5261, 5262 та договори про передачу прав за договорами застави від 06.08.2015 №№01, 02, 03, нотаріально посвідчені і зареєстровані в реєстрі за №№5259, 5258, 5260.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору цесії від 24.07.2015 цедент передав, а цесіонарій прийняв документи, що підтверджується актами приймання-передачі документів від 10.08.2015.

Крім того, на виконання умов договору цесії від 24.07.2015 з рахунку ТОВ "ФК "Централ Капітал" №2651336854901 Банком списано грошові кошти в розмірі 2073163,29 доларів США, що еквівалентно 44418978 грн. 87 коп., що підтверджується меморіальним ордером №31747952 від 27.08.2015.

16.12.2016 Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" Гулеєм О.І. було видано наказ №208, яким на підставі пунктів 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визнано нікчемними правочини, вчинені Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, а саме: договір цесії від 24.07.2015; договір застави майнових прав №3702/840-з-1 від 24.07.2015; договори про передачу прав за іпотечними договорами від 06.08.2015 №01 та №02; договори про передачу прав за договорами застави від 06.08.2015 №№01, 02, 03; правочин у вигляді списання грошових коштів у розмірі 2073163,29 доларів США з депозитного рахунку ТОВ "ФК "Централ Капітал" №2651336854901, вчиненого Банком 27.08.2015, оформлений меморіальним ордером №31747952 від 27.08.2015, та направлення списаних грошових коштів в розмірі 44418978 грн. 85 коп. на погашення за договором цесії від 24.07.2015.

16.12.2016 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" направила на адресу позивача повідомлення №01.1-06/1854 про нікчемність правочинів.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність у договорах ознак нікчемності, передбачених пунктами 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та необхідність розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку. Суди також зазначили, що заявлена позивачем вимога про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів не призводить до захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, її задоволення не призведе до відновлення прав позивача, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з частиною 4 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку.

Частинами 1 та 2 статті 38 цього Закону на Фонд покладено обов'язок забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Оскільки позивач оскаржує наказ про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління Банком, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, дійшовши висновку про підвідомчість такого спору господарським судам, оскільки спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, які регламентуються актами цивільного та господарського законодавства, тому вирішення даного спору відноситься до компетенції господарського, а не адміністративного суду.

Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб'єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника Банку).

Отже, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво Банку Фондом ґрунтується на приписах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оспорюваний наказ №208 видано на підставі даних внутрішньої перевірки, проведеної працівниками Банку. Накази уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання виключно працівниками Банку (пункт 2 частини 4 статті 37 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб"), такі накази не можуть містити жодних приписів, адресованих третім особам, зокрема, контрагентам Банку. Таким чином, наказ №208 є документом, виданим уповноваженою особою Фонду, що діяв у якості органу управління Банку, і є внутрішнім документом Банку.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи те, що спірним наказом визнані нікчемними договори, стороною яких є Банк, і уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, а діє від імені Банку, місцевий і апеляційний господарські суди правильно зазначили, що саме Банк є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами.

За результатами відповідної перевірки Фондом виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і видано згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

Відтак, судами попередніх інстанцій помилково ототожнено наказ Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування норм матеріального права та внаслідок чого суди дійшли невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним наказу №208 від 16.12.2016 як одностороннього правочину Банку.

Водночас, стосовно позовних вимог про визнання недійсним наказу №208 від 16.12.2016 та визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності нікчемності правочинів, колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав і законних інтересів є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Однак, цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому Банк у спірних правовідносинах не діє в якості суб'єкта владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо позивача.

Обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення Банку, тому позовна вимога про визнання недійсним наказу №208 не підлягає задоволенню.

Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Колегія суддів враховує, що наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (за участю тих же сторін) зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Частиною 2 статті 20 ГК до способів захисту прав і законних інтересів включено визнання відсутності прав. Водночас, якщо сторона договору, укладеного з Банком, не погоджується з правовою оцінкою Банку такого правочину як нікчемного, Банк вправі звернутися до суду про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Процесуальне право кожної особи на звернення до суду гарантоване законом, а його реалізація не може порушити прав позивача.

Отже, позовна вимога про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності нікчемних договорів також не підлягає задоволенню.

У разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій достатньо повно встановлено обставини справи, касаційна інстанція вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними одностороннього правочину Банку, оформленого наказом Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" №208 від 16.12.2016, та самого наказу слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю зазначених позовних вимог.

За наведених вище обставин касаційна інстанція вважає помилковою відмову суду першої інстанції у задоволенні похідної позовної вимоги про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності нікчемних договорів саме з мотивів невідповідності обраного позивачем способу захисту його права тим способам, які дозволяють реально відновити порушене право та виконати відповідне судове рішення в примусовому порядку, оскільки в даному випадку необґрунтованість основних позовних вимог (визнання недійсними одностороннього правочину та наказу) обумовлює відсутність підстав для задоволення вимоги похідного характеру. Разом з тим, зважаючи на те, що сам по собі помилковий висновок судів попередніх інстанцій не призвів до прийняття неправильних по суті судових рішень в цій частині позовних вимог, а тому не може бути достатньою підставою для їх скасування у відповідній частині, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що наказ №208 від 16.12.2016 не є одностороннім правочином, оскільки наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочину, які наступають для сторін в силу вимог закону, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень. Однак, оспорюваний наказ не є правовим актом індивідуальної дії в розумінні частини 1 статті 21 ЦК, як про це помилково зазначає Банк, оскільки цей наказ видано не органом державної влади чи місцевого самоврядування, а суб'єктом господарювання.

Також заслуговують на увагу аргументи третьої особи про недійсність нікчемних правочинів в силу вимог закону, тобто незалежно від визнання їх судом недійсними, оскільки при виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Проте, касаційна інстанція вважає безпідставним твердження скаржника про те, що належним відповідачем у даній справі є не Банк, а Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" Гулей О.І., оскільки Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації припинення його як юридичної особи не позбавлений правосуб'єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені Банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу Банку (керівника Банку). Отже, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво банку Фондом ґрунтується на приписах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Наведеним спростовується викладене у відзиві на касаційну скаргу твердження позивача про зворотне.

Разом з тим, колегія суддів не може прийняти до уваги твердження скаржника про те, що ціна відступлення прав вимоги за договором цесії від 24.07.2015 складала 44418978,87 грн., тоді як заборгованість по відступленим майновим правам за кредитними договорами складає 97413822,43 грн., тобто різниця між ринковою вартістю відступлених активів та зазначеною в договорі ціною становить більш як 20 відсотків, а, по-друге, оплата вартості відступлених прав вимоги проводилася фактично за рахунок внутрішньобанківського переміщення коштів з депозитного рахунку ТОВ "ФК "Централ Капітал" без отримання Банком реальних коштів, внаслідок чого позивач, будучи кредитором Банку сьомої черги за договором банківського вкладу (депозиту) від 17.07.2015, отримав переваги щодо позачергового задоволення майнових вимог перед іншими кредиторами, оскільки такі доводи зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин та доказів по справі, що в силу вимог статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності нікчемних договорів, внаслідок чого оскаржувані рішення та постанова в цій частині підлягають залишенню без змін.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано задовольнили позовні вимоги про визнання недійсними одностороннього правочину та наказу, неправильно застосувавши норми статей 16, 202, 203, 215 ЦК, статті 20 ГК, статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та не врахувавши недоведеність порушення прав ТОВ "ФК "Централ Капітал"внаслідок видачі Уповноваженою особою Фонду наказу №208 про визнання правочинів нікчемними.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 311 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки скаржник просить прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсними одностороннього правочину та наказу, то з врахуванням приписів статті 308 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, касаційна скарга підлягає задоволенню шляхом ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження і спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову.

З урахуванням вимог статей 300, 301, 308, 311 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішенні спору допущено неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим, з огляду на повне та об'єктивне встановлення судами всіх обставин справи, вбачаються достатні правові підстави для задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення і постанови в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними одностороннього правочину Банку, оформленого наказом Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" №208 від 16.12.2016, та самого наказу, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

За змістом частини 14 статті 129 та підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначаються новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на обставини прийняття нового рішення про відмову в позові в частині позовних вимог визнання недійсними одностороннього правочину та наказу, колегія суддів вбачає підстави для пропорційного стягнення з ТОВ "ФК "Централ Капітал" судових витрат відповідача у розмірі 3520 грн. і 3840 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій відповідно, тобто загалом у сумі 7360 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2017 у справі №910/8029/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними одностороннього правочину, оформленого наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" від 16.12.2016 №208, щодо визнання нікчемними договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, та наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" від 16.12.2016 №208.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення та постанову в цій справі залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, буд. 17, літ. "А", ідентифікаційний код 38123843) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, ідентифікаційний код 22906155) 7360 (сім тисяч триста шістдесят) грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков