Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.10.2019 року у справі №908/1597/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1597/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства "Водоканал" (далі - Підприємство) - Гриценко О. І.,

відповідача - Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області (далі - Рада) - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ради

на рішення господарського суду Запорізької області від 19.04.2019 (суддя Дроздова С. С. )

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2019 [колегія суддів: Парусніков Ю. Б. (головуючий), Білецька Л. М., Верхогляд Т. А.]

зі справи № 908/1597/18

за позовом Підприємства

до Ради

про зобов'язання прийняти майно.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про зобов'язання Ради прийняти від позивача майно (водопроводи з відповідними інвентарними номерами) шляхом підписання актів прийому-передачі майна, що входить до складу внутрішньоміських водопровідних мереж селища міського типу Новомиколаївка, за договором користування внутрішньоміськими мережами водопроводу та каналізації від 23.06.2000 № 56 (далі - Договір № 56) і за договором користування внутрішньоміськими мережами водопровідного господарства від 23.06.2000 № 37/37 (далі - Договір № 37/37).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Підприємство 12.07.2017 повідомило Раду про відмову з 01.10.2017 від Договорів № 56 і № 37/37 у зв'язку із закінченням
30.09.2017 дії договору позички від 30.06.2015 № 1 та просило прийняти внутрішньоміські мережі водопровідного господарства за актами приймання-передачі. Проте Рада відмовляється прийняти майно та наполягає на продовженні дії Договорів № 56 і № 37/37.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.04.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
12.08.2019, позов задоволено; зобов'язано Раду прийняти від Підприємства майно шляхом підписання актів прийому-передачі майна, що входить до складу внутрішньоміських водопровідних мереж селища міського типу Новомиколаївка, за Договорами № 56 і № 37/37.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що право позивача повернути майно ґрунтується на нормі закону [частині 1 статті 834 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)], а відповідач безпідставно ухиляється від приймання майна за договорами.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення і постанову зі справи скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотань про залучення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, і комунального підприємства "Облводоканал" Запорізької обласної ради (далі - КП "Облводоканал") до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а тому прийняте рішення впливає на права і обов'язки незалучених до участі у справі осіб.

4.2. В основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції покладено недостовірні та недопустимі докази.

4.3. Місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини щодо предмета позову, а саме майна, яке суд зобов'язав відповідача прийняти від позивача. Так, на думку Ради, предмет позовних вимог є некоректним і таким, що підлягає уточненню.

4.4. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що спір за тотожним позовом до Ради щодо дев'яти водопроводів вже розглянув господарський суд Запорізької області у справі № 908/2015/17, який рішенням від 22.01.2018 в задоволенні позову відмовив.

4.5. У свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені місцевим господарським судом порушення не виправив.

5. Доводи Підприємства

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1.21.06.2000 Рада прийняла рішення № 01 про передачу внутрішньоміських мереж водопровідно-каналізаційної системи, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради, в користування Запорізькому міськводоканалу строком на 25 років.

6.2. На підставі зазначеного рішення між Радою (власник) та державним комунальним підприємством "Водоканал", правонаступником якого є Підприємство (користувач), укладено Договір № 56, за умовами пункту 1.1. якого (у редакції додаткової угоди від 16.08.2004) власник передає, а користувач приймає в строкове користування внутрішньоміські каналізаційні мережі, а також мережі водопроводу (далі - мережі), балансовою вартістю 385 029 грн., по вулицях згідно з додатком № 1.

6.3. У пункті 9.1 Договору № 56 сторони передбачили, що Договір діє з 01.07.2000 до 01.07.2025.

6.4. На виконання Договору № 56 Рада передала, а Підприємство прийняло майно - внутрішньоміські водопровідні мережі, на підтвердження чого сторони склали і підписали акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

6.5. Також на підставі рішення Ради від 21.06.2000 № 01 між Радою (власник) та державним комунальним підприємством "Водоканал", правонаступником якого є Підприємство (користувач), укладено Договір № 37/37, за умовами пункту 1.1. якого власник передає, а користувач приймає в строкове користування внутрішньоміські мережі водопровідного господарства (далі - мережі).

6.6. У пункті 9.1 Договору № 37/37 сторони передбачили, що Договір діє з
01.07.2000 до 01.07.2025.

6.7. На виконання Договору № 37/37 Рада передала, а Підприємство прийняло майно - внутрішньоміські водопровідні мережі, на підтвердження чого сторони склали і підписали Перелік основних фондів смт Вільнянськ і смт Новомиколаївка, а також акти приймання-передачі основних засобів.

6.8. Договори № 56 і № 37/37 укладені для забезпечення договірних відносин між Підприємством та КП "Облводоканал" щодо права користування майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області майном, яке входить до складу магістрального водоводу Запоріжжя-Вільнянськ-Новомиколаївка та систем водопостачання смт Кушугум, а саме:

до 30.06.2015 діяв договір оренди цілісних майнових комплексів структурних підрозділів Запорізького обласного комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Запоріжжяводоканал" Вільнянського міжрайонного виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства та Запорізької дільниці водопровідного господарства від 01.07.2000, укладений між Запорізьким обласним комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Запоріжжяводоканал" та державним комунальним підприємством "Водоканал";

з 30.06.2015 між Підприємством і КП "Облводоканал" діяв договір позички від
30.06.2015 № 1 (далі - Договір позички № 1), предметом якого є майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області - майно, яке входить до складу магістрального водоводу Запоріжжя-Вільнянськ-Новомиколаївка та систем водопостачання смт Кушугум і обліковується на балансі КП "Облводоканал".

Тобто можливість укладення з Радою Договорів № 56 і № 37/37 обумовлена наявністю оформленого за договором з КП "Облводоканал" права користування майновим комплексом територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, за допомогою якого забезпечується надання послуг з водопостачання і водовідведення споживачам на територію Новомиколаївської селищної ради з використанням внутрішньоміських водопровідних і каналізаційних мереж.

6.9. У зв'язку із закінченням дії Договору позички № 1 та відсутністю потреби в користуванні переданим на підставі Договорів № 56 і № 37/37 майном, позивач звернувся до відповідача з листами від 12.07.2017 вих. № 7700 і № 7702, від
15.09.2017 вих. № 10102, від 28.09.2017 № 10646 про розірвання Договорів № 56 і № 37/37 та зворотне приймання майна відповідачем шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі в термін до 01.10.2017.

6.10. Оскільки Рада відмовилась прийняти майно та наполягає на продовженні дії Договорів № 56 і № 37/37 до 2025 року, Підприємство звернулося до суду з даним позовом.

7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

7.1. ЦК України:

стаття 526:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

частини перша і третя статті 651:

- зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

- у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим;

стаття 827:

- за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення 58 ЦК України;

стаття 833:

- користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. Користувач зобов'язаний: 1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; 3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання;

частина перша статті 834:

- користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

7.2. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частини перша і друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

8.1. Відповідно до статті 324 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР), що діяв на час укладення Договорів № 56 і № 37/37, за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов'язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов'язується повернути те ж майно. До договору безоплатного користування майном відповідно застосовуються правила ЦК.

Положеннями пунктів 2, 3, 4, 5 статті 265 ЦК УРСР, які підлягали застосуванню до правовідносин, що виникли з договору безоплатного користування, було визначено обов'язки наймача, а саме: 2) користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; 3) підтримувати найняте майно у справному стані; 4) провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором; 5) при припиненні договору найму - повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Приписами статті 271 ЦК УРСР визначено, що в разі допущення наймачем погіршення найнятого майна він повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини.

8.2. Правовідносини сторін у цій справі виникли з Договорів № 56 і № 37/37, за якими власник (Рада) на підставі рішення міської ради від 21.06.2000 № 01 передає, а користувач (Підприємство) приймає в строкове користування внутрішньоміські мережі водопровідного і каналізаційного господарства.

8.3. Суди встановили, що Договори № 56 і № 37/37 не містять умови про плату за користування майном, однак і не містять застережень, що користування є безоплатним, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладені сторонами Договори є безоплатними та за своєю правовою природою на час їх укладення підпадали під правове регулювання глави 27 ЦК УРСР "Безоплатне користування майном".

8.4.3 01.01.2004 набрав чинності ЦК України 2003 року, відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення ЦК України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

8.5. Отже, враховуючи, що права і обов'язки сторін, які виникли з Договорів від
23.06.2000 № 56 і № 37/37, продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, до правовідносин, які виникли з цих Договорів, слід застосовувати положення ЦК України. При цьому ЦК України не містить правового регулювання саме безоплатного користування майном, а правова природа договору оренди відповідно до ЦК України передбачає його оплатність, у зв'язку з чим, зважаючи на безоплатний характер правовідносин сторін, які виникли на підставі Договорів, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення глави 60 ЦК України, яка регулює правовідносини з позички.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 зі справи № 908/2014/17 і Суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 908/1597/18 не вбачає правових підстав для відступу від неї.

Крім того, Верховний Суд у справі № 908/2017/17 (постанова від 29.08.2018) з подібними правовідносинами, що й у справі, яка розглядається, відзначив, що Договір № 56 за своїм змістом і правовою природою є договором позички.

8.6. Однією з кваліфікуючих ознак договору позички є його безоплатний характер, що зумовлює особливості порядку передачі майна в позичку та, відповідно, його повернення, тому положення глави 58 ЦК України, яка містить загальні положення про найм (оренду), можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли з договору позички, в тій частині, що не суперечить його правовій природі та змісту правовідносин, підставою виникнення яких він є.

8.7. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що укладені сторонами Договори № 56 і № 37/37 є договорами позички.

8.8. За змістом статей 833, 834 ЦК України поряд з безоплатним характером ще однією кваліфікуючою ознакою договору позички є встановлене законом право користувача розірвати договір позички, повернувши майно, передане в користування за цим договором, в будь-який час до закінчення строку договору та обов'язок повідомити про це позичкодавця не пізніше як за сім днів до повернення майна у разі, якщо майно потребує особливого догляду або зберігання.

Відповідне право користувача повернути майно, передане у позичку, передбачене частиною 1 статті 834 ЦК України, реалізується разом з виконанням обов'язку передати таке майно у належному стані, як визначено нормами статті 779, пункту 3 частини 1 статті 833 ЦК України, що також узгоджується з положеннями пунктів 2, 3, 4, 5 статті 265, статті 271 ЦК УРСР, в редакції, яка діяла на час укладення сторонами Договорів № 56, № 37/37. При цьому відповідному праву користувача повернути майно, яке було передане за договором позички, кореспондує обов'язок позичкодавця прийняти це майно.

8.9. Отже, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, правильно кваліфікувавши спірні правовідносини, за відсутності згоди сторін на розірвання наявних договорів, беручи до уваги, передбачене частиною 1 статті 834 ЦК України право користувача за договором позички повернути майно, яке було передане в позичку, у будь-який час до закінчення строку дії цього договору, - дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

8.10. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують і стосуються з'ясування обставин, вже встановлених місцевим і апеляційним господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Водночас з огляду на приписи статті 300 ГПК України не можуть бути предметом розгляду та перевірки в Касаційному господарському суді доводи, пов'язані зі встановленням обставин справи та оцінкою доказів.

При цьому наведені в касаційній скарзі аргументи Ради повторюють доводи, викладені в апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції надав оцінку з належним мотивуванням і посиланням на відповідні обставини справи.

Посилання Ради на те, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотань про залучення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, і КП "Облводоканал" до участі у справі як третіх осіб, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції впливає на права і обов'язки незалучених до участі у справі осіб, також були предметом перевірки апеляційного господарського суду, за правомірним висновком якого, і це підтверджується змістом прийнятого судом першої інстанції рішення зі справи, цим рішенням не вирішувалось питання про права та інтереси/обов'язки осіб, про залучення яких до участі у справі в якості третіх осіб Рада заявляла відповідні клопотання.

8.11. Касаційний господарський суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді цієї справи, зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин цієї справи та обґрунтування судових рішень, Касаційний господарський суд погоджується з виконанням судами попередніх інстанцій обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального і процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування оскаржуваних судових рішень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Ради залишити без задоволення, а оскаржувані рішення і постанову - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд покладаються на Раду.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Запорізької області від 19.04.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2019 зі справи № 908/1597/18 залишити без змін, а касаційну скаргу Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова