Історія справи

Постанова КГС ВП від 01.07.2025 року у справі №907/955/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 907/955/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі

за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут"

про стягнення 30 431 935,78 грн.

У судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Прохоров Ю. Г. та представник відповідача - Горінецький В. Й.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У жовтні 2023 року Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець" та/або позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (далі - ТОВ "Закарпаттяенергозбут" та/або відповідач) (з урахуванням заяви позивача від 22.07.2024 про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення заборгованості в сумі 30 431 935,78 грн, з яких: 4 418 064,75 грн - 3 % річних, 26 013 881,03 грн - інфляційні втрати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 08.03.2022 № 460/03/22 щодо своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії за період з березня 2022 року по серпень 2023 року.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 08.03.2022 між ДП "Гарантований покупець" (Гарантований покупець) та ТОВ "Закарпаттяенергозбут" (Електропостачальник) укладено договір № 460/03/22 з подальшими змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 25.03.2022 № 508/02/22 та від 02.03.2023 № 326/03/23 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 25.03.2022 № 508/02/22) Гарантований покупець зобов`язується продавати, а Електропостачальник зобов`язується на виконання наказу Міністерства енергетики України наказу від 21.03.2022 № 132 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період" купувати електричну енергію, відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору обсяг, погодинні обсяги купівлі-продажу електричної енергії та інші умови продажу електричної енергії, яку Гарантований покупець продає, а Електропостачальник купує в розрахунковому періоді за цим Договором визначається шляхом погодження обсягів купівлі-продажу електричної енергії, за формою яка наведена в додатку № 2 до цього Договору.

Згідно з пунктом 3.2 Договору ціна на електричну енергію, за якою Гарантований покупець здійснює продаж електричної енергії Електропостачальнику, дорівнює ціні, що склaлася на ринку на добу наперед у відповідну годину постачання.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (з 00:00 годин першого по 24:00 годин останнього числа включно) (пункт 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору електропостачальник розраховується з гарантованим покупцем за електричну енергію за цінами, що визначені відповідно до пункту 3.2 цього Договору.

Зобов`язання з оплати вважаються виконаними після того, як на рахунок гарантованого покупця надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куплену електричну енергію відповідно до умов цього Договору (пункт 4.3 Договору).

Оплата за придбану у гарантованого покупця електричну енергію здійснюється електропостачальником до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4.4 Договору).

Згідно з пунктом 4.5 Договору вартість електричної енергії, придбаної Електропостачaльником у Гарантованого покупця, визначається на підставі підтверджених обсягів купівлі-продажу електричної енергії (пункт 3.6. Договору) та цін, що визначені відповідно до пункту 3.2 цього Договору.

Результати проведених господарських операції у відповідному періоді постачання відображаються в акті купівлі-продажу електричної енергії, форма якого визначена в додатку № 3 до Договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) сторін, в порядку визначеному в пунктами 4.9- 4.11 Договору.

Відповідно до пункту 4.7 Договору (у редакції додаткової угоди від 25.03.2022 № 508/02/22) на виконання наказу до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим, Електропостачальник здійснює оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями з оплати за пунктами 3.1, 3.2, 4.1- 4.3 цього Договору та перерахованими грошовими коштами на виконання пункту 4.4 цього Договору, з непогашеними грошовими зобов`язаннями Гарантованого покупця, що виникли у відповідному розрахунковому періоді при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів від Електропостачальника згідно із договором від 15.09.2021 № 2298/02/21.

У пункті 4.9 Договору передбачено, що Гарантований покупець не пізніше 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє Електропостачальнику на електронну адресу, вказану в пункті 10.3 цього Договору, в електронному вигляді акт купівлі-продажу електричної енергії, форма якого визначена в додатку № 3 до цього Договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи).

Згідно з пунктом 4.10 Договору Електропостачальник протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання акта купівлі-продажу електричної енергії в електронному вигляді підписує його зі свого боку шляхом накладення КЕП керівника (уповноваженої особи), та направляє Гарантованому покупцю на електронну адресу, вказану в пункті 10.3 цього Договору.

Відповідно до пункту 4.11 Договору в акті купівлі-продажу не зазначаються обсяги електричної енергії, щодо яких Гарантованим покупцем не було здійснено продаж електричної енергії Покупцю.

Згідно з пунктом 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та законодавством України.

Відповідно до пункту 10.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 02.03.2023 № 326/03/23) такий набуває чинності з 10.03.2022 та діє на час дії воєнного стану, але у будь-якому разі до моменту здійснення розрахунків між Сторонами у повному обсязі.

Як убачається з наявних в матеріалах справи копій актів купівлі - продажу електричної енергії за періоди постачання з березня 2022 року по серпень 2023 року обсяг та вартість проданої електричної енергії становили:

- в березні 2022 року - 79 481,764 МВт*год. вартістю 217 632 422,90 грн (з ПДВ);

- в квітні 2022 року - 40 194,110 МВт*год. вартістю 107 273 286,94 грн (з ПДВ);

- в травні 2022 року - 21 276,906 МВт*год. вартістю 59 410 607,51 грн (з ПДВ);

- в червні 2022 року - 33 535,639 МВт*год. вартістю 90 553 045,26 грн (з ПДВ);

- в липні 2022 року - 35 992,615 МВт*год. вартістю 119 684 565,89 грн (з ПДВ);

- в серпні 2022 року - 33 848,969 МВт*год. вартістю 125 937 841,06 грн (з ПДВ);

- в вересні 2022 року - 15 568,597 МВт*год. вартістю 64 308 825,88 грн (з ПДВ);

- в жовтні 2022 року - 9 706,615 МВт*год. вартістю 43 704 981,24 грн (з ПДВ);

- в листопаді 2022 року - 12 728,167 МВт*год. вартістю 59 534 979,17 грн (з ПДВ);

- в грудні 2022 року - 26 408,019 МВт*год. вартістю 116 922 153,46 грн (з ПДВ);

- в січні 2023 року - 15 793,386 МВт*год. вартістю 61 989 191,51 грн (з ПДВ);

- в лютому 2023 року - 26 424,413 МВт*год. вартістю 94 355 721,34 грн (з ПДВ);

- в березні 2023 року - 42 239,136 МВт* год. вартістю 169 778 153,02 грн (з ПДВ);

- в квітні 2023 року - 41 727,551 МВт*год. вартістю 147 163 029,00 грн (з ПДВ);

- в травні 2023 року - 35 910,137 МВт*год. вартістю 134 139 373,93 грн (з ПДВ);

- в червені 2023 року - 21 416,814 МВт*год. вартістю 86 050 148,81 грн (з ПДВ);

- в липні 2023 року - 10 949,636 МВт*год. вартістю 58 112 615,04 грн (з ПДВ);

- в серпні 2023 року - 10 731,002 МВт*год. вартістю 68 300 500,28 грн (з ПДВ).

Відповідач частково сплатив вартість електричної енергії, отриманої в березні 2022 року, грошовими коштами на суму 5 487 092,21 грн, що підтверджується реєстром банківських документів за 01.03.2022 - 25.09.2023, а саме: 29.07.2022 на суму 2 082 057,63 грн; 16.08.2022 на суму 2 082 057,63 грн.

Також в матеріалах даної справи наявні копії підписаних сторонами актів зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1 819 364 350,03 грн, а саме: від 14.04.2022 на суму 11 007 027,78 грн; від 13.05.2022 на суму 107 273 286,94 грн; від 16.06.2022 на суму 59 410 607,51 грн; від 29.07.2022 на суму 90 553 045,26 грн; від 18.08.2022 на суму 118 071 335, 69 грн; від 16.09.2022 на суму 122 318 318,44 грн; від 17.10.2022 на суму 64 308 825,88 грн; від16.11.2022 на суму 43704 981,24 грн; від 16.12.2022 на суму 59 534 979,17 грн; від 16.01.2023 на суму 116 922 153,46 грн; від16.02.2023 на суму 61 989 191,51 грн; від 16.03.2023 на суму 94 355 721,34 грн; від 17.04.2023 на суму 169 778 153,02 грн; від 16.05.2023 на суму 147 163 029 грн; від 15.06.2023 на суму 100 371 055,73 грн; від 16.06.2023 на суму 134 139 373,93 грн; від 17.07.2023 на суму 86 050 148,81 грн; від 16.08.2023 на суму 58 112 615,04 грн; від 14.09.2023 на суму 68 300 500,28 грн.

Неналежне виконання зобов`язань за Договором відповідачем (прострочення оплати) стало підставою для звернення ДП "Гарантований покупець" з даним позовом до суду, в якому (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) позивач просив стягнути з ТОВ "Закарпаттяенергозбут" 4 418 064,75 грн 3 % річних та 26 013 881,03 грн інфляційних втрат.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2024 у справі № 907/955/23 (суддя Ремецькі О. Ф.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 суд (Галушко Н. А. - головуючий, судді: Желік М. Б., Орищин Г. В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Закарпаттяенергозбут" на користь ДП "Гарантований покупець" 24 923 829,10 грн, з яких: 22 767 819,38 грн - інфляційні втрати та 2 156 009,76 грн - 3 % річних, а також 406 197,72 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині вчасного проведення оплати за поставлену електричну енергію, що є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

Однак, здійснивши перевірку нарахування суми 26 013 881,03 грн інфляційних втрат, суд вказав, що такий розраховано без врахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Так, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування відповідачу інфляційних втрат за прострочення заборгованості, період якої становив менше 15 днів, а саме:

1) за липень 2022 року - з 11.08.2022 по 17.08.2022 - нарахована сума інфляційних втрат становить 1 298 784,69 грн, в той час як період прострочення становить 7 днів;

2) за вересень 2022 року - з 11.10.2022 по 16.10.2022 - нарахована сума інфляційних втрат становить 1 607 720,65 грн, в той час як період прострочення становить 6 днів;

3) за березень 2023 року - з 11.04.2023 по 16.04.2023 - нарахована сума інфляційних втрат становить 339 556,31 грн, в той час як період прострочення становить 6 днів.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є правомірними та такими, що підлягають до задоволення в сумі 22 767 819,38 грн.

Здійснивши перевірку правильності нарахування суми 4 418 064,75 грн 3 % річних, прийшов до висновку, що така є правомірною та обґрунтованою в сумі 4 312 019,53 грн.

Разом з тим, з огляду на заявлене відповідачем клопотання та те, що до нарахування інфляційних втрат та 3 % відсотків річних призвело вибіркове, з порушенням пункту 4.7 Договору зарахування зустрічних однорідних вимог позивачем, на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення 3 % річних на 50 %, а саме до 2 156 009,76 грн.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 907/955/23, ДП "Гарантований покупець" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 2 262 054,99 грн та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосували положення частини другої статті 625 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 15.06.2023 у справі № 921/94/21, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

У контексті наведених доводів скаржник наголошує на неправомірному зменшенні 3 % річних, посилаючись на те, що:

у даній справі сторонами в Договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законодавцем у статті 625 ЦК України. Нарахування позивачем відсотків річних за порушення грошового зобов`язання відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України і такий розмір не є надмірним;

у первісній редакцій позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 106 270 399,13 грн, але в подальшому позивач зменшив розмір позовних вимог майже на 75 %. Тобто, відповідачу вже фактично зменшено нарахування за порушення грошового зобов`язання, а отже в такому випадку не можна погодитись з висновками суду щодо зменшення 3 % річних;

не заслуговують на увагу посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на порушенні принципу доказування та подання доказів.

Так, скаржник наголошує, що:

матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо заборгованості позивача перед відповідачем, дані обставини не були встановлені та досліджені, а отже рішення прийнято без належних та допустимих доказів;

судами не досліджувалися договори, первинна документація а ні нормативне регулювання даних правовідносин. Тобто, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності настання строку виконання зобов`язання позивача, а отже наявності підстав для проведення зарахування однорідних вимог.

Водночас скаржник наголошує, що в нього відсутнє прострочене зобов`язання перед відповідачем за березень 2022 року і дані обставини є предметом доказування у справі № 910/1774/25, а тому висновки суду з даного питання є хибними. Крім того, нарахування 3 % річних у період березень 2022 року - липень 2023 року і тому судом взагалі не надано обґрунтувань чому 3 % річних також зменшуються і за період з квітня 2022 року по липень 2023 року.

4.5. ТОВ "Закарпаттяенергозбут" у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 2 262 054,99 грн.

5.3. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626 627 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 4.4 Договору оплата за придбану у гарантованого покупця електричну енергію здійснюється електропостачальником до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

При цьому суди попередніх інстанцій також установили, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати у визначений пунктом 4.4. Договору строк поставленої позивачем електричної енергії за період з березня 2022 року по серпень 2023 року. Вказані обставини відповідач не заперечує та не спростовує.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Норми статті 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначалося вище, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати електричної енергії позивачем нараховано 4 418 064,75 грн 3 % річних та 26 013 881,03 грн інфляційних втрат за період з 09.04.2022 по 13.09.2023 .

При цьому варто звернути увагу на те, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на наведене та зміст Договору, суди правомірно виходили з того, що першим днем періоду нарахування сум інфляційних втрат та 3 % річних має бути день, наступний за кінцевою датою сплати, тобто 11 число.

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи розрахунків позовних вимог, позивачем нараховано 3 % річних без врахування пункту 4.4. Договору та статті 253 ЦК України, зокрема, за зобов`язаннями з оплати: за березень 2022 року (нараховано з 09.04.2022); за червень 2022 року (нараховано з 09.07.2022); за серпень 2022 року (нараховано з 10.09.2022); за листопад 2022 року (нараховано з 10.12.2022); за травень 2023 року (нараховано з 10.06.2023); за серпень 2023 року (нараховано з 09.09.2023).

Водночас варто також звернути увагу на те, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем нараховано інфляційні втрати за прострочення відповідачем сплати заборгованості, період якої становив менше 15 днів, а саме: за липень 2022 року (з 11.08.2022 по 17.08.2022); за вересень 2022 року (з 11.10.2022 по 16.10.2022); за березень 2023 року (з 11.04.2023 по 16.04.2023).

За таких підстав, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат з врахуванням стаття 253 ЦК України, пункту 4.4. Договору, зазначеної правової позиції Верховного Суду та обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення саме 4 312 019,53 грн 3 % річних.

Щодо доводів позивача про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалося вище, у силу приписів частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, вказала, що у справі № 902/417/18, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 також підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахували зазначений загальний висновок щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, що спростовує доводи скаржника в цій частині.

Варто також звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на відповідно до статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі № 910/2991/24.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що вирішуючи питання про зменшення розміру заходів відповідальності та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Водночас суд зауважує, що суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20)).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, категорії "значно" та "надмірно", що використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86 210 237 ГПК України.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі №910/14264/23.

Так, у справі, що розглядається, у вирішенні цього питання про зменшення 3 % річних суди встановили та врахували, зокрема:

інтереси обох сторін;

відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, настання негативних наслідків та понесення останнім збитків саме в результаті неналежного виконання його контрагентом умов Договору;

відсутність заборгованість за Договором щодо оплати поставленої позивачем електроенергії.

Крім цього суди врахували, що основна частина 3 % річних (3 479 288,03 грн) нарахована позивачем за прострочення оплати електричної енергії, поставленої у березні 2022 року - за період з 09.04.2022 по 14.06.2023. Причиною існування заборгованості протягом такого періоду (а отже і нарахування інфляційних втрат та 3 % річних) слугувало вибіркове, з порушенням пункту 4.7 Договору, зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому, суди також зазначили про те, що зменшення 3 % річних не призведе до порушення принципу рівності сторін та не буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за Договором. З огляду на, що і дійшли висновку про можливість зменшення розміру 3 % річних на 50 %.

Тобто, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди з огляду на сукупність всіх фактичних обставини цієї справи, які встановлені судами, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін і дійшли висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру 3 % річних штрафних санкцій до 2 156 009,76 грн, і таке зменшення, за висновками судів, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, наведених висновків не спростовують та ґрунтуються на помилковому тлумаченні правової позиції, викладеної, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Суд відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанції не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ГК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 15.06.2023 у справі № 921/94/21, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, а також від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23.

Зокрема, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Суд зазначає, що справи, на які посилається скаржник, лише демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги у вирішенні питання зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України і враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 625 ЦК України, та які не можуть вважатися подібними з фактичними обставинами, що встановлені судами у справі, яка розглядається.

Тобто, відмінність у судових рішеннях у означених скаржником справах та у справі, що розглядається (№ 907/955/23) зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Крім того, в означених справах Суд також не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним, а тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції.

Водночас виокремлюючи певні висновки Суду у наведених постановах скаржник не враховує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

У цьому аспекті Суд також наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Разом з тим принцип диспозитивності господарського судочинства визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (стаття 14 ГПК України).

У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, визнали підстави для зменшення 3 % річних на 50 % достатніми. Тобто суди у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, дійшли висновку про доведення відповідачем наявності виняткових обставин та, відповідно, підстав для зменшення штрафних санкцій на 50 %.

При цьому суди навели достатні аргументи і мотиви з яких вони виходили, зменшуючи розмір заявлених до стягнення 3 % річних. Водночас колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Крім того суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України до переоцінки доказів вдаватись не може.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом.

5.4. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 13.06.2024 у справі № 906/392/23, від 13.06.2024 у справі №906/211/23, від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 907/955/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ