Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.01.2020 року у справі №826/25717/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2020 року

Київ

справа №826/25717/15

адміністративне провадження №К/9901/25018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кобилянського К.М. від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Лічевського І.О., Мельничука В.П. від 25 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання рішення, винесеного за результатами розгляду скарги, таким, що порушує норми Конституції України та вимоги податкового законодавства, зобов`язання скасувати рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Управління), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив визнати рішення, прийняте за результатами розгляду його скарги у ГУ ДФС у Київській області, таким, що порушує норми Конституції України та вимоги податкового законодавства, а тому, за цих обставин, зобов`язати відповідача рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, винесені ДПІ у м.Славутичі щодо позивача, скасувати.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що ним в порядку адміністративного оскарження подана скарга на рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, винесені ДПІ у м.Славутичі, однак Управління, приймаючи рішення за результатами розгляду скарги про залишення останньої без задоволення, не прийняло до уваги викладені у ній аргументи, чим фактично легалізувало рішення, прийняті контролюючим органом нижчого рівня стосовно позивача. Вважає, що такі обставини свідчать про незаконність прийнятого відповідачем в порядку адміністративного оскарження рішення й є підставою для зобов`язання контролюючого органу скасувати рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, із скаргою про перегляд яких звертався позивач.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свою позицію тим, що рішення Управління від 23 жовтня 2015 року №1795/14/10-36-23-12 про результати розгляду скарги позивача прийнято відповідачем згідно вимог чинного законодавства, й з дотриманням порядку його прийняття, містить всі необхідні складові; за висновком суду таке рішення є за своєю суттю відповіддю, яка ґрунтується на судженнях контролюючого органу вищого рівня, оформлюється за наслідками розгляду скарги платника податків і самостійно не породжує правових наслідків, не спричиняє виникнення у позивача відповідного обов`язку зі сплати податків, що виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.

Письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 жовтня 2014 року ДПІ у м.Славутичі ГУ Міндоходів у Київській області оформлено податкову вимогу форми «Ф» №149-25, якою позивача повідомлено, що станом на 13 жовтня 2014 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов`язаннями (по єдиному податку з фізичних осіб) становить 4123,75 грн.

21 липня 2015 року начальником ДПІ у м.Славутичі ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення №13/23-020 про опис майна у податкову заставу, яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності платника податків ФОП ОСОБА_1 Листом від 21 липня 2015 року за №683/10/23-061 позивача повідомлено, що станом на 21 липня 2015 року він має заборгованість перед бюджетом в сумі 15117,91 грн., зобов`язано ОСОБА_1 надати документи для опису майна в податкову заставу.

За результатами розгляду поданих позивачем заперечень на податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу ДПІ у м.Славутичі ГУ ДФС у Київській області у листі від 12 серпня 2015 року №239/Г/23-061 повідомило, що з 19 серпня 2014 року за ОСОБА_1 рахується податковий борг, який виник в результаті подачі останнім податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1400003629 від 31 липня 2014 року з терміном сплати 19 серпня 2014 року у сумі 4205,15 грн.; податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1400004252 від 03 листопада 2014 року з терміном сплати 19 листопада 2014 року у сумі 4249,15 грн.; податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1500000513 від 22 січня 2015 року з терміном сплати 19 лютого 2015 року у сумі 5244,58 грн., сплата грошових зобов`язань по даним деклараціях до відповідного бюджетного рахунку та у встановлені законодавством терміни по єдиному податку з фізичних осіб не надходила, а сплачені ОСОБА_1 кошти є надміру сплаченими коштами єдиного соціального внеску та їх повернення здійснюється на підставі заяви платника податку.

26 серпня 2015 позивач звернувся до відповідача зі скаргою вх. №5842/14/10-36 на податкову вимогу від 14 жовтня 2014 року №149-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 21 липня 2015 року №13/23-020, в якій просив скасувати зазначені акти індивідуальної дії.

Рішенням Управління від 23 жовтня 2015 року №1795/14/10-36-23-12 залишено без змін податкову вимогу від 14 жовтня 2014 року №149-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 21 липня 2015 року №13/23-020, а скаргу позивача - без задоволення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом положень пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 11 КАС України (у згаданій вище редакції) адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважать начебто певні дії (рішення) суб`єкта владних повноважень є такими, які впливають на їх правове становище.

Виходячи з приписів статті 17 КАС України (у згаданій вище редакції) предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Тобто позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 ПК України.

Відповідно до пунктів 56.2, 56.3 статті 56 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

У відповідності до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що рішення про результати розгляду скарги, прийняте контролюючим органом в процедурі адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення, є таким, що не створює юридичних наслідків. Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення спору в доюрисдикційній процедурі, не покладає на платника податків обов`язку щодо сплати податків чи інших зборів. Офіційним письмовим документом, який породжує для платника податків права та обов`язки по їх сплаті, є - податкове повідомлення-рішення/податкова вимога.

Це підтверджується і змістом пункту 56.19 статті 56 ПК України, яким установлено право платника податків оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позовна вимога щодо оскарження рішення Управління про результати розгляду скарги задоволенню не підлягає як і вимога про зобов`язання відповідача скасувати рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, заявлена у цій справі як похідна.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду