Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №822/2138/16

адміністративне провадження №К/9901/40625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєва І.А., Пасічник С.С. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуОфісу великих платників податків ДФСна постановуХмельницького окружного адміністративного суду від 06.12.2016 (суддя - О.К. Ковальчук)та ухвалуВінницького апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (колегія у складі суддів: Смілянець Е.С., Сушко О.О., Залімський І.Г.)у справі№ 822/2138/16за позовомДержавного підприємства «Новатор»доМіжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платниківтретя особаГоловне управління Державної казначейської служби України в м. Києвіпровизнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Новатор» (далі - Підприємство) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просило: визнати неправомірною бездіяльність Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - ГУ ДФС), яка виразилась у ненаданні до органу державної казначейської служби висновку із зазначенням суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає відшкодуванню із бюджету на рахунок у банку за серпень 2016 року в розмірі 2258384 грн.; зобов'язати відповідача виконати покладений на нього законом і підзаконними актами обов'язок щодо надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві висновку із зазначенням суми податку на додану вартість 2258384 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку за серпень 2016 року.

Позов обґрунтований тим, що ним надіслано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2016 року, в якій заявлено суму бюджетного відшкодування на рахунок у банку в розмірі 2487825 грн. Жодних документів, які б містили зауваження до поданої декларації, від відповідача не надходило. Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві платіжним дорученням від 27.10.2016 № 7295-07 на рахунок Підприємства було перераховано 229441,49 грн. На час звернення до суду за серпень 2016 року залишилась невідшкодованою сума ПДВ в розмірі 2258384 грн., хоча зауважень щодо такої суми з боку відповідача висловлено не було.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.12.2016, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017, позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність ГУ ДФС, яка полягає у не наданні до Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Казначейство) висновку про суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку за серпень 2016 року в розмірі 1390612,67 грн. Зобов'язано ГУ ДФС подати до Казначейства висновок про суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку за серпень 2016 року в розмірі 1390612,67 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на час розгляду спору позивач не отримав бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 1390612,67 грн., що підтверджується довідкою Підприємства від 06.12.2016 №081/4910 та не заперечується відповідачем. Невиконання відповідачем обов'язку щодо надіслання висновку до Казначейства про суму бюджетного відшкодування призвело до порушення прав позивача на своєчасне отримання з державного бюджету відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1390612,67 грн.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, відмовити в задоволені позовних вимог. В касаційній скарзі аналізує норми податкового законодавства в частині процедури отримання платником заявленого до відшкодування ПДВ, вказуючи при цьому на обов'язок платника доказувати контролюючому органу про наявність в нього права на повернення з бюджету ПДВ. Зокрема заявлена позивачем сума до відшкодування виникла за рахунок господарських відносин з постачальниками, які в свою чергу не задекларували податкові зобов'язання, здійснюють операції, не обумовлені економічними причинами (цілями ділового характеру), що позивачем не спростовано.

Письмового відзиву або заперечень на дану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач 16.09.2016 електронною поштою надіслав на адресу відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2016 року, в якій задекларував суму від'ємного значення податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку, за серпень 2016 року в розмірі 2487825 грн. Зазначена декларація прийнята відповідачем і зареєстрована за № 9170973727.

На підставі пункту 200.10 статті 200 ПК України (далі - ПК України) в порядку статті 76 цього Кодексу 20.10.2016 працівниками ГУ ДФС проведена камеральна перевірка даних, задекларованих Підприємством у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за серпень 2016 року.

За результатами перевірки складена довідка у формі висновку №1748/28-10-41-01/22987900 від 20.10.2016, якою підтверджено правомірність визначення суми податку на додану вартість в розмірі 2487825 грн., яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку.

На підставі отриманих від Центрального офісу з обслуговування великих платників висновків про суми відшкодування податку на додану вартість платіжними дорученнями від 27.10.2016 № 7295-07 та від 30.11.2016 року №7605-07 Казначейство перерахувало на рахунок позивача 229441,49 грн. та 867770,78 грн. відшкодування ПДВ відповідно.

Судами встановлено, що станом на час розгляду спору позивач не отримав бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 1390612,67 грн., що підтверджується довідкою Підприємства від 06.12.2016 №081/4910 та не заперечується відповідачем.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час проведення відповідачем перевірки достовірності заявленого позивачем до бюджетного відшкодування ПДВ) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті (пункт 200.7 статті 200 ПК України).

За приписами пунктів 200.10-200.11 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування у разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.

Сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою контролюючим органом з дня, наступного за днем закінчення терміну проведення камеральної перевірки, у разі якщо камеральна перевірка проведена не була або за результатами проведення перевірки податкове повідомлення-рішення не було надіслано платнику податку у строк, визначений цим Кодексом.

Судами було встановлено, що ГУ ДФС за наслідками проведеної камеральної перевірки складено довідку, згідно якої за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, із даними первинних документів (які підтверджують факт оплати платником товарів/послуг) загальна сума ПДВ становить 2487825 грн., чим фактично підтвердила відображену позивачем у декларації за серпень 2016 року суму бюджетного відшкодування ПДВ.

Частина вказаної суми, у розмірі 229441,49 грн., була перерахована позивачу Казначейством платіжними дорученнями від 27.10.2016 № 7295-07.

У відповідності до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки, серед іншого, подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Таким чином, ГУ ДФС не надавши в межах зазначеного п'ятиденного строку до Казначейства висновку про узгоджене бюджетне відшкодування ПДВ Підприємства у розмірі 2258384 грн. (2487825-229441,49), допустила протиправну бездіяльність, як це вірно встановлено судами попередніх інстанцій.

При цьому, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині часткового задоволення позову, з урахуванням відшкодування 30.11.2016 позивачу заявленої частини суми ПДВ в розмірі 867770,78 грн., тобто вже після подання позивачем позову, який згідно вхідного штампу канцелярії зареєстрований в суді 01.11.2016.

Підсумовуючи вказане, касаційний суд вважає, що відповідачем не виконано обов'язку, в частині надання Казначейству висновку про повернення різниці від заявленої позивачем у декларації за серпень 2016 року суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету та отриманої 27.10.2016 та 31.11.2016 відповідно, що становить 1390612,67 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що відповідачем допущена бездіяльність в частині ненадання висновку до Казначейства про повернення Підприємству всієї суми ПДВ заявленої до відшкодування, законність якої перевірена контролюючим органом.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.12.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду