Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.04.2018 року у справі №813/3015/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 813/3015/17

адміністративне провадження № К/9901/47808/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/3015/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, Головне управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (військова частина А0880)

про скасування дисциплінарного стягнення,

за касаційною скаргою Міністерства оборони України

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Гавдика З. В., суддів Гулкевич І. З., Мартинюка В. Я.)

і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Большакової О. О., суддів Довгополова О. М., Макарика В. Я.).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у серпні 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому (з урахуванням зміни позовних вимог) просив:

скасувати пункт 2 наказу Міністерства оборони України №119КП від 26 червня 2017 року про оголошення начальнику відділу розквартирування військ і землекористування - заступнику начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління полковнику ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що всупереч пункту 3 наказу Міністерства оборони України від 15 березня 2004 року №82 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України" акт службового розслідування жодним чином не обґрунтовує, які конкретні неправомірні дії позивача призвели до настання шкідливих наслідків для відповідача, наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та діями позивача.

Згідно пункту 1.6 згаданої Інструкції службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром. Аналогічна норма закріплена у частині 3 статті 85 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України". Згаданий акт службового розслідування був поданий на затвердження у Міністерство оборони України лише 16 червня 2017 року (вх. № 10465), тобто з порушенням зазначених вище строків.

Позивач перебуває на посаді начальника відділу розквартирування військ і землекористування - заступника начальника Західного територіального квартирно- експлуатаційного управління лише з 30 грудня 2013 року. Одним із порушень, які ставляться йому у провину, є зміна конфігурації земельної ділянки військового містечка №160. Згідно описової частини акту дії щодо зміни конфігурації вказаної земельної ділянки відбувалися протягом 2011-2012 років, тобто до призначення позивача на посаду.

До того ж, слідчим відділом військової прокуратури Західного регіону України закінчено досудове розслідування у кримінальному провадженні №2015140410000649 від 2 вересня 2015 року за фактом недбалого ставлення військових службових осіб КЕВ міста Львова до військової служби. У вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. За забезпечення збереження та матеріального обліку фондів у військових містечках у смт. Брюховичі Львівської області відповідальність несе КЕВ міста Львова.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, Головне управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (військова частина А0880).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано пункт 2 наказу Міністерства оборони України №119КП від 26 червня 2017 року про оголошення начальнику відділу розквартирування військ і землекористування - заступнику начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління полковнику ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність.

Судові рішення мотивовані тим, що в тексті спірного наказу відсутні будь-які посилання на факти неналежного виконання позивачем свої службових обов'язків в частині забезпечення збереження та матеріального обліку фондів. Також, не зазначено, яке саме майно та фонди не збережено позивачем, не зазначено, яке саме майно не обліковано позивачем за час його перебування на займаній посаді.

До того ж, у спірному наказі відсутня будь-яка інформація саме про конкретні об'єкти, щодо яких позивач неналежно виконував службові обов'язки в частині забезпечення збереження та матеріального обліку фондів.

Суди дійшли висновку, що позивач, виконуючи службові обов'язки з 30 грудня 2013 року до 2015 року на посаді начальника відділу розквартирування військ та землекористування - заступника начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, юридично і фактично не міг порушити функціональні обов'язки, затверджені у червні 2016 року, оскільки вони не мають зворотної дії в часі. Про порушення позивачем будь-яких інших функціональних обов'язків, які діяли за період з 2013 року до 2015 року, відповідач не зазначає.

Також суди врахували порушення відповідачем строку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки згідно частини 2 статті 87 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення.

Актом перевірки встановлено, що порушення позивачем вимог абзаців другого і шостого статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині додержання законів України, вимог статутів Збройних Сил України відбулось у 2014-2015 роках, однак спірне дисциплінарне стягнення на позивача накладене 26 червня 2017 року, тобто поза межами строків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати постанову суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що суди неправильно встановили обставини справи, не в повній мірі дослідили факти, які свідчать про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків, не врахували пояснення і заперечення відповідача і третіх осіб. На думку скаржника, суди розглянули лише текст оскаржуваного наказу відповідача №119КП від 26 червня 2017 року, залишивши поза увагою факти неналежного виконання позивачем службових обов'язків, описаних в акті службового розслідування, який був долучений до матеріалів справи.

Характер і обставини вчинення позивачем порушень були встановлені й викладені в акті службового розслідування, який був джерелом формування самого оскаржуваного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На думку скаржника, фактичні обставини справи свідчать про те, що службове розслідування було проведене у терміни, встановлені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15 березня 2014 року №82.

Одночасно, скаржник зазначає, що 27 жовтня 2017 року Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України за направленими матеріалами службового розслідування, результати якого слугували для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, до ЄРДР внесено і розслідується кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України.

Позивач надав суду свій відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зокрема зазначає, що посадові особи, які проводили службове розслідування, зазначили про порушення позивачем своїх обов'язків за посадою, на якій він проходить службу з 30 грудня 2013 року, а тому врахування періоду служби позивача з 2005 року є протиправним.

На думку позивача, відповідач порушив частину 2 статті 87 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", якою передбачено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. Судами встановлено, що події, які згадуються в акті службового розслідування, відбулися у 1997-2011 роках. Навіть якщо припустити, що позивач вчинив правопорушення у 2014-2015 роках (час перебування на посаді у період, який охоплюється актом службового розслідування), накладення відповідачем дисциплінарного стягнення на позивача у 2017 році є протиправним.

Інші учасники справи не надали суду своїх відзивів на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 26 червня 2017 року Міністром оборони України було прийнято наказ №119КП "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", в якому зазначено, що службовим розслідуванням, проведеним відповідно до наказу Міністерства оборони України від 29 березня 2017 року №191 "Про призначення службового розслідування" (зі змінами), було встановлено факти незаконного використання, вилучення, захоплення земельних ділянок та невжиття заходів щодо повернення в користування Міністерства оборони України земель оборони і нерухомого майна військових містечок № 160,241 (смт. Брюховичі) з боку посадових осіб колишнього Західного оперативного командування, Західного Квартирно-експлуатаційного управління, квартино-експлуатаційного відділу міста Львова.

Встановлено, що колишній начальник квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, на даний час заступник начальника відділу моніторингу володіння та використання нерухомого майна і земель Управління нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель полковник ОСОБА_2, порушуючи вимоги статті 22 Закону України "Про землеустрій", за відсутності законних підстав замовив та 8 грудня 2011 року прийняв виконані роботи щодо виготовлення технічної документації на земельну ділянку військового містечка №160, у результаті чого була змінена конфігурація земельної ділянки і, як наслідок, її частина площею 1,34 га разом з розташованими на ній будівлями опинилася в межах земель Брюховецької селищної ради. Крім того, начальником квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова підполковником ОСОБА_5. не вжито належних заходів щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті втрати цегляних будівель №48 та №50 військового містечка №241 на загальну суму: 149620 грн. Також колишній начальник квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова підполковник ОСОБА_3 затвердив і прийняв у 2014 році землевпорядну документацію на земельну ділянку військового містечка №241 площею 0,8 га, в той час, коли на обліку в Держгеокадастрі за даним військовим містечком рахувалась земельна ділянка площею 2,5263 га. Крім того, підполковник ОСОБА_3 підписав у 2015 році акти встановлення і узгодження меж земельної ділянки площею 0,2264 га на території військового містечка №241, що стало підставою для припинення права користування зазначеною земельною ділянкою та вилучення її зі складу земель оборони.

Викладене стало можливим через неналежну організацію обліку земель, законного і правильного оформлення всіх операцій, пов'язаних з їх прийманням (передачею), правильного ведення облікових документів з боку начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління полковника ОСОБА_4, а також через неналежну організацію начальником відділу розквартирування військ та землекористування заступником начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління полковником ОСОБА_1 збереження та матеріального обліку фондів, контролю за цільовим використанням та оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку військового містечка №241 відповідно до існуючих меж та проведення інвентаризації встановленим порядком.

З метою підвищення особистої відповідальності службових осіб квартирно-експлуатаційних органів Збройних Сил України, недопущення подібних випадків у подальшому та відповідно до вимог статей 12,45,68,97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України наказано за порушення вимог абзаців другого та шостого статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині додержання законів України, вимог статутів Збройних Сил України та за неналежне виконання службових обов'язків в частині забезпечення збереження та матеріального обліку фондів, контролю за цільовим використанням та оформленням правовстановлюючих документів на земельні ділянки військових містечок №160, №241, забезпечення якісного проведення їх інвентаризації начальника відділу розквартирування військ та землекористування - заступника начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління полковника ОСОБА_1 попередити про неповну службову відповідність.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)

Правовідносини щодо проходження військової служби регулюються Статутом Збройних Сил України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", та відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються частини 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначає, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Виконання обов'язків військової служби забезпечується такими видами юридичної відповідальності як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна.

Перебуваючи на публічній службі, військовослужбовці представляють державу, виконують її завдання й функції щодо забезпечення суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. І незважаючи на те, як сприймається відповідальність зазначених суб'єктів, під час вирішення питання про її характер та обсяг, повинен обов'язково враховуватися факт перебування вказаних осіб на військовій (державній) службі та особливості наданих їм повноважень.

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

Статтями 83-84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені вказаним Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно зі статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані.

У пункті 1.6 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 року №8 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за №385/8984, визначено що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено посадовою особою, якою він призначений, або старшим начальником, але не більше як на один місяць. У термін службового розслідування не включається час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці або на лікуванні.

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право давати усні та письмові пояснення, робити заяви, подавати документи і порушувати клопотання про витребування та залучення нових документів, опитування відповідних осіб. У разі відмови військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, надати пояснення, посадова особа, що його проводить, складає відповідну довідку. Зміст такої довідки засвідчується підписами двох свідків такого факту.

У статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зазначено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 91 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Згідно зі статтями 97,98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга Міністерства оборони України у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій фактів неналежного виконання позивачем службових обов'язків, описаних в акті службового розслідування, Верховний Суд зазначає наступне.

Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, на виконання наказу Міністерства оборони України від 29 березня 2017 року №191 було проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, які сприяли незаконному використанню, вилученню, захопленню земельних ділянок та невжиття заходів щодо повернення в користування Міністерства оборони України земель оборони та нерухомого майна військових містечок №160,16-1,210,241,241-1 (смт.

Брюховичі), встановлення вини посадових осіб.

За результатами цього службового розслідування було складено відповідний акт (т. 1 а. с. 20-64), згідно якого запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності владою Міністра оборони України за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог абзаців другого, четвертого, шостого статті 11 і статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 5,8,10,15 функціональних обов'язків, затверджених 14 червня 2016 року начальником Західного ТКЕУ щодо збереження та матеріального обліку фондів, контролю за цільовим використанням та оформленням правовстановлюючих документів зокрема, на земельні ділянки в/м 160,241, якісного проведення їх інвентаризації на начальника відділу розквартирування військ і землекористування - заступника начальника Західного ТКЕУ полковника ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність".

Одночасно, в самому тексті наказу відсутні будь-які посилання на факти неналежного виконання позивачем своїх службових обов'язків в частині забезпечення збереження та матеріального обліку фондів. Також не зазначено, яке саме майно та фонди не збережено позивачем, не вказано, яке саме майно не обліковано позивачем за час його перебування на згаданій посаді.

Суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на наявність такої інформації в акті службового розслідування, оскільки в тексті цього акту відсутні відомості про вчинення безпосередньо позивачем порушень, за які його було притягнуто до відповідальності - неналежну організацію збереження та матеріального обліку фондів, контролю за цільовим використанням та оформленням правовстановлюючих документів на земельну ділянку військового містечка №241 відповідно до існуючих меж та проведення інвентаризації встановленим порядком.

Зокрема, не вказано, в чому саме полягало порушення позивачем своїх функціональних обов'язків.

Суди першої та апеляційної інстанцій також відхилили доводи відповідача про відсутність окремих фортифікаційних споруд на обліку в КЕВ міста Львова і залишення поза увагою цього факту при здійсненні інвентаризації комісією на чолі з ОСОБА_1, а також відсутність належного реагування на встановлений комісією під головуванням ОСОБА_1 факт відсутності будівлі свинарнику в/м 241, оскільки ці порушення згідно наказу Міністра оборони України не були підставою для притягнення позивача до відповідальності. До того ж, взагалі не зазначено, які саме порушення функціональних обов'язків мали місце з боку позивача.

Крім того, в акті службового розслідування зазначено, що причинами та умовами вчинення позивачем правопорушення є недотримання останнім пунктів 5,8,10,15 його функціональних обов'язків, затверджених 14 червня 2016 року. Однак порушення, про які було зазначено в акті службового розслідування, мали місце у 2015 році, тобто відповідач не вказав, які саме функціональні обов'язки порушив позивач на момент вчинення правопорушень, про які зазначає відповідач.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що дії стосовно зміни конфігурації земельної ділянки військового містечка №160 відбувались протягом 2011-2012 років, тобто до призначення позивача на посаду начальника відділу розквартирування військ і землекористування з 30 грудня 2013 року. Відтак, позивач не міг вчинити дій, які призвели до цього порушення, оскільки ще не перебував на вказаній посаді.

До того ж, суди першої й апеляційної інстанції відхили доводи відповідача про те, що позивач, проводячи службове розслідування, не встановив, що упродовж 2010-2014 років до набуття права постійного користування на земельну ділянку в/м №160 без наявності чітких меж посадові особи КЕВ міста Львова, діючи в інтересах суміжних землекористувачів, погоджували акти встановлення й узгодження меж приватних земельних ділянок, оскільки це порушення позивача не було підставою для притягнення його до відповідальності згідно оскаржуваного наказу.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи надали оцінку фактам неналежного виконання позивачем службових обов'язків, описаних в акті службового розслідування, тому Верховний Суд відхиляє відповідні аргументи касаційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що суд не може собою підміняти суб'єкта владних повноважень і встановлювати наявність чи відсутність, характер правопорушень, вину військовослужбовців та ступінь вини, наслідки та причинний зв'язок щодо порушень, які в цілому зазначені в акті службового розслідування, щодо ряду військовослужбовців, оскільки згаданим актом встановлені різні порушення різних осіб за період, починаючи з 1994 року й по 2015 рік. Суд надає оцінку лише спірним обставинам, і оцінює законність наказу, в тому числі щодо його обґрунтованості.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач жодними належними й допустимими доказами не підтвердив правомірність висновку про порушення позивачем вимог абзаців другого і шостого статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині додержання законів України, вимог статутів Збройних Сил України.

За змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене й обмеження повноважень суду касаційної інстанції лише перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неправильної оцінки доказів і неправильного встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій.

Щодо строків притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 87 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки в наказі про притягнення позивача до відповідальності та в акті службового розслідування не вказано, які саме порушення і коли вчинив безпосередньо позивач, то відсутня необхідна інформація для визначення дати, з якої розпочинається встановлений законом строк накладення дисциплінарного стягнення.

Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності і остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Оскільки відповідач належним чином не встановив і не вказав, коли саме і які саме дії (бездіяльність), що містять склад правопорушення, було вчинено позивачем, відсутні й належні дані для встановлення факту дотримання визначеного законом шестимісячного строку притягнення військовослужбовця до відповідальності.

Відтак, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог і протиправність оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду