Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1475/18 819/1481/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Желтобрюх І.Л., суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 (суддя Білоус І.О.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 (судді: Большакова О.О., Глушко І.В., Макарик В.Я.)

у справі № 819/1481/15 (876/8847/15)

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1)

до Регіонального управління Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі - відповідач, Регіональне відділення ФДМУ по Тернопільській області)

про поновлення на роботі, зміну дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у травні 2015 року до Тернопільського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив поновити його на посаді головного спеціаліста, змінити дату звільнення, змінити формулювання причини звільнення, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду, визнати відмову щодо його поновлення неправомірною та стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що зважаючи на наявність рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011, яким скасовано наказ Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 26.10.2011 № 100 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1», яке було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 та залишено в силі за результатами розгляду справи Вищим адміністративним судом, він підлягає до поновлення на посаді головного спеціаліста Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 адміністративний позов задоволено частково: поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу оренди державного майна України по Тернопільській області; стягнуто з Регіонального управління ФДМУ по Тернопільській області заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.11.2011 по 11.06.2013 включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 апеляційну скаргу Регіонального управління ФДМУ України задоволено частково: змінено пункти другий та третій резолютивної частини постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2015, викладено їх в наступній редакції: «зобов'язати Регіональне управління ФДМУ по Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу оренди державного майна з 27.10.2011 та стягнути на його користь з Регіонального управління ФДМУ по Тернопільській області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.10.2011 по 11.06.2013 в сумі 51 929,13 гривень». У решті постанову залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач працював на посаді головного спеціаліста відділу оренди державного майна Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області.

Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільські області від 26.10.2011 № 100 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1» його було звільнено з вищевказаної посади за результатами службового розслідування від 20.10.2011 в зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин функціональних обов'язків.

Позивач оскаржив цей наказ до суду.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 позов задоволено частково: скасовано наказ Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 26.10.2011 № 100 про звільнення ОСОБА_1 з роботи. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При вирішенні даної справи суд прийшов до висновку, що позов в частині скасування наказу Регіонального відділення ФДМУ України по Тернопільській області від 26.10.2011 № 100 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1» підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 в частині задоволених позовних вимог скасовано та в цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. В решті постанову залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.11.2014 скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 залишив в силі.

Рішення Вищого адміністративного суду України направлено позивачу 25.12.2014, після його отримання та з урахуванням святкових і вихідних днів позивач звернувся до відповідача із заявами про поновлення його на роботі та нарахування та виплату йому заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За результатами розгляду цих заяв йому надано відповідь від 23.02.2015, в якій позивача поінформовано про звернення із заявою щодо роз'яснення виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2011.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 в задоволені заяви Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області про роз'яснення судового рішення відмовлено.

18.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом до Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області про поновлення на роботі, зміни дати звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

26.03.2015 Тернопільським міськрайонним судом винесено ухвалу про відмову у відкритті провадження, яку позивачем було оскаржено та ухвалою судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 28.05.2015 залишено без змін.

28.05.2015 позивач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про наявність поважних причин для пропуску позивачем передбаченого ч. 5 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення із даним адміністративним позовом. Також, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у частині його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не спростовані належним чином відповідачем, а відтак підлягають задоволенню у цій частині. Щодо зміни дати звільнення позивача з роботи з 26.10.2011 на 11.06.2013 суд не вбачає передбаченим законом підстав для їх задоволення, оскільки останнім днем роботи позивача на посаді є день винесення спірного наказу про звільнення - 26.10.2011, а відтак позивач підлягає поновленню на роботі з 27.10.2011. Крім того, суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зміни формулювання причин звільнення позивача на «звільнено за власним бажанням», оскільки право у позивача на звільнення за власним бажанням виникає після його поновлення на роботі, та про відсутність достатніх підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки позивач в судовому засіданні не представив доказів погіршення його стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на право на працю та не надав доказів вчинення додаткових зусиль для організації свого життя. Суд також відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку, з огляду на те, що така виплата здійснюється тільки у разі звільнення, з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи пункти другий та третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції, а в решті залишаючи рішення без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний був поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу оренди державного майна, адже наказ про його звільнення було скасовано. Разом з тим, суд зазначив, що при вирішенні публічно-правового спору суд першої інстанції помилково не зазначив дату, з якої необхідно поновити позивача на посаді. Щодо права позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, який задовольнив позов в цій частині, адже встановлено порушення трудових прав ОСОБА_1, і чинне законодавство чітко передбачає компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, суд зазначає, що при визначенні початку періоду вимушеного прогулу суд першої інстанції помилково зазначив - 26.11.2011, в той час як ОСОБА_1 було звільнено з посади з 27.10.2011 і саме з цієї дати слід нараховувати середній заробіток, та помилково не вказав суму, яка підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач вжив заходів для своєчасного звернення до суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 та п. 1, п. 3, п. 6 постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2015, прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення в повному обсязі.

Доводами касаційної скарги відповідач визначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, посилається на те, що судом апеляційної інстанції не досліджені всі обставини справи, а навпаки, аналіз і оцінка доказів проведені вибірково, не обґрунтовано мотиви відхилення доказів, що мають значення для справи, внаслідок чого суд дійшов до неправильних висновків щодо спірних правовідносин. Також, відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій до даних правовідносин, з питань звільнення ОСОБА_1 з державної служби, не застосували норми ст. 233 КЗпП України та ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що за даною категорією справ в частині строків звернення до суду пріоритет має КЗпП України. В результаті, судом в порушення норм ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 234 КЗпП України не з'ясовано причин пропуску строку звернення до суду, передбаченого статтями 233, 235 КЗпП України, а саме: з 26.10.2011 по 28.05.2011. Відповідач посилається також на те, що судами не було з'ясовано причин та не надано правової оцінки факту, що позивач одночасно з позовом про скасування наказу про звільнення його з роботи не подав позовну вимогу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає, що у судів першої та апеляційної інстанцій не було законних підстав застосовувати норми ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Представником позивача 11.12.2015 подані до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Як передбачено ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного суду України (в редакції, чинній на момент звернення з адміністративним позовом) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.1011, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду від 26.11.2014, скасовано наказ Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 26.10.2011 № 100 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1».

З урахуванням встановленого судовим рішенням факту неправомірного звільнення ОСОБА_1 з посади, відповідач повинен був вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного ним права, зокрема, видати наказ про поновлення працівника на роботі, внести до трудової книжки незаконно звільненого працівника запис згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників про визнання недійсним запису, зробленого відповідно до наказу, визнаного судом незаконним, тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний був поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу оренди державного майна.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спору помилково не зазначено дату, з якої необхідно поновити позивача на посаді, а тому суд дійшов висновку про необхідність визначення такої дати - з 27.10.2011, оскільки останнім днем роботи позивача було 26.10.2011.

Щодо права позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суди першої та апеляційної інстанції також правомірно задовольнили позов в цій частині, адже встановлено порушення трудових прав ОСОБА_1, внаслідок якого чинне законодавство передбачає обов'язок компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що судове рішення про задоволення позову та скасування наказу про звільнення позивача з роботи набуло законної сили 26.11.2014 - з дня винесення Вищим адміністративним судом України ухвали у справі № К/9991/31564/12, фактично заява про поновлення на роботі розглядалася більше року не з вини позивача, суди дійшли правильного висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягнути за весь період в межах позовних вимог.

Однак, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що при визначенні початку періоду вимушеного прогулу, суд першої інстанції помилково зазначив - 26.11.2011, в той час як ОСОБА_1 було звільнено з посади з 27.10.2011 і саме з цієї дати слід нараховувати середній заробіток.

При цьому, судом апеляційної інстанції правильно вказано на помилкове незазначення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції.

Щодо доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про їх безпідставність з мотивові наведених у цих рішеннях.

Судами встановлено, що у ОСОБА_1 виникло право бути поновленим на посаді з дати набуття чинності судовим рішенням про скасування наказу про його звільнення з посади 26.11.2014, і на його реалізацію він звернувся до відповідача із відповідною заявою, Регіональне відділення ФДМУ по Тернопільській області листом від 04.03.2015 № 18-12-00838 фактично відмовило позивачу у поновленні на посаді.

18.03.2015 позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, однак помилково звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. Одразу після набуття законної сили ухвалою суду про відмову у відкритті провадження 28.05.2015 звернувся до суду в поряду адміністративного судочинства.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що позивач вжив заходів для своєчасного звернення до суду. Обставини, на які посилається позивач, обґрунтовано визнані судами поважними причинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильно висновку про відсутність підстав для застосування наслідків, встановлених ст. 100 Кодексу адміністративного суду України (в редакції, чинній на момент звернення з адміністративним позовом).

Відповідно до ч. 3 ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1 ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі № 819/1481/15 (876/8847/15) залишити без змін, а касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх Судді: О. В. Білоус Т. Г. Стрелець