Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.04.2020 року у справі №826/13179/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №826/13179/16

адміністративне провадження №К/9901/38794/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. від 16 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мацедонської В.Е., Лічевецького І.О., Мельничука В.П. від 25 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач - 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», відповідач - 2), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум коштів, що підлягають відшкодуванню та які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ «Банк Михайлівський»;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ «Банк Михайлівський».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що невключення позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, невиплата гарантованої суми відшкодування позивачу - є грубим порушенням її законних прав, оскільки кошти у сумі 170 000 гривень є вкладом у відповідності до пункту 3 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на кошти позивача не поширюються гарантії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки правочин Уповноваженою особою Фонду визнано нікчемним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень, не вірне встановлення фактичних обставин справи , неналежну оцінку досліджених доказів та порушення вимог матеріального та процесуального права ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 11 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/13179/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу позивача, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/13179/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Рябоконь А.К. та представником Уповноваженої особи Фонду подані клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за їх участі, в задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 12 квітня 2016 року між позивачем (сторона 1) та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (сторона 2; ТОВ «ІРЦ») був укладений договір № 980-003-000219921 «Суперкапітал (новий) (з виплатою процентів в кінці строку», відповідно до умов якого сторона 1 передає стороні 2 у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а сторона 2 зобов`язується повернути кошти стороні 1 та виплатити проценти в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

Сторона 2 сплачує стороні 1 проценти та повертає кошти на рахунок сторони 1, відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_1 .

На підставі підписаного договору позивачем було перераховано суму у розмірі 170 000 грн на поточний рахунок ТОВ «ІРЦ» в ПАТ КБ «Правекс-Банк».

19 травня 2016 року ТОВ «ІРЦ» перераховано на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» суму коштів у розмірі 170 000,00 грн.

У подальшому на підставі рішення Правління НБУ від 23 травня 2016 року № 14/БТ виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавча дирекція цього Фонду прийняла рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації банку з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно та делегування повноважень ліквідатора банку.

З 15 липня 2016 року розпочато виплати гарантованої суми вкладникам.

Позивачу стало відомо, що її не було включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Зі змісту телефонної розмови позивач дізналася, що кошти за вкладом позивача відшкодуванню не підлягають у зв`язку з тим, що договір депозиту є нікчемним у силу пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому Фонд немає підстав для виплати позивачу коштів в рамках системи гарантування вкладів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку про наявність підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вважати правочин щодо перерахування коштів від ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача 19 травня 2016 року у сумі 170 000,0 грн нікчемним.

Від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «Банк Михайлівський», знаходились грошові кошти на загальну суму 170 000 грн.

Кошти на банківські рахунки позивача були зараховані шляхом перерахунку з банківського рахунку ТОВ «ІРЦ» відповідно до банківської виписки від 12 квітня 2016 року.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у наказі Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» № 42/2, яким затверджено результати перевірки правочинів, викладені в акті № 2 від 1 червня 2016 року, встановлена нікчемність правочину - транзакції з перерахування коштів ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський» та застосовано наслідки нікчемності до цього правочину на підставі пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Суди попередніх інстанцій погодились з висновками Уповноваженої особи Фонду, однак колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський», між позивачем та ТОВ «ІРЦ», а також до транзакцій щодо переведення коштів від ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік пов`язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться:

1) контролери банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;

3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;

4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;

5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;

6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;

7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;

8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;

9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Згідно з положеннями статті частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов`язаний подавати Національному банку України інформацію про пов`язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у повідомленні про нікчемність правочину не уточнено, до якої категорії пов`язаних з банком осіб відноситься позивач, так само як не доведено, що інформація про позивача, як пов`язану з банком особу, була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов`язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов`язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ «Банк Михайлівський», викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 12 лютого 2019 року у справах № 808/4065/17 та № 826/12452/17.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Колегія суддів також враховує, що 15 листопада 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» (набув чинності 19 листопада 2016 року; далі - Закон № 1736-VIII), яким, зокрема, статтю 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" доповнено частиною п`ятою такого змісту: "У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов`язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, Законом № 1736-VIII розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI доповнено пунктом 15 такого змісту:

«До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника».

Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI, зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом № 1736-VIII банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.

З огляду на відсутність повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI, а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII) ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ «Банк Михайлівський» та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що відповідачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено наявності правових підстав вважати переказ коштів (транзакцію), здійснений ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський», нікчемним, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суди відмовили правомірно.

Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 712/10864/16-а, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2211/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2018 року у справі № 826/722/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/1713/15, визначено, що оскільки позивача не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судами у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників. Фонд здійснює виплату відшкодування коштів вкладникам на підставі отриманого від Уповноваженої особи Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, однак в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що така інформація про позивача не була включена до зазначеного переліку, а тому спірні відносини між позивачем та Фондом на час звернення позивача до суду не виникли, в зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині є порушеними.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, слід відмовити.

Колегія суддів доходить до висновку, що приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме, статей 26, 38 Закону 4452-VI, статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким частково задовольнити адміністративний позов.

Оскільки колегія суддів приймає рішення про скасування рішень судів попередніх інстанцій та часткове задоволення адміністративного позову, у силу вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до квитанції № 0.0.605030604.1 від 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 551,21 грн; за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції № 0.0.790271925.1 від 20 червня 2017 року позивачем сплачено судовий збір у сумі 2425,5 грн, а за подання касаційної скарги згідно з квитанцією № 13533070 від 4 вересня 2017 року сплачено судовий збір у сум 2646,0 грн, що разом складає 5622,71 грн. З огляду на те, що із трьох позовних вимог, заявлених позивачем, суд задовольняє дві, відповідно відшкодуванню підлягає пропорційна сума - 3748,5 грн.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо невключення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум коштів, що підлягають відшкодуванню та які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім`я ОСОБА_1 у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному «Банк Михайлівський» від 12 квітня 2016 року № 980-003-000219921 у сумі 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 3748 (три тисячі сімсот сорок вісім) гривень 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко