Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2019 року

м. Київ

справа №645/692/17

адміністративне провадження №К/9901/17751/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 645/692/17

за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Індустріального об'єднаного управління ПФУ м. Харкова (правонаступник управління ПФУ, Індустріальне ОУ ПФУ відповідно)

на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Алтухової О.Ю. та

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Бенедик А.П., суддів Мельнікової Л.В., Донець Л.О., -

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати неправомірними дії відповідача та скасувати його рішення від 11 липня 2016 року № 348 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років;

- зобов'язати відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи період на посаді провізора Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» за період з 18 вересня 2012 року по 29 лютого 2016 року та призначити їй пенсію за вислугою років як працівникові охорони здоров'я з 06 липня 2016 року.

Позов ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що у липні 2016 року звернулася до управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугою років, як працівнику охорони здоров'я, проте 12 січня 2017 року отримала рішення управління № 348, відповідно до якого в призначенні пенсії за вислугою років їй було відмовлено через відсутність достатнього пільгового стажу роботи, оскільки до спеціального стажу роботи відповідач не зарахував період роботи позивача на посаді провізора Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» за період з 18 вересня 2012 року по 29 лютого 2016 року. Проте, позивач вважає відмову відповідача безпідставною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує її конституційні права, свободи та інтереси. У зв'язку з цим позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Фрунзенський районний суд м. Харкова постановою від 17 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, задовольнив позовні вимоги.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки позивач працювала у закладах охорони здоров'я (аптека) на посаді провізора протягом періодів зазначених у трудовій книжці, стаж її роботи становить понад 25 років і подала відповідачу відповідні документи, то вона має право на пенсію за вислугу років відповідно пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ). При цьому апеляційний суд встановивши те, що за час роботи ОСОБА_2 на даному підприємстві (з 18 вересня 2012 року по 29 лютого 2016 року) єдиний соціальний внесок нараховувався у загальному порядку за формою згідно Додатку № 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року, тому ввідмова відповідача в зарахуванні позивачу до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 18 вересня 2012 року по 20 лютого 2016 року на посаді провізора у аптеці № 2 Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства «УТОГ» є незаконною та необґрунтованою.

29 травня 2017 року Індустріальне ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що неможливо зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи ОСОБА_2 з 18 вересня 2012 року по 20 лютого 2016 року на посаді провізора в аптеці № 2 виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства «УТОГ», оскільки з наказу про призначення на посаду позивача вбачається, що назва структурного підрозділу вказана як торгівельний відділ, що не відповідає вимогам Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

19 та 21 червня 2017 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані пенсійним органом судові рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Верховний Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що у липні 2016 року позивач звернулась до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугою років, як працівнику охорони здоров'я.

Рішенням управління ПФУ від 11 липня 2016 року № 348 відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії за вислугою років.

Згідно вказаного рішення стаж роботи ОСОБА_2 за вислугу років, який можливо зарахувати на теперішній час, складає 22 роки 5 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років на теперішній час. Так, згідно наказу від 18 вересня 2012 року № 79 Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства «УТОГ» позивач працювала в торгівельному відділі на посаді провізора аптеки № 2. Первинними документами не підтверджено зарахування заявниці згідно наказу від 18 вересня 2012 року № 79 провізором аптеки № 2. У штатних розкладах, наданих заявницею, не передбачено такий структурний підрозділ, як «аптека № 2». Також, за період роботи у Виробничому підприємстві «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства «УТОГ» відсутні дані про спеціальний стаж в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Також суди встановили, що згідно даних трудової книжки позивач 18 вересня 2012 року була прийнята на роботу до Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» на посаду провізора за умовами контракту в аптеку № 2 (наказ від 18 вересня 2012 року № 79) та звільнена за згодою сторін 29 лютого 2016 року (наказ від 29 лютого 2016 року № 8).

16 серпня 2011 року на підставі рішення № 425 від 12 липня 2011 року Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України видала Виробничому підприємству «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» ліцензію серії АВ № 578933 на роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Місцем провадження діяльності вказано: «Аптека №2, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46».

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» є роздрібна торгівля фармацевтичним товарами в спеціальних магазинах.

З довідки від 15 березня 2017 року, виданої директором Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ», вбачається, що за час роботи ОСОБА_2 на даному підприємстві (з 18 вересня 2012 року по 29 лютого 2016 року) єдиний соціальний внесок нараховувався у загальному порядку за формою згідно Додатку № 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту статті 2 Закону № 1788-ХІІ вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону № 1788-ХІІ).

Частиною другою статті 7 Закону № 1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

У пункті «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ визначено право на пенсію за вислугу років, зокрема, працівників охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи: від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, для набуття особою, яка працювала у сфері охорони здоров'я, права на пенсію за вислугу років необхідною є наявність сукупності умов, а саме: факту роботи на відповідних посадах та у закладах, віднесених до закладів охорони здоров'я, та залишення роботи, яка дає право на таку пенсію.

У відповідності до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19 листопада 1992 року (далі - Закон № 2801-XII), заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

У чинній редакції частини п'ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 9 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Таким чином, установлений частиною першою статті 19 Закону України від 04 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2801-XII визначення поняття «заклад охорони здоров'я», також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Проходження першої акредитації закладу охорони здоров'я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.

Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України приходить до висновку, що особи, які працювали на провізорських посадах в аптечних закладах, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 355/632/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту 2 Переліку № 909 до закладів охорони здоров'я і посад, робота на яких дає право на пенсію, відносяться провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти, які працюють в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Згідно з приміткою 2 постанови № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки позивача ОСОБА_2, вона 18 вересня 2012 року була прийнята на роботу до Виробничого підприємства «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ» на посаду провізора за умовами контракту в аптеку № 2 (наказ № 79 від 18.09.2012р.) та звільнена за згодою сторін 29 лютого 2016 року (наказ № 8 від 29.02.2016р.).

Єдиний соціальний внесок нараховувався у загальному порядку за формою згідно Додатку № 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», саме посадові особи платників єдиного внеску, а не їх працівники, несуть адміністративну відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску.

Тому посилання відповідача на те, що відсутність даних саме щодо спеціального стажу роботи позивача в індивідуальних відомостях про застраховану особу за період роботи у ВП «Милосердя» є однією із підстав для відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років, також не заслуговує на увагу у цих правовідносинах.

Таким чином, на момент звернення позивача до відповідача у неї був наявний необхідний спеціальний стаж роботи, за умови якого виникає право на пенсію за вислугу років, але оскаржуваним рішенням відповідача позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років за період роботи з 18 вересня 2012 року по 29 лютого 2016 року у Виробничому підприємстві «Милосердя» Харківської обласної організації Українського товариства глухих «УТОГ».

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій невідповідність дій відповідача при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років вимогам пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 645/692/17 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду