Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.07.2020 року у справі №640/2756/19
Постанова КАС ВП від 16.05.2023 року у справі №640/2756/19
Постанова КАС ВП від 16.05.2023 року у справі №640/2756/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року

м. Київ

справа №640/2756/19

адміністративні провадження № К/9901/18423/20, К/9901/20559/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Дашутіна І.В., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління державної податкової служби у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року (суддя Добрівська Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (судді: Чаку Є.А., Федотов І.В., Мєзєнцев Є.І.), на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2020 року (судді: Чаку Є.А., Федотов І.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі №640/2756/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» до Головного управління державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» (далі - позивач, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №15092615141 від 30.11.2018 року, № 0061181409 від 30.11.2018 року, №0061251406 від 30.11.2018 року, №1542261514 від 06.12.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 року позов задоволено. Крім того, додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 року стягнуто на користь позивача витрати на оплату правничої допомоги 112765 грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав касаційні скарги, в яких просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі і відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року, валютного - за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року, за результатами якої складено акт від 16.11.2018 року №702/26-15-14-01-04/38321216.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом було винесено, податкові повідомлення-рішення:

- №15092615141 від 30.11.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 185019,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46255,00 грн.;

- №0061181409 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132990,65 грн. за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637;

- №0061251406 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн. за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України;

- №1542261514 від 06.12.2018 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

Під час перевірки встановлено, що позивачем порушено:

- підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), пункту 7 П(с)БО 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999 року, пунктів 30, 31 П(с)БО 13 «Фінансові інструменти» затверджено Наказом Міністерства фінансів України №559 від 30.11.2001 року, пунктів 11, 14 П(с)БО 28 «Зменшення корисності активів» затверджено наказом Міністерства фінансів України №817 від 24.12.2004 року, в результаті чого, встановлено завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за І півріччя 2018 року на загальну суму 95725180,00 грн.;

- пункт 187.1 статті 187, пункту 189.9 статті 189 пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за червень 2016 в сумі 185019,00 грн.;

- пункт 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року, а саме - не оприбуткування готівки в сумі 26598,13 грн за 03.09.2016 року.

- підпункт141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України встановлено несвоєчасну сплату ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» у кварталі 2018 року до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн;

- р. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 та підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України щодо подання податкових розрахунків за формою №1-ДФ, за 2 квартал 2018 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.01.2013 року між ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Позичальник) та компанією Berillion Investments Limited (Кіпр, Позикодавець) було укладено договір позики б/н про отримання позики в сумі 12 000 000,00 дол. США для поповнення оборотних коштів для ведення господарської діяльності зі сплатою відсотків 10% річних. Строк погашення - 31.01.2022 року.

Крім того, 03.01.2017 року між ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Позичальник) та компанією Berillion Investments Limited (Кіпр, Позикодавець) було укладено договір позики б/н щодо отримання позики в сумі 4 000 000,00 дол. США для поповнення оборотних коштів для ведення господарської діяльності зі сплатою відсотків 9,8% річних. Строк погашення - 10.12.2019 року (т.1 а.с.231-237).

В акті перевірки суть порушення зазначено в тому, що ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по договору фінансової позики від 31.01.2013 року в 2016 році на загальну суму 109546006,00 грн. та по договору позики від 03.01.2017 року, та не здійснювало амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.

Вказані дії позивача, на думку податкового органу, призвели до порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 7 П(с)БО 15 «Дохід», пунктів 30, 31 П(с)БО 13 «Фінансові інструменти», пунктів 11, 14 П(с)БО 28 «Зменшення корисності активів», у зв`язку з чим занижено показник у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих активів), визначений за правилами бухгалтерського обліку», за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року на суму 119859317 грн.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає наступні визначення термінів:

- національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;

- міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

Передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку правила не можуть суперечити міжнародним стандартам, не можуть визначати ширше коло обов`язків для суб`єктів їх використання.

При цьому Національні та Міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб`єктів, які складають фінансову звітність. Термінологічне визначення національних стандартів, наведене у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не дає можливості та правових підстав для застосування міжнародних стандартів обліку у разі відсутності певних правил в національних стандартах.

Положення частини третьої статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надають можливість підприємствам (крім тих публічних акціонерних товариств, банків, страховиків, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України) самостійно визначати доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

З акту перевірки вбачається, що Позивач при складенні фінансової звітності застосовує виключно Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 199 року № 290 (надалі також - П(С)БО 15 «Доходи»).

Відповідно до пункту 5 П(с)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пунктом 21 П(С)БО 15 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями. Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Теперішня вартість - це дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Сума погашення - це недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до наведених у пунктів 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року №559 (надалі також - П(С)БО 13 ), термінів:

Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Фінансове зобов`язання, призначене для перепродажу - фінансове зобов`язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою її подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

Відповідно до пункту 6 П(С)БО 13 фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.

За змістом пункту 31 П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Так, Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти" не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

При цьому, Відповідач при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку, а передбачена Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

З урахуванням цього, оскільки Національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов`язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року ( справа № 160/11301/19), від 28 квітня 2021 року (справа 640/13685/19), від 23 березня 2023 року (справа 420/25524/21) від 10 вересня 2021 року (справа № 160/6203/20), від 05 серпня 2022 року (справа № 640/8574/19), від 05 жовтня 2022 року (справа № 320/6494/19).

З таких підстав, суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення №15092615141 від 30.11.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 185019,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46255,00 грн.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пункту 189.9 статті 189 пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за червень 2016 в сумі 185019,00 грн., оскільки у березні 2016 року при ліквідації основного засобу під назвою «Ресторан КFC Караван» товариством не було повідомлено контролюючі органи про ліквідацію та неможливість в подальшому використовувати основний засіб за первісним призначенням.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» №20160301/1К від 01.03.2016 року призначена комісія щодо ліквідації основного засобу (ремонт орендованого приміщення ресторан «KFC Караван»), у зв`язку із закриттям закладу. Вказану комісію створено для огляду орендованого приміщення та прийняття рішення щодо можливості подальшого використання складових балансової одиниці (основного засобу) ресторан «KFC Караван» інв.№000002654 (ремонт орендованого приміщення).

03.03.2016 року було видано наказ про ліквідацію основного засобу (ремонт орендованого приміщення) ресторан «KFC Караван» інв.№000002654, у зв`язку із закриттям закладу ресторанного господарства «KFC Караван», встановленням неможливості відокремлення складових об`єкту у стані, придбаному для їх подальшого використання, та завершенням заходів щодо демонтажу складових основного засобу ресторан «KFC Караван» інв.№000002654.

04.03.2016 року складено Акт обстеження технічного стану приміщення для визначення об`єктів, що підлягають демонтажу та додаток №1 до акта обстеження технічного стану приміщення для визначення об`єктів, що підлягають демонтажу, в якому зазначено перелік об`єктів, що технічно не можуть бути демонтовані без ушкоджень в цілому стані або використані у подальшому за первісним призначенням, та які підлягають ліквідації.

Цього ж дня позивачем складено Акт на списання основних засобів, в якому зазначено, що основний засіб підлягає списанню (ліквідації). Також, складено додаток до акта списання основних засобів FA-00000034 від 04.03.2016 року, в якому визначено загальну вартість об`єкту - ресторан «KFC Караван» інв.№000002654, а саме 2255975,61 грн. та встановлено перелік складових об`єкту, що можливо відокремити без ушкоджень для її подальшої експлуатації, вартість яких склала 1064967,34 грн.

В ході перевірки контролюючим органом на адресу позивача було направлено запит №3 від 22.10.2018 року, стосовно надання інформації щодо самостійного нарахування податкових зобов`язань з ПДВ при ліквідації основних засобів.

Листом №02112018/1 від 02.11.2018 року (під час перевірки) позивач повідомив відповідача, що об`єкт основних засобів під назвою ресторан «KFC Караван» - це роботи з поліпшення приміщення, яке було орендоване ТОВ «Глобальна ресторанна група -Україна» в ТРЦ «Караван» за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 12 та використовувалось для здійснення господарської діяльності закладу ресторанного господарства. У березні 2016 року у зв`язку із розірванням Договору оренди приміщення в ТРЦ «Караван», Товариство провело роботи по відокремленню складових об`єкту основних засобів, які неможливо були відокремлені без ушкоджень з метою їх подальшої експлуатації.

Приймаючи рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018 року, суди зазначили, що позивачем виконано свій податковий обов`язок щодо подання органу державної податкової служби відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Положеннями п. 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що норми пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не встановлюють термін та спосіб повідомлення підприємством, що здійснює ліквідацію основних засобів контролюючий орган про таке знищення, та не підтверджують того, що зазначені документи не можуть бути надані під час проведення будь-якої перевірки контролюючим органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №826/2313/13-а.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0061251406 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн. за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.08.2015 року між ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Користувач) та ТОВ «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Російська Федерація, Правовласник) укладено міжнародний договір комерційної концесії (франччайзинга).

Згідно умов вказаного договору власник надає Користувачу право використовувати Систему (мережа ресторанів громадського харчування), об`єктів інтелектуальної власності та засоби індивідуалізації.

На підставі вказаного договору у період 2017-2018 роки ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» було здійснено виплату нерезиденту доходу джерелом походження з України у вигляді роялті у загальному розмірі 370451,05 дол. США (еквів. 9898565,63 грн), а саме за 2017 рік - 137995,92 дол. США (еквів. 3725880,11 грн), за півріччя 2018 року - 232 455,13 дол. США (еквів. 6172685,52 грн.).

В акті перевірки зазначено порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, оскільки позивачем несвоєчасно сплачено до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн.

Зокрема, контролюючим органом було встановлено, що позивачем утримано але несвоєчасно сплачено до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн. за ставкою 15% від суми отриманого «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Росія) доходу джерелом походження з України у вигляді роялті. Термін сплати - 15.02.2018 року, фактично сплачено згідно з випискою банку - 16.02.2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що статтею 127 Податкового кодексу України, на підставі якої відповідач застосував до позивача спірні штрафні санкції, встановлюється відповідальність, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі неутримання та/або несплати (неперерахування), до бюджету одночасно з виплатою доходів нерезиденту податку з доходів із джерелом їх походження з України, тобто, взагалі не виконання зазначених обов`язків.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, які зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права та без урахування судової практики Верховного Суду.

Відповідно до підпункту «в» пункту 141.4.1 статті 141 Податкового кодексу України - роялті, є доходом, отриманим нерезидентом із джерелом їх походження з України, який оподатковується в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Згідно з п.п.141.4.2 ст. 141 ПК України, - Податок сплачується до бюджету під час таких виплат, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, що набрали чинності з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати.

Відповідно до п. 127.1. ст. 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.

Відтак, приписами статті 127 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі і податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.

Відповідно до статті 127 ПК України таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу.

Така правова позиція висловлена Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 820/11382/15 (постанова від 21 січня 2020 року), і у колегії суддів немає підстав для відступу від неї.

У даних правовідносинах не є спірним, що позивачем не перераховано до бюджету податок під час виплати доходу (виплату доходу здійснено 15.02.2018, а податок перераховано 16.02.2018). Склад правопорушення у даному випадку є закінченим у момент не здійснення сплати податку у день виплати доходу.

З таких підстав, податкове повідомлення-рішення №0061251406 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн. за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України є законним.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0061181409 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132990,65 грн. згідно з абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95.

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не здійснювало облік готівкових коштів в розділі 2 (облік руху готівки) КОРО №2650011488р/8 від 25.07.2016 року на підставі фіскального звітного чеку « 2»- звіту №01222 від 03.09.2016 року в сумі 26 598,13грн, а саме, у графі 5 розділу 2 КОРО готівкові кошти на підставі фіскального звітного чеку « 2»- звіту №01222 не обліковані за 03.09.2016 року.

Згідно з абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95, спірним податковим повідомленням-рішенням нараховано суму фінансових санкцій у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (26598,13 грн.х5).

Щодо застосування Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 зазначено наступне.

Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР, метою постановлення Указу № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону. Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/96 ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, а його положення уже не могло застосовуватися.

Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року № 2-77а13, і зазначила про незастосовність до правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, та зазначила про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

З таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 132990,00 грн. є таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №15092615141 від 30.11.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 185019,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46255,00 грн.; №0061181409 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132990,65 грн. за порушення пункту 2.6 Положення №637; №1542261514 від 06.12.2018 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи у цій частині та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій помилково скасовано законне податкове повідомлення-рішення №0061251406 від 30.11.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн., а тому у відповідності до вимог ст. 351 КАС України, в цій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо касаційної скарги податкового органу на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 року, якою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення правничої допомоги задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної податкової служби у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 112 765 грн.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Отже, саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Судом апеляційної інстанції установлено, що позивачем було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги такі документи: копію договору про надання правової допомоги №2-1/17/2019 від 12.02.2019 року; копію додаткової угоди №2 від 11.07.2019 року; оригінали ордерів на підтвердження повноважень Букуєвої О.О. , Мєдведєвої О.Ю. та Нестерова-Сурменка О.П.; оригінал платіжного доручення №1096 від 12.03.2020 року; оригінал платіжного доручення №1368 від 07.04.2020 року, оригінал платіжного доручення №2099 від 25.06.2020 року; копію рахунку-фактури від 04.03.2020 року №23; копію рахунку-фактури від 30.03.2020 року №36; копію рахунку-фактури від 25.06.2020 року №54; копію Акту надання послуг від 04.03.2020 року; копію Акта надання послуг від 30.03.2020 року; копію Акта надання послуг від 25.06.2020 року; банківські виписки за 12.03.2020 року, 07.04.2020 року, 25.06.2020 року; копії свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю Букуєвої О.О., Мєдведєвої О.Ю. та Нестерова-Сурменка О.П.; Витяги з Єдиного Реєстру адвокатів України щодо Букуєвої О.О. , Мєдведєвої О.Ю. та Нестерова-Сурменка О.П. ; копію посвідчення помічника адвоката Щербини А.І.; Витяг з Єдиного Реєстру адвокатів України на ім`я Мініна О.А. на підтвердження того, що Щербина А.І. є зареєстрованим помічником.

Зі змісту вказаних документів вбачається, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «КМ Партнери» укладено договір про правової допомоги №2-1/17/2019 від 12.02.2019 року, за умовами п.5.1. вказаного Договору довіритель оплачує послуги об`єднання відповідно до п.5.2 або, альтернативно, до п.5.5 цього Договору, за фактом їх надання, якщо сторони не домовляються по окремим роботам про часткову або повну попередню оплату.

Для оплати наданих послуг Об`єднання надає Довірителю рахунок-фактури і Акт приймання-перадачі послуг.

Вказані послуги адвокатів позивачем оплачено в повному обсязі, а саме в сумі 269023 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1069 від 12.03.2020, №1368 від 07.04.2020 року, №2099 від 25.06.2020 року, а також банківськими виписками з рахунків ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна».

Отже, дійсність юридичного факту понесення витрат на професійну правничу допомогу з боку ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» підтверджено належними доказами.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що співмірною є сума 112 765 грн для відшкодування витрат на правничу допомогу, а тому дійшов висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

При вирішенні заяви позивача апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та наданих адвокатами послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову, як цього вимагає частина п`ята статті 134 КАС України. Апеляційний суд навів мотиви, з яких він виходив при частковому задоволенні заяви, й такі заявником касаційної скарги не спростовані.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Крім того, позивачем до суду касаційної інстанції направлено заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу Товариства про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 132 167,00 грн.

Контролюючим органом подано заперечення на заяву про відшкодування судових витрат.

На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги заявником подано такі документи: оригінал ордеру на підтвердження повноважень Мєдведєвої О.Ю., копію договору про надання правової допомоги №2-1/17/2019 від 12.02.2019 року, копію додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №2-1/17/2019 від 11.07.2019 року, платіжне доручення №3434 від 01.10.2020, платіжне доручення №4183 від 12.11.2020, копію рахунку-фактури від 28.09.2020 №81, копію рахунку-фактури від 09.11.2020 №96, копії Актів надання послуг, копії виписок з особового рахунку, копії свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю Букуєвої О.О., Мєдведєвої О.Ю., копію посвідчення помічника адвоката Кривомаз Ю.В., Витяг з Єдиного Реєстру адвокатів України на ім`я Букуєвої О.О., Мєдведєвої О.Ю.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у Касаційному адміністративному суді, колегія суддів враховує таке.

Зі змісту акту виконаних робіт вбачається, що Адвокатським об`єднанням «КМ Партнери» були надані позивачу наступні послуги: підготовка відзиву на касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.11.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/2756/19 від 24.06.2020 року та клопотання про розгляд справи за участі представника позивача (адвокатом Букуєвою О. витрачено 8 год., вартість послуг 52 480,00 грн; адвокатом Мєдведєвою О.Ю. витрачено 4,7 год., вартість послуг 19 693,00 грн; помічником адвоката Кривомаз Ю. витрачено 14,4 год., вартість послуг 43 488,00 грн). Загальна вартість виконаної роботи складає 115 661,00 грн.

У клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, контролюючий орган, з посиланням на практику Верховного Суду у справах №815/4300/17 від 21.03.2018 року, №814/698/16 від 11.04.2018 року, вказує, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

З приводу наведеного, колегія суддів зауважує, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому або такому ж розмірі, як надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.

Таким чином, враховуючи, що правова позиція представників позивача у судах всіх інстанцій не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійних досвідчених адвокатів, які надавали правову допомогу позивачу в судах попередніх інстанцій, втретє вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такі представники не могли не бути обізнаними із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, та витраченого часу (27,1 год.), а також з урахуванням часткового задоволення касаційної скарги - з огляду на що розмір правової допомоги за складення відзиву на касаційну скаргу явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів касаційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок контролюючого органу в розмірі 3 000,00 грн. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи у Касаційному адміністративному суді, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом касаційного перегляду.

Враховуючи реформування податкової системи і реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для здійснення заміни сторони у справі в порядку, встановленому статтею 52 КАС України, шляхом заміни Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 "Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" та наказу Державної податкової служби України №529 від 30 вересня 2020 року "Про утворення територіальних органів ДПС". Згідно зі статтею 52 КАС України для ГУ ДПС усі дії, вчинені в адміністративному процесі, обов`язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Керуючись статтями 52 134 341 345 349 350 351 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Здійснити заміну сторони відповідача у справі шляхом заміни Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0061251406 від 30.11.2018, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2020 року залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2020 року без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» (код ЄДРПОУ 38321216) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.В. Дашутін

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду