Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №816/4585/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа №816/4585/15

провадження №К/9901/6749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 816/4585/15

за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату, Лубенського районного військового комісаріату оперативного командування «Північ» про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування рішень, проведення розрахунку, стягнення заборгованості по заробітній платі за відпрацьований час та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду прийняту 28 грудня 2015 року укладі судді Єресько Л.О., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 16 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Любчич Л.В., суддів: Спаскіна О.А., Сіренко О.І.,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:

- визнати протиправними бездіяльність та дії військового комісара Лубенського військового комісаріату Полтавської області підполковника ОСОБА_3, які призвели до систематичного порушення умов пункту 2 контракту від 09 березня 2015 року в частині забезпечення Міністерством оборони України належних умов для проходження військової служби громадянином ОСОБА_1, додержання його особистих прав і свобод;

- скасувати наказ командувача військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України генерал-майора ОСОБА_4 від 13 жовтня 2015 року №62-РС в частині увільнення ОСОБА_1 від займаної посади та призначення водієм мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти військової частини - п/п В 2278, ВОС 837037А;

- скасувати наказ від 15 жовтня 2015 року №32 військового комісара Лубенського районного військового комісаріату (по стройовій частині) в частині увільнення ОСОБА_1 від займаної посади та направлення в розпорядження командувача військової частини - п/п 2278, ВОС 837037А;

- зобов'язати військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату розірвати контракт від 09 березня 2015 року, укладений солдатом ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ТВО військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату ОСОБА_5 у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням на підставі пункту «з» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з дня набрання судовим рішенням законної сили, звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту «а» пункту 3 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок;

- зобов'язати військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату сплатити на користь ОСОБА_1 вартість проїзних квитків за маршрутом Лубни - Рівне, придбаних ОСОБА_1 за власні кошти, провести з ним повний розрахунок;

- стягнути з Лубенського військового комісаріату Полтавської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами не дотримано зобов'язань за укладеним з ОСОБА_1 контрактом від 09 березня 2015 року, а протиправні дії та бездіяльність Лубенського військового комісара ОСОБА_3 призвели до систематичного невиконання умов даного контракту та прийняття вищестоящими органами неправомірних рішень відносно ОСОБА_1

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 28 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення, та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача зазначав що статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено такої підстави для розірвання контракту з військовослужбовцем у особливий період, як систематичне невиконання умов контракту командуванням. Наголошував на тому, що з позивачем за його власною ініціативою та на підставі власноручно написаної заяви укладено контракт про проходження служби на посаді водія, на момент прийняття позивача на військову службу за контрактом у Лубенсько-Оржицькому об'єднаному військовому комісаріаті були відсутні вільні офіцерські посади, на які міг би бути призначений позивач з урахуванням його освіти. Стверджував, що після зміни найменування Лубенського військового комісаріату фактично не відбулось змін істотних умов праці позивача, а тому підстави для перегляду умов контракту - відсутні. Посилався на те, що позивач не подавав рапорт про необхідність участі у сесіях Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області як депутата, у особовій справі ОСОБА_1 відомості про обрання його депутатом місцевої ради відсутні, так само позивачем не надано відомостей про балотування на посаду депутата сільської ради. Зазначав, що з позивачем у повному обсязі проведено розрахунок, а від отримання військових перевізних документів ОСОБА_1 відмовився.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди встановили, що з 19 березня 2014 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 та він проходив військову службу на посаді діловода Лубенсько-Оржицького об'єднаного військового комісаріату Полтавської області, а з 16 травня 2014 року - на посаді водія цього ж військового комісаріату.

05 березня 2015 року солдат ОСОБА_1 подав рапорт про зарахування його кандидатом на військову службу за контрактом до Лубенсько-Оржицького об'єднаного військового комісаріату Полтавської області за спеціальністю водій.

09 березня 2015 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі ТВО військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату полковника ОСОБА_5 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, за змістом якого гр. ОСОБА_1 прийнято на військову службу у військовому званні солдат, за посадою - водій відділення забезпечення Лубенсько-Оржицького об'єднаного військового комісаріату оперативного командування «Південь».

З 14 серпня 2015 року назву Лубенсько-Оржицького об'єднаного військового комісаріату оперативного командування «Південь» змінено на Лубенський районний військовий комісаріат оперативного командування «Північ».

Наказом командувача військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України генерал-майора ОСОБА_4 від 13 жовтня 2015 року №62-РС ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та призначено на посаду водія мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти військової частини - п/п В 2278, ВОС 837037А.

Наказом військового комісара Лубенського районного військового комісаріату від 15 жовтня 2015 року №32 солдата ОСОБА_1, водія відділення забезпечення Лубенського районного військового комісаріату, увільнено від займаної посади, виключено із списків особового складу Лубенського РВК та направлено для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира військової частини польова пошта В2278 оперативного командування «Північ».

На підставі припису військового комісара Лубенського районного військового комісаріату від 15 жовтня 2015 року №5 солдату ОСОБА_1 запропоновано 16 жовтня 2015 року вибути у розпорядження командира військової частини польова пошта В2278 для подальшого проходження служби.

Не погоджуючись із зазначеними наказами та посилаючись на допущення військовим комісаром Лубенського районного військового комісаріату протиправної бездіяльності і вчинення неправомірних дій у період проходження ОСОБА_1 військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача про бездіяльність та неправомірність дій військового комісара Лубенського районного військового комісаріату ОСОБА_3 відносно прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом, проходження позивачем військової служби у Лубенсько-Оржицькому об'єднаному військовому комісаріаті, Лубенському районному військовому комісаріаті та увільнення останнього із займаної посади.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні відносини виникли у зв'язку з проходженням позивачем військової служби за контрактом, яка є особливим різновидом публічної служби.

Аргументуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що на момент укладення контракту від 09 березня 2015 року військовим комісаром Лубенського військового комісаріату Полтавської області підполковником ОСОБА_3 допущено бездіяльність, що полягає у залишенні поза увагою документів ОСОБА_1 на підтвердження: наявності повної вищої освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», досвіду роботи у податковій міліції Лубенської ОДПІ Полтавської області ДПС України, обіймання керівних посад у податковій міліції Лубенської ОДПІ Полтавської області ДПС України, спеціального звання майора податкової міліції. На переконання позивача, військовим комісаром Лубенського військового комісаріату Полтавської області підполковником ОСОБА_3 безпідставно не проведено переатестацію ОСОБА_1 на присвоєння первинного військового звання офіцерського складу, що призвело до прийняття позивача на військову службу за контрактом у найнижчому військовому званні.

Зазначені мотиви касаційної скарги Верховним Судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Так, порядок укладення контракту, проходження військової служби за контрактом, присвоєння військових звань військовослужбовцям визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, громадяни України, які мають спеціальні звання середнього, старшого та вищого начальницького складу або класні чини, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу з одночасним присвоєнням військових звань у порядку переатестації відповідно до частини п'ятої статті 5 цього Закону.

Частиною п'ятою статті 5 зазначеного Закону визначено, що присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 71 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України громадянам, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008), які мають спеціальні звання або класні чини, в разі їх прийняття на військову службу в Збройні Сили України присвоюються військові звання в порядку переатестації з урахуванням їх спеціальних звань або класних чинів, рівня освіти, досвіду служби та відповідності посаді, на яку їх призначено.

За приписами пункту 72 згаданого Положення № 1153/2008 пропозиції щодо переатестації у військовому званні інших громадян, які мають спеціальне звання або класний чин, вносяться під час розгляду питання стосовно прийняття цих осіб на військову службу за контрактом.

Пропозиції щодо переатестації подаються за підписом керівника органу військового управління: на громадян, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, - Міністрові оборони України.

Переатестація громадян, які мають спеціальне звання або класний чин, для присвоєння військового звання здійснюється одночасно з прийняттям цих осіб на військову службу за контрактом та призначенням на відповідну посаду наказами по особовому складу.

Як визначено пунктом 2.17 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відбір кандидатів на військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу проводиться: військовими комісаріатами - із числа офіцерів запасу, а також військовозобов'язаних та жінок у випадках, передбачених частиною другою статті 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; командирами військових частин - із числа офіцерів запасу, які звернулись до військової частини з проханням про прийом на військову службу за контрактом, та із числа осіб офіцерського складу, які виконують військовий обов'язок за іншими видами військової служби, а також з осіб рядового, сержантського і старшинського складу, визначених пунктом 50 Положення № 1153/2008.

В силу підпункту 5 пункту 50 Положення № 1153/2008 первинне військове звання молодшого лейтенанта присвоюється: військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли у разі потреби курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів та склали встановлені іспити.

Пунктом 104 вказаного Положення № 1153/2008 визначено, що особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або проходять службу у військовому резерві, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності можуть призначатися на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу. Призначення на посади молодшого офіцерського складу здійснюється наказом Міністра оборони України по особовому складу з одночасним прийняттям осіб сержантського і старшинського складу на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та присвоєнням їм первинного військового звання молодшого лейтенанта.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства є підставою для висновку про те, що присвоєння військового звання в порядку переатестації громадянам, які мають спеціальне звання, відбувається за дотримання таких вимог:

1) такі особи приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

2) військові звання присвоюються з урахуванням рівня освіти, досвіду служби та відповідності посади, на яку їх призначено;

3) мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності.

Сторонами не заперечувався той факт, що при прийнятті ОСОБА_1 на військову службу за контрактом у Лубенсько-Оржицькому об'єднаному військовому комісаріаті згідно зі штатом офіцерських посад були відсутні офіцерські посади, на які міг би бути призначеним позивач згідно з рівнем освіти, досвідом служби та підготовленістю до відповідної посади.

Крім того, як вбачається із заяви від 05 березня 2015 року позивач просив військового комісара Лубенсько-Оржицького військового комісаріату зарахувати його кандидатом на військову службу за контрактом за спеціальністю водій.

Отже судами встановлено, що позивач з власної ініціативи прохав військового комісара укласти з ним контракт на проходження військової служби за спеціальністю водій, що не відноситься до офіцерських.

З рапортами про переведення на іншу посаду офіцерського складу та присвоєння військового звання в порядку переатестації позивач до відповідачів не звертався.

Крім того, при зміні підпорядкування та назви Лубенського військового комісаріату фактично не відбулось жодних змін істотних умов контракту від 09 березня 2015 року, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що підстави для його перегляду - відсутні.

Верховним судом також відхиляються мотиви позивача, про незабезпечення його права як депутата Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області та кандидата у депутати названої сільської ради на участь у позачерговій сесії 16 жовтня 2015 року, оскільки в особовій справі ОСОБА_1 відсутні відомості про обрання його депутатом. Крім того, рапорт про необхідність участі у позачерговій сесії Засульської сільської ради позивач надав лише 16 жовтня 2015 року, тобто, вже після ухвалення рішення про його переведення до іншої військової частини.

Судами встановлено, що в своїй автобіографії позивач вказував, про те що він є депутатом Засульської сільської ради.

Однак, на чергових місцевих виборах 25 жовтня 2015 року позивача не обрано депутатом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, повноваження ОСОБА_1 як депутата сільської ради припинено з 04 листопада 2015 року, крім того в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій не виявлено випадків, коли б позивач належним чином проінформував відповідачів про запрошення на засідання сільської ради, а йому неправомірно б чинили перешкоди.

Матеріалами справи також підтверджено, що після прийняття рішення про переміщення позивача до іншого місця служби з ним повністю проведено розрахунок щодо грошового забезпечення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Механізм розгляду та опрацювання документів, що є підставою для видання наказів про переміщення військовослужбовців, врегульовано Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, пунктом 4.1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) якої визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України призначаються на військові посади, які передбачені штатами (штатними розписами) військових частин. Призначення військовослужбовців на посади і переміщення по службі здійснюються за результатами оцінювання на підставі Резерву кандидатів для просування по службі, Плану переміщення військовослужбовців на посади, подань та клопотань посадових осіб, а також рішень комісій, утворених відповідно до вимог чинного законодавства України.

А відповідно до пункту 4.9 згаданої Інструкції реалізація Плану переміщення на посади і Резерву для просування по службі, а також призначення і переміщення військовослужбовців здійснюється протягом року - у разі проведення організаційних заходів, настання особливого періоду, а також за станом здоров'я або сімейними обставинами.

Судами встановлено, що наказ від 13 жовтня 2015 року №62-РС прийнято на підставі Плану переміщення військовослужбовців військової служби за контрактом, затвердженого командувачем військ оперативного командування «Північ» генерал-майором ОСОБА_4, у зв'язку з фактичним існуванням в Україні особливого періоду.

У свою чергу, рішення про увільнення позивача з посади водія відділення забезпечення Лубенського районного військового комісаріату військовим комісаром ОСОБА_3 прийнято на підставі наказу командувача військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України генерал-майора ОСОБА_4 від 13 жовтня 2015 року №62-РС, яким ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та призначено на посаду водія мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти військової частини - п/п В 2278, ВОС 837037А.

Обставин, що свідчили б про протиправність оспорюваних наказів судами не встановлено.

Стосовно вимог позивача про зобов'язання військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату розірвати контракт від 09 березня 2015 року, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням на підставі пункту «з» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 40 Положення № 1153/2008 у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Частиною восьмою статті 26 названого Закону не визначено такої підстави для звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду, як систематичне невиконання умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

Рапорт ОСОБА_1 від 11 листопада 2015 року про розірвання контракту від 09 березня 2015 року Полтавським обласним військовим комісаріатом розглянуто та надано відповідь від 18 листопада 2015 року.

Таким чином, підстави для розірвання контракту з позивачем - відсутні.

Водночас, колегія суддів зазначає, що вирішення питання про розірвання контракту з військовослужбовцем є дискреційними повноваженнями командира військової частини, у якій такий військовослужбовець проходить військову службу, а тому дане питання не може бути врегульовано на підставі судового рішення.

З урахуванням зазначених обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині належить відмовити.

Щодо вимоги про зобов'язання військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату сплатити на користь ОСОБА_1 вартість проїзних квитків за маршрутом Лубни - Рівне, придбаних ОСОБА_1 за власні кошти, провести з ним повний розрахунок, колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що 18 жовтня 2015 року Полтавським обласним військовим комісаріатом оформлено військовий перевізний документ серії Б-09 №402380.

Військові перевізні документи є бланками суворої звітності та зберігаються у Полтавському обласному військовому комісаріаті. Позивачу під час вручення припису від 15 жовтня 2015 року №5 було роз'яснено про необхідність отримання військового перевізного документа безпосередньо у Полтавському обласному військовому комісаріаті, однак ОСОБА_1 від отримання військового перевізного документа відмовився. У подальшому, військовий перевізний документ серії Б-09 №402380 отримав військовий комісар ОСОБА_3 та 18 жовтня 2015 року вживав заходи щодо його вручення ОСОБА_1 безпосередньо за місцем проживання останнього, однак позивач від отримання військового перевізного документа відмовився.

З наведеного вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 були оформлені військові перевізні документи форми 1 від 18 жовтня 2015 року, позивач достовірно був обізнаний про їх оформлення та їх місцезнаходження в Лубенському військовому комісаріаті.

Згідно п. 3.5 розділу 3 Правил перевезення військових пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.07.1999 № 346, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.07.1999 за № 4778/3771, ВПД форми 1 та 2 дійсні протягом 6 місяців з дня їх видачі.

З огляду на наведене, враховуючи поведінку самого позивача, який з незрозумілих причин не звертався до Лубенського військового комісаріату протягом робочого тижня з 19 жовтня 2015 року по 23 жовтня 2015 року за отримання оформлених ВПД, підстави для зобов'язання військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату сплатити на користь ОСОБА_1 вартість проїзних квитків за маршрутом Лубни - Рівне відсутні, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Обгрунтованими є висновки судів і щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Лубенського військового комісаріату Полтавської області в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000,00 гривень.

Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ході розгляду даної справи судами не встановилено фактів протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідачів по відношенню до позивача, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди - відсутні.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо необгрунтованості позовних вимог, та щодо відмови у їх задоволенні.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 341, 343, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року, та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус