Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року

Київ

справа №750/4075/17

адміністративне провадження №К/9901/2552/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О. від 30 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та просила:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо не виплати різниці між розміром призначеної 17 травня 2016 року пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та розміром призначеної 18.10.2016 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу 11397,00 гривень як різницю між розміром призначеної пенсії за віком з 17.05.2016 року у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та призначеної з 18.10.2016 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що відповідачем протиправно та без законних підстав було відмовлено йому у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року позов задоволено частково, визнано дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 різниці між розміром призначеної 17 травня 2016 року пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та розміром призначеної 18 жовтня 2016 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» неправомірними; зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_2 8912 грн. 89 коп. різниці між розміром призначеної 17 травня 2016 року пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та призначеної з 18 жовтня 2016 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу не було призначено пенсію згідно Закону України «Про державну службу» з дня звернення за призначенням цієї пенсії через відсутність механізму нарахування пенсії державним службовцям, то відповідач зобов'язаний виплатити різницю між розміром призначеної пенсії за віком з 17 травня 2016 року у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та призначеної з 18 жовтня 2016 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року постанову Деснянського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення про призначення пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не оскаржене, тобто є чинним.

Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та задовольнити позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що пенсія у період з 17 травня 2016 року по 17 жовтня 2016 року виплачувалася відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Як встановлено судами, 17 травня 2016 року позивачка звернулася до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Протоколом від 15 серпня 2016 року № 24632 відповідач відмовив в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю механізму нарахування пенсії згідно цього Закону. Водночас, позивачу було запропоновано звернутися до управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

16 серпня 2016 року позивач звернулася до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка, у якій просила призначити їй пенсію за віком, у зв'язку із чим їй було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати попереднього звернення - з 17 травня 2016 року. Пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплачувалася позивачу по 17 жовтня 2016 року.

18 жовтня 2016 року позивачем подано до відповідача довідку про складові заробітної плати, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». У зв'язку із цим, починаючи з 18 жовтня 2016 року позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

31 березня 2017 позивач, посилаючись на те, що розмір призначеної їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на 2279,40 грн перевищує розмір призначеної з 17 травня 2016 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернулася до відповідача із заявою про виплату їй різниці недоотриманої у період з 17 травня 2016 року по 18 жовтня 2016 року пенсії.

Листом від 12 квітня 2017 року № 425/02/Л-7 Чернігівське об'єднане управління пенсійного фонду України повідомило про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявника, вказавши на те, що пенсія призначена і виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року, що набрав законної сили з 01 травня 2016 року, втратив чинність Закон України "Про державну службу", крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.

Відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З метою реалізації вказаних норм Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14 вересня 2016 року N 622, якою затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб. Вказана постанова набрала чинності 23 вересня 2016 року.

18 жовтня 2016 року позивачем було надано управлінню довідку від 13 жовтня 2016 № 03-12/4564 про складові заробітної плати, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв'язку із чим, ОСОБА_2 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснено відповідний перерахунок.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протокол від 15 серпня 2016 року № 24632, яким відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за її заявою від 17 травня 2016 року, а також рішення про призначення пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не оскаржені, тобто є чинними.

Суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки відсутні правові підстави для висновку про те, що пенсія у період з 17 травня 2016 року по 17 жовтня 2016 року виплачувалася відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини у пункті 53 рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (№68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко