Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №820/6618/14

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 Київ К/9901/7244/18 820/6618/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Лозівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, третя особа - начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

у квітні 2014 року представника ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУ МВС), Лозівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Міський відділ ГУ МВС), третя особа - начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - начальник ГУ МВС), і з урахуванням уточнень до неї просив:

скасувати наказ Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року № 1274 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1;

скасувати наказ Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року № 210 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

зобов'язати ГУ МВС поновити на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Міського відділу ГУ МВС ОСОБА_1;

виплатити ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2011 року по 18 серпня 2014 року з розрахунку 66,47 грн. за кожен день вимушеного прогулу, в сумі 70192,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні накази про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з органів внутрішніх справ винесено з порушенням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини. Зокрема позивач зазначив, що про своє звільнення зі служби з 27 вересня 2011 року він дізнався лише в грудні 2013 року з листа ГУ МВС, надісланого у відповідь на його звернення щодо причин припинення виплати йому заробітної плати. Дата, з якої позивача звільнено з органів внутрішніх справ, збігається із датою його затримання на підставі постанови слідчого прокуратури Харківської області за підозрою у злочині, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України. Цьому затриманню передувало службове розслідування, за наслідками якого позивача попереджено про неповну посадову відповідність. Після порушення кримінальної справи розпочато ще одне службове розслідування щодо позивача, за наслідками якого уже прийнято спірні накази про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з органів внутрішніх справ на підставі підпункту «є» (порушення службової дисципліни) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення). Позивач не погодився з правомірністю цих наказів, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18 серпня 2014 року позовні вимоги задовольнив частково.

Скасував наказ Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року №1274 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1

Скасував наказ Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року № 210 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Зобов'язав ГУ МВС поновити на посаді старшого оперуповноваженого СБНОН Лозівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області ОСОБА_1

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 жовтня 2014 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

При прийнятті рішення в частині задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що як висновком службового розслідування від 12 січня 2011 року, так і висновком службового розслідування від 27 вересня 2011 року встановлено одне й те ж порушення позивачем вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут). Порушення ОСОБА_1 дисципліни полягало у тому, що він залишив без нагляду громадянина ОСОБА_3, внаслідок чого той, скориставшись ситуацією, вистрибнув у вікно службового кабінету №41, внаслідок чого заподіяв собі тілесних ушкоджень, які призвели до смерті. Тобто, за одним і тим самим фактом порушення службової дисципліни ГУ МВС провело два службових розслідування, за наслідками яких на ОСОБА_1, всупереч вимог статті 14 Дисциплінарного статуту, двічі накладено дисциплінарні стягнення за одне й те саме порушення, що й власне слугувало підставою для скасування спірних наказів і поновлення позивача на посаді.

З приводу стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у цій частині позовних вимог, послався на положення пункту 3.5.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (була чинною у період виникнення спірних відносин і розгляду справи у суді першої інстанції; далі - Інструкція), за яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, відповідно до яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня арешту. З огляду на те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою до позивача застосовано з 27 вересня 2011 року (з дати затримання), тоді ж коли було прийнято спірні накази щодо накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з органів внутрішніх справ, і на день розгляду справи позивач перебував у слідчому ізоляторі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги позивача в частині виплати грошового утримання за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2011 року по 18 серпня 2014 року задоволенню не підлягають.

ГУ МВС оскаржило у касаційному порядку постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року в тій їхній частині, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Ухвалою від 16 квітня 2015 року Вищий адміністративний суд України залишив касаційну скаргу ГУ МВС без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Згодом представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 теж оскаржив у касаційному порядку постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, але в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2011 року по дату постановлення судового рішення про поновлення на посаді (18 серпня 2014 року).

За наслідками розгляду касаційної скарги представника позивача ОСОБА_2 Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу від 20 вересня 2017 року, якою залишив оскаржені судові рішення без змін.

При прийнятті такого рішення касаційний суд, з посиланням на положення пункту 3.5.4 вказаної Інструкції, виходив з того, що оскільки відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і з дня звільнення з органів внутрішніх справ по день розгляду справи в суді першої інстанції він перебував у слідчому ізоляторі, то підстав для виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу немає. Між тим касаційний суд додав, що у разі, якщо тримання позивача під вартою буде визнано незаконним, він матиме право на стягнення коштів за правилами цивільного судочинства, зокрема статті 1176 Цивільного кодексу України.

Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, не погодився з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подав заяву про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2015 року №К/800/1841/15 (№К/800/2943/15), у якій касаційний суд за аналогічних обставин справи і відповідних їм правовідносин дійшов іншого, і на переконання заявника, правильного правозастосовного висновку.

У своїй заяві представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з'ясувала таке.

Згідно з ухвалою від 24 грудня 2015 року №К/800/1841/15 (№К/800/2943/15), яку заявник надав на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, з-поміж іншого, погодився з їхнім висновком про те, що звільнення позивача з органів внутрішніх справі було протиправним, відтак позов задоволено обґрунтовано. Однією з вимог позивача у цій справі, поряд зі скасуванням наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з органів внутрішніх справ і поновлення на посаді, була виплата грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 1 червня 2012 року до моменту постановлення судового рішення на загальну суму 50155,56 грн.

За обставинами справи, ухвалу касаційного суду у якій надано для порівняння, позивач у період з 20 березня 2012 року по 17 червня 2014 року, у тому числі на дату звільнення, перебував в слідчому ізоляторі на підставі постанови Київського районного суду м. Харкова, за якою до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Відповідно до ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2014 року позивачу з 17 червня 2014 року змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на заставу.

З покликанням на норми пункту 24 Положення (з урахуванням внесених до нього змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2012 року № 1137) та на частину другу статті 235 Кодексу законів про працю України, суди першої та другої інстанції вказали на те, що вимога про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є похідною від визнання звільнення неправомірним. Оскільки питання про поновлення позивача на роботі розглядається більше одного року не з його вини, то з метою відновлення порушених прав на проходження публічної служби, стягненню підлягає грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, з 1 червня 2012 року по день фактичного поновлення позивача на посаді (включно з періодом, протягом якого позивач перебував під вартою).

Щодо доводів відповідача, який з посиланням на норми пункту 3.5.4 Інструкції стверджував про відсутність факту вимушеного прогулу у період перебування особи під вартою, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, зазначили, що за правилами вказаного пункту, у період перебування особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ під вартою, виплата їй грошового забезпечення призупиняється, але така особа не позбавляється права на таке забезпечення. Апеляційний суд, крім того, додав, що норми пункту 3.5.4 Інструкції не можна застосовувати до спірних правовідносин, позаяк редакція цієї Інструкції, чинна на час виникнення спірних правовідносин, не містила вказаного пункту.

Натомість у справі, в якій подано заяву про перегляд судового рішення, касаційний суд дійшов іншого висновку - про відсутність підстав стягувати на користь позивача (стосовно якого встановлено факт неправомірного звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни), грошового утримання за час вимушеного прогулу, позаяк увесь час, з дати звільнення по дату постановлення судового рішення про поновлення його на посаді включно, він перебував під ватою у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи.

Перевіривши наведені у заяві доводи колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, пункту 24 Положення та пункту 3.5.4 Інструкції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

У справі, судове рішення касаційного суду в якій є предметом перегляду, встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ України з 2002 року. З 24 жовтня 2010 року проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Міського відділу ГУ МВС.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 9 січня 2011 року до чергової частини Міського відділу ГУ МВС надійшло повідомлення про те, що 9 січня 2011 року о 15 год. 10 хв. зі службового кабінету № 41, розташованого на четвертому поверсі міськвідділу, шляхом розбиття скла вистрибнув у вікно гр. ОСОБА_3, якого карета швидкої допомоги доставила до Лозівської центральної районної лікарні.

На підставі вказаної інформації, ГУ МВС провело службове розслідування, за результатами якого складено висновок від 12 січня 2011 року. Відповідно до цього висновку, за порушення службової дисципліни, що проявилось у грубому порушенні вимог пункту 2.1.4 Інструкції з організації охорони і перепускного режиму в адміністративних будинках органів і підрозділів ГУ МВС, затвердженої наказом ГУ МВС від 17 серпня 2007 року, старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Міського відділу ГУ МВС капітана міліції ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді попередження про неповну посадову відповідність, про що видано наказ від 12 січня 2011 року № 16.

18 січня 2011 року прокуратура Харківської області порушила кримінальну справу №18110004 за частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України за фактом перевищення влади або службових повноважень працівниками Міського відділу ГУ МВС, що потягло за собою тяжкі наслідки.

На цій підставі ГУ МВС знову провело службове розслідування, за результатами якого повторно підтверджено факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.1.4 Інструкції з організації охорони і перепускного режиму в адміністративних будинках органів і підрозділів ГУ МВС, затвердженої наказом ГУ МВС від 17 серпня 2007 року № 560.

За результатами цього службового розслідування складено висновок від 31 січня 2011 року, відповідно до якого питання про можливість подальшого перебування в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 вирішуватиметься після прийняття остаточного процесуального рішення у кримінальній справі №18110004.

27 вересня 2011 року ОСОБА_1 затримали на підставі постанови слідчого прокуратури Харківської області у порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) за підозрою у злочині, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України, про що повідомлено ГУ МВС. У зв'язку з цим ГУ МВС знову провело службове розслідування стосовно ОСОБА_1

Відповідно до висновку цього службового розслідування, за фактом затримання 27 вересня 2011 року працівників сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Міського відділу ГУ МВС Міського відділу МВ ГУ МВС, за порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту, старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Міського відділу ГУ МВС капітана міліції ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України.

Згідно з наказом Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року №1274 ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни.

Згідно з наказом Начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року №210 о/с, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі підпункту «є» статті 64 Положення.

Суди попередніх інстанцій у цій справі з'ясували, що службові розслідування щодо ОСОБА_1 стосувалися однієї і тієї ж події, відтак до позивача двічі застосовано дисциплінарні стягнення за один і той самий проступок.

Так, у справі встановлено, що останнє службове розслідування, на підставі висновків якого позивача звільнено з органів внутрішніх справ, проведено у зв'язку із його затриманням в рамках досудового розслідування у кримінальній справі, приводом для порушення якої слугували події, які відбулися 9 січня 2011 року, коли зі службового кабінету №41 Міського відділу ГУ МВС вистрибнув гр. ОСОБА_3. Ті ж самі події раніше уже були підставою для дисциплінарної відповідальності позивача й тоді до нього застосовано інший вид дисциплінарного стягнення - попередження про неповну посадову відповідність.

Затримання ОСОБА_1 на підставі постанови слідчого прокуратури Харківської області відбулося 27 вересня 2011 року, з цієї ж дати позивача звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до спірних наказів ГУ МВС від 27 вересня 2011 року №1472 та № 210 о/с.

Задовольнивши позовні вимоги про скасування наказів щодо звільнення з органів внутрішніх справ та поновлення позивача на раніше займаній посаді, суди попередніх інстанцій відмовили у виплаті грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки з 27 вересня 2011 року до позивача застосовано як запобіжний захід тримання під вартою й до дати постановлення судового рішення в цій справі (18 серпня 2014 року) він перебував у слідчому ізоляторі.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII) працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Відповідно до пункту 24 Положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2012 року №1137) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більше як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Положення цього нормативно-правового акта узгоджуються з нормами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 3.5.1 Інструкції особа рядового і начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від виконання службових обов'язків за займаною посадою зі збереженням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та інших надбавок і доплат.

Рішення про відсторонення особи від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення її на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Згідно з пунктом 3.5.2 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

На підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 5 квітня 2012 року № 288, який набрав чинності з 14 травня 2012 року, пункт 3.5 Інструкції доповнено двома пунктами:

пунктом 3.5.3, згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, відстороненим від посад відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, з наступного дня після відсторонення від посад за період, протягом якого вони не перебували на посаді, виплачуються оклади за спеціальними званнями та надбавка за вислугу років;

пунктом 3.5.4., згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, відповідно до яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня арешту. У разі якщо до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, відсторонених від посад, яких утримували під вартою, обрано інший запобіжний захід, а не утримання під вартою, з дня прибуття до органу (підрозділу) внутрішніх справ і до дня отримання повідомлення суду про набрання вироком законної сили про засудження особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до позбавлення волі грошове забезпечення виплачується в порядку, передбаченому підпунктом 3.5.3 пункту 3.5 цього розділу.

У контексті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу насамперед на те, що виплата грошового забезпечення працівникам органів внутрішніх справ пов'язується з виконанням ними посадових обов'язків, у тому числі й тоді, коли працівник фактично не працював, але за ним, згідно із законодавством, зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата.

Наслідком незаконного звільнення (якщо це встановлено судовим рішенням), з-поміж іншого, є те, що такий працівник протягом певного періоду часу не виконував службових обов'язків, але не виконував їх у зв'язку з рішенням органу, де проходив службу (працював) звільнений працівник.

Взяття під варту як один із запобіжних заходів у кримінальному провадженні передбачає позбавлення особи волі на певний строк у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи. Протягом цього періоду така особа об'єктивно не може виконувати посадових/службових обов'язків, однак це пов'язано з вирішенням питання про притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, а не у зв'язку із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення.

Натомість вимушений прогул, як наслідок незаконного звільнення працівника, повинен перебувати у прямому причинно-наслідковому зв'язку саме з неправомірним рішенням/дією роботодавця (у цьому випадку - державного органу, у якому особа проходить службу), якими спричинено неможливість виконання працівником своїх службових/посадових обов'язків (як-от звільнення).

Невиконання посадових обов'язків (за винятком тимчасової непрацездатності чи відпустки), яке зумовлено діями самого працівника чи іншими причинами, які безпосередньо не пов'язані з неправомірними рішенням/діями роботодавця (органу, де проходить службу працівник органів внутрішніх справ), зокрема внаслідок застосування до такого працівника у встановленому порядку заходів, пов'язаних з позбавленням волі (зокрема, тримання під вартою), не може розцінюватися як вимушений прогул у розумінні як трудового законодавства загалом, так і Положення та Інструкції як спеціальних нормативних актів у цій сфері правовідносин (чинних у період виникнення спірних відносин і розгляду справи в суді).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів доходить правового висновку, що стягнення грошового забезпечення при поновленні незаконно звільненого працівника не може охоплювати періоду, протягом якого такий працівник, відповідно до встановлених законом порядку та підстав, перебував у місцях позбавлення волі, зокрема у зв'язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У цій справі встановлено, що позивача за одне діяння притягнено до двох видів юридичної відповідальності: дисциплінарної та кримінальної. Щодо останньої, то на дату прийняття спірних наказів про звільнення з органів внутрішніх справ вироку суду стосовно ОСОБА_1 ще не було, відтак його вини у злочині, який йому поставили за провину, не було доведено.

Дата звільнення позивача з органів внутрішніх справ збігається з датою його затримання (27 вересня 2011 року) у зв'язку з досудовим розслідуванням кримінальної справи. З цієї ж дати щодо позивача, відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і на дату поновлення його на посаді цей захід не скасовано/не замінено, тобто ОСОБА_1 на дату постановлення судового рішення про поновлення його на раніше займаній посаді перебував у слідчому ізоляторі.

З огляду на те, що протягом усього часу, від дати звільнення до дати постановлення судом першої інстанції рішення у цій справі, останній перебував під вартою, тобто вимушений прогул у часі збігся з періодом позбавлення волі відповідно до кримінально-процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про відсутність підстав для виплати позивачу грошового утримання за період його перебування у слідчому ізоляторі з 27 вересня 2011 року по 18 серпня 2014 року.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України, висловлений в ухвалі від 20 вересня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Водночас у контексті спірних правовідносин колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що якщо згодом з'ясується, що позивача затримано і взято під варту незаконно, він матиме право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». За цим Законом, з-поміж іншого, передбачено відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок неправомірних дій зазначених органів.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець