Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Аналізуйте судовий акт: Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України (ККС/ВС у справі № 192/3301/16-к від 25.02.2021)
 У цій справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами).

Так, чоловік кермуючи автомобілем наніс пішоходу тяжкі тілесні ушкодження, при цьому потерпіла особа від отриманих ушкоджень померла.

У справі було подано касаційну скаргу, де зазначено, що засудженого дарма звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення особи до відповідальності.

ВС зазначив, що системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Для зупинення перебігу строку давності постанови про зупинення слідства та оголошення у розшук недостатньо. Необхідно довести умисні дії особи спрямовані на ухилення від слідства та суду (ВС/ККС у справі № 204/4728/15-к від 20 жовтня 2020 р.)

 «Раньше сядешь – раньше выйдешь. Но сядут все.» Цей сатиричний вислів давно вже не відповідає дійсності. Ми дореформували правоохоронну систему до того, що досудове слідство та судовий розгляд тривають вже не роками, а інколи десятиліттями, тому злочинці уникають будь-якого покарання, навіть ті, які особливо не заперечують проти скоєного. Вже давно у обвинуваченого існує неписане право «на затягування справа», а спритні адвокати влаштовують цирк у засіданнях роками добиваюсь перерв, переносів, зупинень, нових розглядів, тощо. Найчастіше судді потурають такому стану речей, бо їм з рештою байдуже як на потерпілих, так і на самих злочинців. Шкода, що у гонитві за процесуальними гарантіями обвинувачених і начебто змагальності сторін кримінального провадження ми загубили прекрасний принцип безперервності судового розгляду… В іншому і принцип процесуальної економії…

У 2013 році двома особами були скоєні злочини у відношенні двох інших осіб, які кваліфікували за ст. ст. 162, ч.1 – «порушення недоторканості житла» та ст. 296, ч. 2. – «хуліганство». Зокрема злочинці побили потерпілих на їх власному подвір’ї та завдали шкоду їх майну. Звичайно під варту їх ніхто не взяв...

У травні 2019 року, тобто через 6 років, суд першої інстанції на підставі частини 2, ст. 49 КК України закрив кримінальне провадження із закінченням строків давності. Суди апеляційної та касаційної інстанції погодились з таким рішенням і залишили ухвалу суду першої інстанції без змін. Елементарна імпотентність правоохоронної системи, як і в іншій великій кількості випадків сучасності, дозволила хуліганам уникнути покарання та не відшкодувати шкоду заподіяну майну потерпілим.

Але чим цікава ця справа.

Відповідно до частини 2, ст. 49 КК України «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання».

Тобто, у випадку розгляду клопотання про закриття провадження на підставі цієї статті, обвинуваченню для його відхилення слід довести що особа УМИСНО ухилялася від слідства чи суду. В цій справі прокурор наполягав, що доказом такого ухилення є постанова слідчого про зупинення слідства та оголошення обвинувачених у розшук, проте суди підкреслили, що цього недостатньо.

Зокрема ВС підкреслив, що у провадженні повинні бути наприклад докази «нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо». До того ж зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство, тобто вручена підозра.

Оскільки в матеріалах провадження не було нічого окрім постанови про розшук з цього приводу, то застосування ст. 49 КК судом є правомірним.

Іншими словами обвинуваченим повезло, а потерпілі традиційно стала заручниками бездіяльності слідчого, який традиційно не понесе за таку бездіяльність навіть дисциплінарної відповідальності…

Аналізуйте судовий акт: Якщо особа змінила місце свого проживання ще не маючи статусу підозрюваного, в подальшому була оголошена в розшук, то ухилення від досудового розслідування виключається (Борівський районний суд Харківської області, ухвала, справа № 618/79/19)

В наведеній справі судом було встановлено, що кримінальне правопорушення вчинено у квітні 2013 року, у квітні 2013 року обвинувачений був допитаний в якості свідка у даному кримінальному провадженні та напротязі двадцяти днів фактично виконані всі процесуальні дії та зібрані докази по справі (виконана судово-медична експертиза, до участі у справі залучено законного представника потерпілої, проведено допит потерпілої). В травні 2013 року останній, користуючись конституційним правом на свободу пересування, змінив місце проживання переїхав до м. Донецьк, і лише після цього, 26.09.2013 року йому надано статус підозрюваного у кримінальному провадженні, тому в даному випадку питання про юридично значуще ухилення від слідства виключається.

Відповідно до ч. 2ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.

Під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобовязана зявлятись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обовязок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обовязку.

Разом з тим на особу, яка скоїла злочин, законодавством не покладається обовязок самовикриття, а тому, якщо вона до моменту виникнення вказаного обовязку, в порядку реалізації конституційного права на свободу пересування, змінила місце свого проживання (навіть з метою уникнення кримінальної відповідальності), про юридично значуще ухилення від слідства говорити не можна. 

Аналогічні висновки висловив Верховний Суд України в постанові від 19 березня 2015 року по справі № 5-1кс15.