Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу

Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправ­дивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здій­

снення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

(Стаття 384 в редакції законів України № 2456-ІУ від 3 березня 2005р., № 890-УІ від 15 січня 2009р., № 2677-УІ від 4 листопада 2010р.)

Об’єктивна сторона злочину за ст. 384 КК характеризується активною пове­дінкою - діями, які виявляються в: а) неправдивих показаннях свідка чи потерпілого; б) неправдивому висновку експерта; в) неправдивому звіті оцінювача про оцінку майна; г) неправильному перекладі, зробленому перекладачем.

За статтею 384 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

Відповідальність за ст. 384 КК настає, якщо показання, висновок, звіт чи пере­клад є неправдивими, тобто такими, які повністю або хоча б частково не відповідають дійсності. Показання (ст. 95 КПК) свідка (ст. 65 КПК) чи потерпілого (ст. 55 КПК) є неправдивими (лжесвідчення), якщо полягають у повідомленні недостовірних відо­мостей про факти та обставини, що мають значення для відповідного провадження. Висновок експерта (статті 69 101 102 КПК) є неправдивим, якщо в ньому невірно викладений хід дослідження, зроблені завідомо неправильні висновки, перекручені певні факти та обставини. Звіт оцінювача про оцінку майна (статті 6, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Укра­їні» від 19 липня 2001 р. // ВВРУ. - 2001. - № 47. - Ст. 251) є неправдивим, якщо в ньому, наприклад, безпідставно занижується чи, навпаки, підвищується вартість майна, використовуються неналежні ціни для визначення вартості майна, оцінюється інше майно, а не те, на яке було накладено арешт, надається оцінка не всього, а лише частки майна тощо. Переклад визнається неправдивим, якщо перекладач (ст. 68 КПК) здійснює неправильну передачу тих показань, документів або інших матеріалів (на­приклад, жестів і міміки глухонімих), що підлягають перекладу.

Злочин може бути вчинений лише шляхом активної поведінки - дії, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи потерпілий - у своїх показаннях, екс­перт - у висновку, оцінювач - у звіті, а перекладач - у перекладі діяли певним чином, тобто повідомляли неправдиві відомості, які стосуються тих чи інших обставин здій­снюваного провадження. Невчинення таких дій, тобто невиконання зазначеними осо­бами покладених на них обов’язків (бездіяльність), що виявляється в повному чи частковому замовчуванні фактів та обставин у показаннях, висновку, звіті чи пере­кладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК, бо є однією з форм відмови від давання показань і тягне за собою відповідальність не за ст. 384, а за ч. 1 ст. 385 КК (див. ко­ментар до ст. 385 КК).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є певна обстановка його вчинення, оскільки передбачені в ст. 384 КК дії мають бути здійснені лише при провадженні дізнання, досудового слідства, судового чи виконавчого провадження або здійсненні розслідування тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України), а звіт оцінювача - тільки при здійсненні виконавчого провадження (СПВСУ 2010. - С. 456-458).

Відповідальність за ст. 384 КК настає лише за умови, якщо свідка, потерпілого, експерта, оцінювача майна чи перекладача у встановленому законом процесуальному порядку (розписка, присяга) було попередньо попереджено про кримінальну відпо­відальність за давання неправдивих показань (статті 57 67 224 КПК 50 ЦПК 65 141 КАС), неправдивий висновок (статті 70 КПК 53 ЦПК 66 133 КАС), неправдивий звіт про оцінку майна (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження») або не­правильний переклад (статті 68 КПК 55 ЦПК 68 125 КАС). Відсутність такого по­передження і належного процесуального його оформлення виключає відповідальність за ст. 384 КК (СПВСУ 2010. - С. 456-458).

За частиною 2 ст. 384 КК караються ті самі дії, якщо вони: а) або поєднані з об­винуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК), особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або поєднані зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. ко­ментар до ст. 383 КК); в) або вчинені з корисливих мотивів (прагнення одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матері­альної вигоди).

Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивість своїх показань, висновку, звіту чи перекладу і бажає діяти саме таким чином. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію зло­чину не впливають, за винятком ч. 2 ст. 384, у якій однією з кваліфікуючих ознак є корисливі мотиви вчиненого.

Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчинюються з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, раніше вчиненого членом сім ’ї, близьким родичем або самою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, переклад, звіт), вчинене на підставі

ч. 2 ст. 385 КК не містить ознак складу злочину, передбаченого ст. 384 КК. Якщо ці самі дії здійснюються з метою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчине­ного іншою особою, скоєне кваліфікується лише за ст. 384 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо зазначені дії вчиняються особою під примушуванням, відповідаль­ність за яке передбачена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може кваліфікуватися за ст. 384 КК лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39-41 КК.

Суб’єкт злочину спеціальний - свідок, потерпілий, експерт, оцінювач майна або перекладач у кримінальному, цивільному, адміністративному провадженні чи при здійсненні виконавчого провадження, які у встановленому законом порядку попере­джені про кримінальну відповідальність за вчинення дій, зазначених у ст. 384 КК. Слід ураховувати, що за ст. 384 КК не можуть нести відповідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які давали завідомо неправдиві показання (висновок, переклад, звіт) із такої справи, за якою вони надалі притягнуті до кримінальної відповідальності як обвинувачені; в) співучас­ники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших спів­учасників, навіть якщо кримінальне провадження щодо кожного з них здійснюється окремо.