Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здій
снення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
(Стаття 384 в редакції законів України № 2456-ІУ від 3 березня 2005р., № 890-УІ від 15 січня 2009р., № 2677-УІ від 4 листопада 2010р.)
Об’єктивна сторона злочину за ст. 384 КК характеризується активною поведінкою - діями, які виявляються в: а) неправдивих показаннях свідка чи потерпілого; б) неправдивому висновку експерта; в) неправдивому звіті оцінювача про оцінку майна; г) неправильному перекладі, зробленому перекладачем.
За статтею 384 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.
Відповідальність за ст. 384 КК настає, якщо показання, висновок, звіт чи переклад є неправдивими, тобто такими, які повністю або хоча б частково не відповідають дійсності. Показання (ст. 95 КПК) свідка (ст. 65 КПК) чи потерпілого (ст. 55 КПК) є неправдивими (лжесвідчення), якщо полягають у повідомленні недостовірних відомостей про факти та обставини, що мають значення для відповідного провадження. Висновок експерта (статті 69 101 102 КПК) є неправдивим, якщо в ньому невірно викладений хід дослідження, зроблені завідомо неправильні висновки, перекручені певні факти та обставини. Звіт оцінювача про оцінку майна (статті 6, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 19 липня 2001 р. // ВВРУ. - 2001. - № 47. - Ст. 251) є неправдивим, якщо в ньому, наприклад, безпідставно занижується чи, навпаки, підвищується вартість майна, використовуються неналежні ціни для визначення вартості майна, оцінюється інше майно, а не те, на яке було накладено арешт, надається оцінка не всього, а лише частки майна тощо. Переклад визнається неправдивим, якщо перекладач (ст. 68 КПК) здійснює неправильну передачу тих показань, документів або інших матеріалів (наприклад, жестів і міміки глухонімих), що підлягають перекладу.
Злочин може бути вчинений лише шляхом активної поведінки - дії, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи потерпілий - у своїх показаннях, експерт - у висновку, оцінювач - у звіті, а перекладач - у перекладі діяли певним чином, тобто повідомляли неправдиві відомості, які стосуються тих чи інших обставин здійснюваного провадження. Невчинення таких дій, тобто невиконання зазначеними особами покладених на них обов’язків (бездіяльність), що виявляється в повному чи частковому замовчуванні фактів та обставин у показаннях, висновку, звіті чи перекладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК, бо є однією з форм відмови від давання показань і тягне за собою відповідальність не за ст. 384, а за ч. 1 ст. 385 КК (див. коментар до ст. 385 КК).
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є певна обстановка його вчинення, оскільки передбачені в ст. 384 КК дії мають бути здійснені лише при провадженні дізнання, досудового слідства, судового чи виконавчого провадження або здійсненні розслідування тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України), а звіт оцінювача - тільки при здійсненні виконавчого провадження (СПВСУ 2010. - С. 456-458).
Відповідальність за ст. 384 КК настає лише за умови, якщо свідка, потерпілого, експерта, оцінювача майна чи перекладача у встановленому законом процесуальному порядку (розписка, присяга) було попередньо попереджено про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань (статті 57 67 224 КПК 50 ЦПК 65 141 КАС), неправдивий висновок (статті 70 КПК 53 ЦПК 66 133 КАС), неправдивий звіт про оцінку майна (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження») або неправильний переклад (статті 68 КПК 55 ЦПК 68 125 КАС). Відсутність такого попередження і належного процесуального його оформлення виключає відповідальність за ст. 384 КК (СПВСУ 2010. - С. 456-458).
За частиною 2 ст. 384 КК караються ті самі дії, якщо вони: а) або поєднані з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК), особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або поєднані зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. коментар до ст. 383 КК); в) або вчинені з корисливих мотивів (прагнення одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди).
Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивість своїх показань, висновку, звіту чи перекладу і бажає діяти саме таким чином. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають, за винятком ч. 2 ст. 384, у якій однією з кваліфікуючих ознак є корисливі мотиви вчиненого.
Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчинюються з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, раніше вчиненого членом сім ’ї, близьким родичем або самою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, переклад, звіт), вчинене на підставі
ч. 2 ст. 385 КК не містить ознак складу злочину, передбаченого ст. 384 КК. Якщо ці самі дії здійснюються з метою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчиненого іншою особою, скоєне кваліфікується лише за ст. 384 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо зазначені дії вчиняються особою під примушуванням, відповідальність за яке передбачена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може кваліфікуватися за ст. 384 КК лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39-41 КК.
Суб’єкт злочину спеціальний - свідок, потерпілий, експерт, оцінювач майна або перекладач у кримінальному, цивільному, адміністративному провадженні чи при здійсненні виконавчого провадження, які у встановленому законом порядку попереджені про кримінальну відповідальність за вчинення дій, зазначених у ст. 384 КК. Слід ураховувати, що за ст. 384 КК не можуть нести відповідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які давали завідомо неправдиві показання (висновок, переклад, звіт) із такої справи, за якою вони надалі притягнуті до кримінальної відповідальності як обвинувачені; в) співучасники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальне провадження щодо кожного з них здійснюється окремо.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: «Забудькуватість» свідка тягне за собою кримінальну відповідальність для нього за ст. 384 КК України (Новоград-Волинський міськрайонний суд у справі № 285/1041/20 від 04.02.2021)
Кожен свідок під час допиту його під час досудового розслідування та в судовому засіданні попереджається про кримінальну відповідальність введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.
Але свідки часто-густо вважають, що таке попередження є формальністю і за брехню слідчому або суду їм нічного не буде.
Дійсно, вироків за ст. 384 КК України не так і багато, але все ж таки таких завзятих брехунів притягають до кримінальної відповідальності як у цьому випадку.
Вироком у даній справі свідка було засуджено до штрафу в розмірі 850 грн. за введення суду в оману, оскільки остання під час досудового розслідування та судового розгляду справи судом в іншому складі надавала показання, які викривають обвинувачених.
Однак, у подальшому свідок змінила свої показання та пояснила, що обвинувачених на місці вчинення злочинів не бачила.
Саме така непослідовність у показаннях свідка органом досудового розслідування було розцінена як введення суду в оману шляхом надання завідомо неправдивих злочинів, що є кримінальним злочином.
Аналізуйте судовий акт: Особа, яку притягнуто до відповідальності за введення суду в оману, МАЄ право на оскарження вироку у справі у якій вона дала неправдиві показання (ВС/ККС у справі № 654/1820/18 від 15.10.2020)
У постанові Касаційного кримінального суду вирішено досить нестандартну проблему. Звісно, що такі проблеми не є поширеними, але ж уся робота адвоката, який спеціалізується у кримінальних справах, саме і будується на вирішені нестандартних проблем не менш нестандартними шляхами.
У даній справі судом було постановлено вирок за ч. 2 ст. 125 КК України. При розгляді справи судом першої інстанції було констатовано факт введення суду в оману одним із свідків.
У подальшому вказаного свідка було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 384 КК України.
На вирок за ч. 2 ст. 125 КК України вказаним свідком було подано апеляційну скаргу, у якій він просив останній змінити шляхом виключення з його мотивувальної частини висновок суду про визнання судом неправдивими показань свідків, зазначивши фразу: «суд при ухваленні вироку не враховує показання наступних свідків».
Апеляційний суд повернув вказану скаргу на підставі того, що вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
На таке рішення апеляційного суду адвокатом було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що вказівка у вироку щодо неправдивості показань свідка має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 384 КК України, тому порушує права на справедливий та об`єктивний судовий розгляд.
Касаційний кримінальний суд із такими доводами погодився.
Приймаючи рішення про задоволення скарги ККС послався на те. що відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
З вироку суду за ч. 2 ст. 125 КК України зазначено, що показання свідка неправдиві і є намаганням виправдати обвинуваченого чи зменшити ступінь його суспільно - небезпечного діяння та розмір покарання за скоєне. У подальшому щодо цього свідка було порушено кримінальне провадження і йому висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 384 КК України. Тобто є всі підстави вважати, що особа, яка подала апеляційну скаргу була вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у даному провадженні, шляхом звернення до апеляційної інстанції з його оскарженням