Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до складу яких входять професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні, які, здійснюючи правосуддя, є незалежними та підкоряються лише закону (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 1 ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Діяння, передбачене ст. 375 КК, є спеціальним видом службового зловживання відносно злочину, передбаченого ст. 364 КК.
Предметом цього злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова, а вчинене діяння кваліфікується за ст. 375 КК незалежно від того: а) яка судова інстанція ухвалила цей акт (суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції);
б) яка галузева приналежність розглянутої судом справи (кримінальна, цивільна, адміністративна, господарча); в) яким складом суду було постановлено судовий акт - судом колегіально, за участю народних засідателів чи присяжних або суддею одноосібно.
Судовий акт, як предмет цього злочину, має бути неправосудним, тобто таким, який не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може полягати у неправильному застосуванні норм матеріального чи процесуального закону або у невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Неправо- судність судового акта може виражатися, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м’якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті і триманні під вартою, необґрунтовано- му накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо.
Об’єктивна сторона злочину полягає лише в активній поведінці особи - діях. За частиною 1 ст. 375 КК карається злочин із формальним складом, бо його вчинення вичерпується фактом постановлення неправосудного судового акта, що припускає:
а) його складання; б) підписання суддею (суддями); в) проголошення (доведення його змісту до відома учасників провадження). Постановлення судового акта завершується його проголошенням, і тому саме з цього моменту злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття законної сили судовим актом, його виконання та наслідків, які він породжує.
За частиною 2 ст. 375 КК склад злочину може бути як формальним, - коли дії, зазначені у ч. 1 ст. 375 КК, вчинені з корисливих мотивів (прагнення винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди) чи в інших особистих інтересах (особиста зацікавленість, яка обумовлена помстою, кар’єризмом, заздрістю, бажанням отримати нагороду, просунутися за службою тощо), так і матеріальним, - коли такі дії спричинили тяжкі наслідки (засудження невинного, самогубство заарештованого чи засудженого, тяжке захворювання, втрата близьких, заподіяння значних матеріальних збитків тощо). Якщо постановлення завідомо неправосудного судового акта вчинено за хабар, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 375 КК і за відповідною частиною ст. 368 КК.
Суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 375 КК характеризується лише прямим умислом, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює, що постановляє неправосудний судовий акт і бажає цього. Мотиви і мета за ч. 1 ст. 375 КК значення для кваліфікації не мають.
Якщо судовий акт ухвалюється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), для кваліфікації їх дій за ст. 375 КК необхідно встановити, що кожен із суб’єктів діяв умисно і усвідомлював завідомо неправосудний характер такого акту. За інших умов вчинене може розглядатися лише як професійна помилка (РВСУ. - 2003. - С. 132135; ПС (2001-2005). - С. 364-368). Якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов’ язків, діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 367 КК.
Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 375 КК, може виявлятися як в умисній, так і в необережній формах вини. Однією з кваліфікуючих ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси. У цілому злочин є умисним.
Суб’єкт злочину спеціальний - професійний суддя, народний засідатель чи присяжний під час здійснення ними правосуддя (див. коментар до ст. 374 КК).
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Підставою для притягнення судді до кримінальної відповідальності за ст.375 КК України є скасування винесеного ним (ними) завідомо неправосудного судового рішення та доведення наявності умислу в діях судді (ВССУ, справа № 5-1902км14, 10.06.14)
Стаття 375 КК України передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Результати аналізу статистичних даних, матеріалів практики, свідчать про певну динаміку збільшення кількості зареєстрованих на території України злочинів цього виду. Так, якщо в 2013 р. було зареєстровано 48 кримінальних правопорушень за ст. 375 КК України, то в 2014 р. – 106, а за три місяці 2015 р. – 84. При цьому, в 2013 році повідомлено про підозру в 2 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 0, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 47 кримінальних провадженнях. В 2014 р. повідомлено про підозру в 3 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 1, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 102 кримінальних провадженнях. За три місяці 2015 р. повідомлено про підозру в 7 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 1, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 82 кримінальних провадженнях (Дані офіційного сайту Генеральної прокуратури України: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html).
Ця, практично унікальна, кримінальна справа стосовно судді Обухівського районного суду Київської області завершилась обвинувальним вироком за ч. 1 ст. 375 КК України. При цьому вирок суду першої інстанції (обмеження волі на строк 2 роки із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю один рік) був залишений без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, а Верховний Суд України двічі відмовляв у задоволенні заяви засудженого про перегляд ухвали колегії суддів ВССУ (Ухвала від 20.11.2014 № 5-24кс14 і Постанова від 25 .05.2017 № 5-475кс(15)16)
За вироком суду, колишнього суддю визнано винуватим і засуджено за те, що він 3 квітня 2009 року постановив завідомо неправосудне рішення у цивільній справі за позовом групи осіб до Обухівської РДА та Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсними їхніх рішень та зобов’язав першу розглянути і погодити, а другу – розглянути і затвердити проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення цих земельних ділянок із категорії земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та передачі земельних ділянок у власність позивачам.
17 листопада 2010 року суддя постановив ще одне неправосудне рішення у цивільній справі за позовом особи до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки. Цим рішенням було скасовано державну реєстрацію державних актів на право постійного користування зазначеними земельними ділянками.
В подальшому зазначені неправосудні судові рішення були скасовані судами.
Залишаючи вирок без змін, касаційний суд погодився із висновком про те, що засуджений діяв з прямим умислом на постановлення завідомо неправосудних рішень, бо як у першому, так і в другому рішенні вийшов за межі компетенції суду, перебравши у своїх рішеннях право відповідних органів влади вирішувати питання щодо зобов'язання про надання громадянам земельних ділянок зі зміною їх цільового призначення та визнання права громадянина на землю, свідомо проігнорувавши конституційне положення про те, що вирішення таких питань віднесено до виключної компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями, порушивши при цьому не тільки норми матеріального, а і процесуального права (ст. 213 ЦПК України, ст. 377 ЦК України та статей 120, 123, 142,144, 152 ЗК України).