Стаття 36. Необхідна оборона

Аналізуйте судовий акт: Особа, яка спровокувала насильство не може перебувати у стані необхідної оборони (ВС/ККС у справі № 748/1226/18 від 12.05.2020р.)

Поняття необхідної оборони та перебування особи у такому стані є досить складним для встановлення незважаючи на те, що законом, а саме статтею 36 Кримінального кодексу України, досить чітко визначено дане поняття.

Так, згідно ч.ч. 1, 4 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Проте на практиці досить часто трапляються випадки, коли у сторін провадження виникає діаметрально протилежні висновки щодо наявності необхідної оборони у конкретних справах.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України за те, що остання у стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту з метою убивства умисно завдала потерпілому одного удару в груди предметом, схожим на ніж, чим заподіяла потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній міг померти, якби не отримав своєчасної медичної допомоги.

Апеляційний суд із такою кваліфікацією дій засудженого погодився.

Однак стороною захисту на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що момент нападу засуджений перебував у стані необхідної оборони, однак перевищив її межі. На думку захисника, це підтверджується відповідними доказами, а саме відеозаписом з камери спостереження в кафе. Окрім цього засуджений не тікав з місця події, а чекав прибуття працівників військової служби правопорядку.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони захисту не погодився та у своїй постанові зазначив, що вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, на підставі всієї сукупності обставин має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання. Особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК України.

У даній справі удару ножем з боку засудженого передувала обопільна бійка, спровокована, у тому числі, і ним самим. Було встановлено, що під час бійки засуджений і потерпілий завдали один одному ударів кулаками та після втручання інших осіб припинили бійку. Сторона захисту і потерпілий не погоджувалися щодо подальших подій: захист стверджував, що потерпілий кинувся з кулаками на засудженого, а потерпілий казав, що він просто йшов у сторону засудженого, оскільки його покликали. Навіть якщо спиратися на версію сторони захисту і припустити, що потерпілий мав намір продовжити бійку, обставини цієї справи не свідчать про те, що той мав намір застосувати більший ступінь насильства, ніж те, що застосовувалося у попередньому епізоді бійки, і, таким чином, засуджений опинився в стані необхідної оборони.

Аналізуйте судовий акт: Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (ВС/ККС, справа № 712/2759/17, 09.04.19)

Згідно з вироком особу було визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись біля двору будинку з боку проїжджої частини, в ході конфлікту на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово через невдалу спробу крадіжки, вчинив умисне вбивство, потерпілому близько трьох-чотирьох ударів у грудну клітку ножем, що мав при собі, внаслідок чого потерпілий помер на місці події. Обвинуваченого засуджено за ч. 1 ст.115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років. Суд апеляційної інстанції залишив судове рішення без змін.

Оскаржуючи вирок, засуджений стверджував, що суд неправильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України та стверджував, що діяв у стані необхідної оборони відповідно до ст. 36 КК України, захищаючись від насильства, застосованого потерпілим, що мало б бути враховано при призначенні покарання.

Зокрема, він зазначав, що в ході конфлікту з потерпілим останній погрожував йому вбивством та завдавав удари цеглиною, від чого він впав та втратив на мить свідомість. Захищаючись від нападника, вихопив ніж, на який потерпілий напоровся. Після цього потерпілий пішов, а він втік, боячись, що потерпілий його вб'є.

З огляду на такі обставини засуджений і стверджував про вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони. Під час їх дослідження судом було встановлено, що потерпілий дійсно підняв камінь, подібний на шматок асфальту, замахнувся ним, проте засуджений перехопив руку з каменем і тричі вдарив потерпілого ножем у лівий бік. Причиною конфлікту між потерпілим та засудженим стала невдала спроба останнього вчинити крадіжку.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду погодилась з кваліфікацією дій засудженого, сформувавши правовий висновок наступного змісту, - необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, а мають протиправний характер і розцінюються як злочин.

Аналізуйте судовий акт: Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Непогана  Постанова ВС, яка детально роз’яснює на юридичному рівні, що ж таке «необхідна самооборона», і чому вона відсутня в діях особи,  навіть якщо не ця особа почала бійку та отримала від жертви тілесні ушкодження, підкріпленні висновком судово-медичної експертизи.

Саме на «юридичному рівні», тому що на побутовому особливо в стані алкогольного сп’яніння, напевне самий досвідчений юрист це не врахує.  

Отже, застілля. Три товариша по чарці п’ють, а потім два з них - потерпілі ображають третього - нападник, а той їм відповідає.  Далі, один із потерпілих обхоплює руками за шию нападника і душить. Нападник хапає зі столу ніж і тричі б’є першого потерпілого у груди та живіт. Другий потерпілий нападає на нападника , проте отримує від нього також декілька ударів ножом.  Після нанесення поранень нападник вважає, що вбив обох товаришив по чарці та втикає з квартири. На щастя обидва потерпілі виживають завдяки швидкій медичній допомозі. 

Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції нападника раніше засудженого умовно було засуджено до десяти років позбавлення волі за пунктом  1, частини 2, ст. 115  КК України – «умисне вбивство двох або більше осіб» та за ч. 2, ст. 15 КК України. – «замах  на злочин». 

У касаційній скарзі нападник наполягав на тому, що здійснював самооборону і посилався на нанесення ньому одним із потерпілих тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення таку касаційну скаргу і роз’яснив наступне.  

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

ВС також підкреслив, що той факт, що нападник втік, підтверджує, що він мав злочинний умисел на вбивство двох людей, а смерть потерпілих на щастя не настала не з волі нападника, а завдяки діям одного з потерпілих, який зміг викликати лікарів. Саме тут, тут слід застосовувати ст. 15 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Виправдувальний вирок: ВС роз’яснив, що таке необхідна оборона та відмовився засудити обвинуваченого за частиною 1, ст. 121 КК України (ВС/ККС від 19 квітня 2018р. у справі № 722/1981/16--к)

Попри всі реформи та новий КПК процент виправдувальних вироків в Україні залишається нижчим ніж у 30-ті років за часів Сталіна. Такі поняття як «необхідна оборона» або «самооборона» залишаються більше теоретичними та відсутній єдиний підхід у застосуванні його судами. Як правило якщо у відношенні потерпілого застосовується зброя, обвинувачений визнається винним, хоча іноді покарання пом’якшується або по іншому кваліфікується склад кримінального правопорушення.

Ця справа є рідкісним випадком, коли обвинувачений був виправданий судами трьох інстанцій незважаючи на нанесення ним потерпілому у стані алкогольного сп’яніння  двох, а не одного, ножових ударів, які були кваліфіковані обвинуваченням за частиною 1, ст. 121 КК України -  «умисні тяжкі тілесні ушкодження.»

При цьому потерпілий спочатку образив, побив обвинуваченого та погрожував йому вбивством, і після того, як обвинувачений сховався у власному будинку, вдерся до будинку та повторно використовуючи фізичну перевагу почав бити обвинуваченого. Тобто насильство з боку потерпілого по відношенню до обвинуваченого було тривалим, що підтвердилося показаннями свідків. Лише після цього обвинувачений застосував ніж для самооборони.    

Погоджуючись із виправданням обвинуваченого ВС/ККС  застосував ст. 36 КК України–«необхідна оборона» та детально роз’яснив, коли і як саме така стаття повинна застосовуватися для кваліфікації діяння обвинуваченого.

Так, необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.  Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

При цьому важливо з'ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об'єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об'єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.