Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи прихо­вування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, уста­нови чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток, -

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Предметом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 357 КК, є:

а) офіційні документи, штампи, печатки; б) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.

Документ - це належним чином оформлений матеріальний носій будь-якої інфор­мації (на папері, фото-, кіно-, аудіо-, відеоплівці), призначений для посвідчення юри­дично значимих фактів і подій.

На законодавчому рівні документ визначено як матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ (ВВРУ. - 1992. - № 48. - Ст. 650), у редакції Закону № 2938-УІ від 13 січня 2011 р. (ВВРУ. - 2011. - № 32. - Ст. 313) із змінами до Закону № 5029-УІ від 3 липня 2012 р. (ОВУ. - 2012. - № 61. - Ст. 2471). Іншим носієм може бути, зокрема, оптичний диск (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про обов’язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ (ВВРУ. - 1999. - № 22-23. - Ст. 199); станом на 12 січня 2012 р. (ВВРУ. - 2012. - № 39. - Ст. 465), пластикові картки («Порядок замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка», затверджений наказом МОН від 30 серпня 2001 р. № 615 (ОВУ. - 2001. - № 38. - Ст. 1748); із змінами, внесеними згідно з наказом МОН «Про інформаційно-виробничу систему інформаційного та документарного забезпечення установ та громадян України в галузі освіти (ІВС «ОСВІТА») від 10 грудня 2004 р. № 811 (ОВУ. - 2004. - № 8. - Ст. 512), електронні документи (ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний доку­ментообіг» від 22 травня 2003 р. № 851-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 36. - Ст. 275); із змі­нами, внесеними згідно із Законом від 31 травня 2005 № 2599-ІУ (ВВРУ. - 2005. - № 26. - Ст. 349).

Під електронним документом слід розуміти документ, інформація в якому зафік­сована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

Печатка - це спеціальний металевий, гумовий, каучуковий, пластиковий чи дерев’ яний предмет (пристрій) з нарізними знаками для відтисків (відбитків) їх на сургучі, воску, папері тощо з метою надання документові достовірності, автентичнос­ті та юридичної сили.

Розрізняють державну, гербову, круглу, що прирівнюється до гербової, просту круглу і трикутну печатки (наприклад, печатки з Державним гербом виготовляються круглої форми. Усередині кола зображується Державний герб України, а по колу пе­чатки - назва міністерства чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, потім назва підприємства, установи чи організації).

Штамп - це спеціальна форма-кліше, різновид печатки, переважно у вигляді прямокутника, що застосовується для отримання відбитків на папері та містить на поверхні рельєфне або заглиблене дзеркальне відображення тексту з назвою відпо­відного органу державної влади, підприємства, установи, організації, із зазначенням юридичної адреси, ідентифікаційних позначень (номер, код тощо) або інших відо­мостей.

Відбиток штампа (порівняно з печаткою), як правило, містить додаткову інформа­цію, зокрема поштову або електронну адресу, телефон, факс підприємства, установи, організації чи відповідної фізичної особи.

Про поняття офіційного документа див. примітку до ст. 358 КК у редакції Закону України від 7 квітня 2011 р. № 3207-УІ.

Офіційними є штампи і печатки, які належним чином виготовлені, видані як орга­нами державної влади, органами самоврядування, так і підприємствами, установами чи організаціями, незалежно від форми власності, організаційно-правової форми ді­яльності та відомчої приналежності останніх, у межах наданої їм законом компетен­ції, мають відповідні реквізити і перебувають в обігу.

Для кваліфікації не має значення форма документа: оригінал чи копія, якщо вона має таке ж доказове значення, як оригінал (нотаріально посвідчена копія трудової книжки, дублікат договору купівлі-продажу нерухомості).

Приватними документами є ті документи, які походять від приватних осіб (запо­віт, скарга, договір купівлі-продажу житла тощо) і засвідчують своїм змістом факти, що мають юридичне значення (акт, складений сусідами на підтвердження факту не- проживання одного із членів сім’ї мешканця квартири, що враховується при обчис­ленні розміру комунальних платежів).

Предметом даного злочину можуть бути визнані тільки ті приватні документи, що знаходяться у приміщеннях відповідних підприємств, установ чи організацій, або, хоча і поза цими приміщеннями, але у віданні службових осіб (наприклад, під час перебування їх у відрядженні). Викрадення, а також умисне знищення документів, які не знаходяться у державних або громадських підприємствах, в установах та організа­ціях, а отже, не є предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК, не утворюють складу цього злочину (Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВСУ від 24 липня 2001 р.) (ВВСУ. - 2001. - № 6 (28). - С. 16-17).

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 357 КК, виражається в ак­тивних діях щодо предметів, зазначених у диспозиції, а саме у їх: 1) викраденні; 2) привласненні; 3) вимаганні; 4) заволодінні шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем; 5) знищенні; 6) пошкодженні; 7) приховуванні.

Викрадення — це таємне або відкрите вилучення документа, штампа або печатки. Якщо таке вилучення поєднане з насильством або погрозою його застосування щодо службової особи, у віданні якої знаходиться документ, штамп чи печатка, відповідаль­ність настає за сукупністю злочинів - за ст. 357 і відповідно за ч. 1 ст. 342, статтями 346 чи 350 КК. Викрадення бланків з метою внесення до них фіктивних даних і по­дальшого їх використання утворює готування до підроблення документів і кваліфіку­ється за ч. 1 ст. 14 і частинами 1 або 2 ст. 358 КК.

Про поняття вимагання, шахрайства, привласнення, заволодіння шляхом чи зло­вживання службовим становищем див. коментар до статей 189 190 191 КК.

Знищення - це приведення документа, штампа, печатки в стан, коли вони втрача­ють властивість бути носієм зафіксованої на них інформації (наприклад, спалювання).

Пошкодження документа, штампа, печатки полягає у приведенні його в стан, який перешкоджає подальшому використанню за цільовим призначенням або часткової втрати зафіксованої в них інформації (відірвана частина документа, зрізана частина літер на штампі тощо).

Приховування - це переміщення документів, штампів, печаток з місця, де вони знаходяться, в інше місце, що позбавляє підприємство, установу, організацію чи гро­мадян можливості використовувати документи, штампи і печатки за їх цільовим при­значенням.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 357 КК, вважається закінченим з моменту вчинен­ня будь-якої із зазначених у диспозиції дій. Подальше використання викрадених до­кументів, штампів і печаток для вчинення інших злочинів не охоплюється диспозицією цієї статті і за наявності ознак іншого злочину тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є корисливий мотив або інші особисті інтереси (на­приклад, намір перешкодити укладенню договору, дезорганізувати роботу підпри­ємства, прагнення притягти до відповідальності осіб, у віданні яких знаходились документи, штампи, печатки і які відповідають за їх зберігання, перешкодити викрит­тю злочинця, знищити документ, щоб самому уникнути відповідальності за раніше вчинений злочин, тощо).

Суб’єкт злочину - приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення за­значених дій службовою особою з використанням службового становища тягне за собою відповідальність за ст. 364 КК.

У частині 2 ст. 357 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації (наприклад, унаслідок викрадення печатки підприємство було позбавлене можливості здійснюва­ти господарські або фінансові операції) або вчинені щодо особливо важливих доку­ментів, штампів, печаток (наприклад, знищено гербову печатку, докази з кримінальних або цивільних справ тощо).

Поняття особливо важливих документів, штампів, печаток є оціночним і в кож­ному конкретному випадку визначається з урахуванням фактів, які ними засвідчува­лися, можливості чи неможливості їх відновлення, витрат, необхідних для відновлен­ня та ін. (наприклад, знищена кримінальна справа).

Викрадення документів, що містять державну таємницю, з метою передачі іно­земній державі, іноземній організації або їх представникам тягне за собою відпові­дальність за державну владу або шпигунство відповідно за статтями 111 або 114 КК. Аналогічно вирішується питання стосовно викрадення документів, що містять комер­ційну таємницю, або документів, що містять конфіденційну інформацію, яка є влас­ністю держави (статті 231 або 330 КК).

У разі викрадення документів майнового характеру (наприклад, чеку на одер­жання грошей у банку з метою наступного отримання за них чужого майна), дії вин­ного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 357 та ч. 1 ст. 14 і ст. 190 КК (готування до викрадення чужого майна шляхом шахрайства).

У частині 3 ст. 357 КК передбачена відповідальність за незаконне заволодін- ня будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.