Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосу­ванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування за­значених тварин одну на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, -

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеженням волі на строк до двох років.

незалежно від їхньої належності і того, де вони мешкають та з якою метою викорис­товуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, тих, які використовуються в сільському господарстві, у цир­ках, і тих, які безпритульні чи перебувають у природному середовищі.

1. Об’єктивну сторону злочину утворює одне з двох діянь: а) знущання над твариною;

б) нацьковування тварин одна на одну. Знущання має місце у разі вчинення діяння, що завдає тварині істотного болю, страждання, має характер мучення. Ознакою злочинного знущання є застосування жорстоких методів його вчинення, тобто таких, які вчиняють­ся особливо болючими способами, шляхом заподіяння травм, переломів кінцівок, калі­чення, термічного чи хімічного впливу тощо. Жорстоке поводження з тваринами може бути вчинене і шляхом позбавлення води, корму, повітря, застосування отрути або масове їх знищення. Знущанням визнається законом і діяння, що має характер мучення, вчинене з хуліганських мотивів. Ця суб’єктивна ознака є альтернативою застосування жорстоких методів його вчинення, але на практиці частіше має місце їх поєднання.

Для кваліфікації злочину не має значення, вчиняються такі дії щодо власних тва­рин, тих, які належать іншим особам (організаціям), тим, що не мають господаря чи знаходяться у природному середовищі.

Однак ознаки цього злочину відсутні у разі ліквідації бездоглядних тварин, при відстрілі тварин на полюванні або іншому видобутку диких тварин, а також при забої домашніх тварин чи при використанні їх для медичних експериментів, якщо це здій­снено з дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну - це дії, спрямовані на те, щоб примусити чи привчити тварин битися між собою, нападати на інших диких чи домашніх тварин заради втіхи, або коли проводяться собачі або півнячі бої.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь. Заподіяна шкода перебуває за межами складу злочину, але може бути врахована при визначенні покарання.

1. При розслідуванні і розгляді таких справ у судах слід з’ ясовувати не тільки характер діяння, а й те, які правила чи інші нормативні акти порушені (див. статті 18-26 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лю­того 2006р. № 3447-ІУ-ВР). Так, згідно зі ст. 8 Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України від 17 червня 1980 р., затверджених міністер­ствами житлово-комунального господарства, сільського господарства та охорони здоров’я, власникам тварин забороняється: жорстоко поводитися із собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх.
2. Необхідно також вживати заходів для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, тим більше, що за шкоду, заподіяну жорстоким поводженням з тваринами, розмір відшкодування визначається півторакратною сумою витрат на придбання тва­рин відповідного виду (див. додаток № 6, ст. 6 Постанови КМУ «Про затверджен­ня такс для обчислення розміру відшкодування шкоди...» від 21 квітня 1998р. № 521).
3. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Хуліганський мотив при знущанні над тваринами є альтернативною ознакою, а при вчиненні злочину шляхом нацьковування тварин одна на одну хуліганські або корисливі мотиви визна­чені в законі як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони.
4. Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
5. У частині 2 ст. 299 КК передбачена відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, вчинене в присутності малолітнього. Наявність цієї кваліфікуючої озна­ки припускає, що зазначені в законі діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-річного віку. При цьому винний повинен усвідомлю­вати малолітність хоча б одного з присутніх підлітків.