Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

Аналізуйте судовий акт: Виправдувальний вирок: ВС роз’яснив, що таке необхідна оборона та відмовився засудити обвинуваченого за частиною 1, ст. 121 КК України (ВС/ККС від 19 квітня 2018р. у справі № 722/1981/16--к)

Попри всі реформи та новий КПК процент виправдувальних вироків в Україні залишається нижчим ніж у 30-ті років за часів Сталіна. Такі поняття як «необхідна оборона» або «самооборона» залишаються більше теоретичними та відсутній єдиний підхід у застосуванні його судами. Як правило якщо у відношенні потерпілого застосовується зброя, обвинувачений визнається винним, хоча іноді покарання пом’якшується або по іншому кваліфікується склад кримінального правопорушення.

Ця справа є рідкісним випадком, коли обвинувачений був виправданий судами трьох інстанцій незважаючи на нанесення ним потерпілому у стані алкогольного сп’яніння  двох, а не одного, ножових ударів, які були кваліфіковані обвинуваченням за частиною 1, ст. 121 КК України -  «умисні тяжкі тілесні ушкодження.»

При цьому потерпілий спочатку образив, побив обвинуваченого та погрожував йому вбивством, і після того, як обвинувачений сховався у власному будинку, вдерся до будинку та повторно використовуючи фізичну перевагу почав бити обвинуваченого. Тобто насильство з боку потерпілого по відношенню до обвинуваченого було тривалим, що підтвердилося показаннями свідків. Лише після цього обвинувачений застосував ніж для самооборони.    

Погоджуючись із виправданням обвинуваченого ВС/ККС  застосував ст. 36 КК України–«необхідна оборона» та детально роз’яснив, коли і як саме така стаття повинна застосовуватися для кваліфікації діяння обвинуваченого.

Так, необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.  Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

При цьому важливо з'ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об'єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об'єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.

Аналізуйте судовий акт: Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

На практиці розслідування кримінальних проваджень про злочини, як потягли за собою смерть потерпілого та їх подальшого судового розгляду часто постає питання щодо правильності кваліфікації дій винної особи. Яку статтю Кримінального кодексу слід застосувати - ст. 115 КК України (умисне вбивство) або ч. 2 ст. 121 КК України (тяжкі тілесні ушкодження, що потягли за собою смерть потерпілого).

У даній справі ВССУ досить конкретно висловився щодо розмежування цих складів злочинів.

Вироком суду першої інстанції особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України за те, що останній прийшовши до дому де він проживає разом зі своєю співмешканкою, яка на той час знаходилась у будинку разом зі своїм знайомим, який був в стані сильного алкогольного сп'яніння та не міг чинити опір,, на ґрунті ревнощів наніс два удари кулаком в голову потерпілого, від яких він помер. Після цього він погрузив потерпілого у багажнік свого автомобіля, відвіз його до озера, яке було неподалік та злишив там в очереті.

При перегляді справи в апеляційному порядку захисником засудженого ставилося питання про перекваліфікацію його дій з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 115 КК України мотивуючи це тим, що у нього був відсутній умисел на вбивство потерпілого. Окрім того, засуджений на протязі досудового розслідування та розгялді справи судами зазначав, що на час коли він відвіз потерпілого до озера той дихав та подавав ознаки життя.

Проте, апеляційний суд ці доводи до уваги не взяв та оцінки цим доводам не надав.

В свою чергу касаційний суд змінив вирок суду та перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 121 КК України зазначивши при цьому, що визначальним при кваліфікації дій особи за ст. 115 КК України є наявність прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки