Стаття 119. Вбивство через необережність

Аналізуйте судовий акт: Якщо потерпілий загинув безпосередньо не від удару, а від падіння внаслідок удару, то злочин слід кваліфікувати як вбивство через необережність, а не як тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ВС/ККС, № 750/3256/17 від 15.08.2019р.)

Насправді інколи дуже складно правильно кваліфікувати злочин, внаслідок якого загинула людина. Тому помиляються і суд першої інстанції, і апеляційної. Ця справа про зміну кваліфікації злочину засудженого з «умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого» ( частина 2, стаття 121 КК України) на «вбивство через необережність» ( стаття 119 КК України).

Обставини справи встановлені, ні засудженим, ні звинуваченням не заперечуються. Засуджений вдарив кулаком лівої руки в око та правою ногою в обличчя потерпілого, внаслідок чого потерпілий впав на асфальт, вдарився потилицею і внаслідок отриманої травми помер у лікарні.

ВС підкреслив, що розмежування складів злочинів за ч.2, ст. 121 КК України та ч.1, ст. 119 КК України здійснюється за об’єктивною та суб’єктивною сторонами.

В даному випадку в основу розмежування покладається висновок медичного експерта у справі, відповідно до якого смерть потерпілого наступила безпосередньо НЕ від удару, а внаслідок падіння на площину з попередньо набутим прискоренням від удару і отриманої після падіння внутрішньочерепної травми з переломом кісток.

Отже, засуджений не наніс та не мав умислу на нанесення тілесних ушкоджень, які б спричинили смерть потерпілого.

Водночас засуджений хоча і не передбачав смерть від падіння потерпілого, повинен був і міг передбачити трагедію під час нанесення ударів, тому його діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

Хоча вбивство і лунає як страшніший злочин ніж нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть, покарання після зміни ВС кваліфікації з 7 років було зменшено до 4-х років позбавлення волі. В цьому і містилися професійна робота адвоката. ВС врахував щире каяття засудженого, проте відмовився застосувати ст. 75 КК України та не звільнив вбивцю від відбування покарання із випробуванням.

Аналізуйте судовий акт: Для кваліфікацій дії за ст. 121 КК України повинен мати місце ПРЯМИЙ умисел на спричинення таких тілесних ушкоджень (ВС/ККС у справі № 1-100/11 від 12.02.2019)

Диспозиція ст. 121 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Водночас на відміну від вказаного складу злочину ст. 128 КК України має свої певні особливості, а саме за вказаною статтею Кримінального кодексу України кваліфікуються дії винної особи випадках, коли особа, заподіяла потерпілому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість).

У даній справі особу засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України за те, що вона на ґрунті неприязних стосунків умисно вдарив кулаком потерпілого у ділянку голови ліворуч, від чого останній упав на тротуарну плитку й, ударившись правою частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження.

З такою кваліфікацією дій засудженого апеляційний суд погодився.

Натомість як вирок суду так і ухвала апеляційного суду були оскаржені засудженим у касаційному порядку у зв’язку із невірною кваліфікацією його дій оскільки у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а завдавши без застосування спеціальних прийомів одного удару в обличчя останньому він не передбачав, що той упаде на плитку, вдариться правою лобною частиною голови і внаслідок цього отримає тяжкі тілесні ушкодження. Тому висновки судів нижчих інстанцій щодо кваліфікації діяння є невмотивованими та неправильними.

Вирішуючи доводи касаційної скарги Касаційний кримінальний суд наголосив на тому, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивними сторонами цих злочинів.

Касаційним судом було проаналізовано матеріали справи, зокрема висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якого малоймовірною є можливість отримання наявних у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень від локального удару кулаком у лобну ділянку голови або від удару кулаком у ділянку лівої щелепи з подальшим падінням потерпілого на правий плечовий суглоб і контактуванням лобної кістки справа об пласке тверде покриття.

Засуджений, потерпілий та свідки стверджували, що під час конфлікту винна особа завдала одного удару кулаком в обличчя потерпілому, від чого той упав та вдарився головою об тротуарну плитку.

Таким чином, тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим дії засудженого підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.