Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини

Аналізуйте судовий акт: Визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки це не позбавляє її батьківських прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків (ВС КЦС №404/3499/17від 21.07.2021 р.)
 Так, у справі, що розглядається, батьки двох дівчат - з особливими потребами (вади слуху) - розлучилися та не могли дійти згоди, щодо місця проживання дітей з одним із них. З матеріалів справи вбачається, що з 2015 року по 2017 дівчата проживали із матір’ю, а батько сплачував аліменти згідно судового рішення. З 2017 року діти проживають у батька. Крім того, висновком виконавчого комітету міської ради міста визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком, а також - вирішено встановити порядок зустрічей матері з малолітніми дітьми з правом відвідування громадських місць. Під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей дівчинки повідомили, що однаково позитивно сприймають і матір, і батька, бажають спілкуватися з обома. Обидва із батьків забезпечені житловими умовами. Мати проживає в будинку, який належить її батькам. Разом з нею проживають: її батько та мати, її чоловік, а також новонароджена дитина у новому шлюбі. Батько проживає разом з власником квартири і його матір'ю, сестрою та племінницею власника квартири. Члени родини не заперечують проти проживання дітей у цій квартирі.

Мати дівчаток подала позов до суду, оскільки вважала, що відсутні виняткові обставини для їх розлучення з матір'ю. Батько дітей звернувся із зустрічним позовом, в якому просиввизначити місце проживання їх дітей за його місцем проживання - зазначав, що у 2017 році вона залишила дітей у нього для налагодження особистого життя. Вказував (поряд із іншими фактами, достовірність яких суд не встановлював), що проживання дітей із батьком буде відповідати якнайкращим їх інтересам, оскільки вони проживають з батьком з липня місяця 2017 року в оточенні рідних людей: баби, тітки, двоюрідної сестри. Діти регулярно відвідують навчальний заклад у якому враховуються їх особливості. 

Суд першої інстанції, рішення якого було залишено в силі судом апеляційної - відмовив матері у задоволені її позову, натомість зустрічний позов батька задовольнив (залишив дітей проживати з батьком). Мати подала касаційну скаргу, мотивуючи тим, що суди не з`ясували, чи у змозі відповідач, з урахуванням протилежної статі, малолітнього віку, особливостей розвитку дівчат, піклуватися про їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Зазначала, що суди проігнорували права малолітніх дівчат на жіночу опіку, підтримку, турботу та виховання зі сторони матері.

ВС КЦС залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а рішення попередніх судів - без змін. У своїй постанові ВС КЦС мотивував наступним: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Рівності прав між батьками щодо дитини не існує. Незважаючи на однозначне бажання дитини залишитись з батьком суд визначив її місце проживання з матір’ю (ВСУ від 12 липня 2017р. у справі № 6-564цс17)

 Справа серед іншого про спір між батьком та матір’ю про визначення місце проживання дитини, якої виповнилося 10 років. Стартові позиції батьків рівні: у обох є житло, робота, соціальний статус, відсутні шкідливі звички, інші діти. Суд першої інстанції врахував думку дитини та залишив дитину із батьком. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення і віддав дитину матері. Врахувавши думку дитини суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та визначив місця проживання дитини разом із батьком. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і направив справу на новий розгляд до ВССУ. 

ВСУ підкреслив, що відповідно до положень Декларації та Конвенції про права дитини заборонено малолітню дитину віком до 14 років розлучати з матір’ю (тільки у виняткових випадках). Тому віддаючи дитину батькові суд повинен обґрунтувати у рішенні, чому бажання дитини залишитися із батьком не суперечить правам та інтересам цієї дитини, і чому думці дитини надається перевага над іншими доказами у справі. Таким чином, ВСУ просто проігнорував статті 141, 160, 161 СК України.

ВСУ у цій справі продемонстрував очевидний підхід подвійних стандартів: якщо думка дитини залишитись з матір’ю, то «ми її питаємо і на неї посилаємося у рішенні», проте якщо думка дитини залишитись з батьком, то це на так важливо оскільки є 6 принцип Декларації прав дитини. Навіщо тоді взагалі змушувати дитину у суді обирати між матір’ю та батьком, коли все одно суд віддає дитину матері? Звичайно ВСУ байдуже…