Історія справи

Постанова ВССУ від 11.02.2026 року у справі №369/13963/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 369/13963/21

провадження № 61-6633св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - держава в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області в інтересах якої з позовом звернувся заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області,

відповідачі: Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - державне підприємство «Київське лісове господарство»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бучанська РДА) до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - Дмитрівська сільська рада), ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп»), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратура встановила порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради. Так, на підставі рішення 22 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1656 га у власність ОСОБА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 . Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30 серпня 2021 року № 10-10-0.331-10059/2-21 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01 квітня 2013 року на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Нова земля ХХІ» у 2012 році.

На підставі вказаного рішення та розробленої документації із землеустрою ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 площею 0,1656 га, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 липня 2021 року № 264388274.

Разом з тим, прокурор вважає, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 площею 0,1656 га відбулась з порушенням імперативних норм земельного та лісового законодавства, у зв`язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. Спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп», що підтверджується проєктами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 рік та 2014 рік. Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 05 серпня 2021 року № 411 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 59 виділ НОМЕР_1 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп». Згідно з листом ДП «Київський лісгосп» від 13 серпня 2021 року № 02-598 вказана земельна ділянка також розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид. 5 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

Прокурор вказує, що рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року про передачу у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийнято всупереч вимог пункту ґ частини четвертої статті 84, частини другої статті 56 ЗК України. Відповідно до листа ДП «Київський лісгосп» від 13 серпня 2021 року № 02-598 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106. Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 повідомлено, що Кабінет Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 не ухвалював.

Таким чином, прокурор посилається на ту обставину, що ні землекористувач, ні розпорядник земельної ділянки дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» не надавали, у зв`язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року суперечить вимогам частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149 ЗК України.

Згідно із листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, тому зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулася з порушенням вимог статей 20 186-1 ЗК України. Крім того, на думку прокурора Дмитрівська сільська рада перевищила повноваження, визначені ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, оскільки розпорядження зазначеною земельною ділянкою покладено на Бучанську РДА відповідно до вимог частини п`ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України.

Право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 і як наслідок Бучанська РДА позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісового фонду.

На думку прокурора, рішення державного реєстратора від 19 липня 2013 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на оспорювану земельну ділянку. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Бучанська РДА листом від 29 вересня 2021 року № 01.3-35/1334 повідомила прокуратуру про те, що вона не вживала заходи цивільно-правового характеру в зв`язку з відсутністю коштів на оплату судового збору. Сам факт незвернення до суду Бучанської РДА з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно дав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Бучанської РДА та для звернення до суду з позовом, що відповідає нормам цивільного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення 22 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 »;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4128858 від 19 липня 2013 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 19 травня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О. в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_1 , заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, а заявлені позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.

Київський апеляційний суд постановою від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. Н. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року задовольнив частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Повернув на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 5 308,74 грн в рахунок відшкодування судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не є належними й ефективними способами захисту вимоги про визнання недійсним рішення Дмитрівської сільської ради та скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 32224844001:02:003:5106.

Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу повернути на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.

Усунення перешкод Бучанській РДА у користуванні земельною ділянкою державного лісового фонду відповідатиме легітимній меті та дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право є пропорційним цій меті, оскільки ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку за рішенням Дмитрівської сільської ради, діючи розумно, не міг не перевірити місцезнаходження об`єкта, а отже, міг та мав пересвідчитися у тому, що ця ділянка належить до державного лісового фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

06 червня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 09 лютого 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 707/2453/22, від 19 квітня 2024 року у справі № 707/2477/22 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції.

У цій справі належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна земельна ділянка площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Рішенням 22 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 » вирішено затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1656 га в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , вилучити із земель запасу Дмитрівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1656 га, яка розташована у АДРЕСА_1 при умові виконання вимог, зазначених у висновках органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів; передано безоплатно ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку і віднесено її до категорії земель житлової забудови; доручено землевпорядній організації винести проєкт в натуру та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни в земельно-облікові документи.

29 липня 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури направив ДП «Київський лісгосп» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства лист № 559вих-21, в якому просив проінформувати чи відносилися, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 до земель лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 1993-2014 років (тощо, раніше у випадку наявності) ДП «Київський лісгосп» з відображенням їх на графічних матеріалах; надати копії зазначених матеріалів лісовпорядкування, в тому числі протоколи лісовпорядних нарад про їх затвердження, планшети, карти-схеми, проєкти організації лісового господарства, таксаційній описи, геодезичні журнали та плани лісонасаджень на території вказаної земельної ділянки; повідомити чи погоджувалось підприємством вилучення та чи затверджувалось погодження управлінням на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення із зазначеним кадастровим номером із долученням відповідних документів.

Згідно із листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106.

Листом від 13 серпня 2021 року № 02-598 ДП «Київський лісгосп» повідомило заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури про те, що, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 повністю розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид. 5, Планшет № 3, Масштаб 1:10000). Підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення. Проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106, цільове призначення якої змінюється, не погоджувалися.

На підтвердження зазначеного ДП «Київський лісгосп» надало копію фрагмента Планшета № 3 Ірпінського лісництва, масштаб 1:10000, копію проєкту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «КИЇВЛІС», копію таксаційного опису, копію фрагменту плану лісонасаджень, масштаб 1:25000; копію наказу Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 26 липня 2019 року «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства», згідно з яким затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства.

Також у матеріалах справи наявні фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 59 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» і межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та межами, зокрема спірної земельної ділянки.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності, зокрема спірної земельної ділянки не ухвалював.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56 57 ЗК України.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України).

З матеріалів справи відомо, що листом від 13 серпня 2021 року № 02-598 ДП «Київський лісгосп» повідомило прокуратуру, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 повністю розташована в межах земель державного лісового фонду (Ірпінське лісництво, квартал 59, виділ 5) та що погодження на її вилучення або зміну цільового призначення підприємство не надавало, проєкти землеустрою не погоджувало.

На підтвердження цього надано матеріали лісовпорядкування, фрагменти планшетів, таксаційні описи, план лісонасаджень і відповідний наказ про затвердження матеріалів лісовпорядкування, а також фрагменти Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами лісництва та спірної земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп», вибула із володіння власника незаконно, тому просив суд: визнати недійсним рішення сільської ради; скасувати державну реєстрацію права власності та усунути перешкоди у здійсненні прав користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 .

У позовній заяві прокурор наполягав на тому, що належним способом захисту порушених інтересів держави у вказаній справі є пред`явлення саме негаторного позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право приватної власності. Якщо ж закон допускає набуття права приватної власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.

Проте, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц зазначено, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.

Щодо земельних ділянок лісового фонду ефективним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, тому саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійсненні права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, сприятимуть дійсному захисту права власності особи щодо земель лісового фонду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо обрання прокурором належного способу захисту порушеного права.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 369/13968/21 та від 21 січня 2026 року у справі № 686/27522/22.

Резюмуючи, Верховний Суд встановив існування достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин за встановлених фактичних обставин справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушення прав ОСОБА_1 знати про час і місце судового засідання (частина перша статті 8 ЦПК України) та забезпечив можливість реалізувати процесуальні права.

Щодо заяви про заміну третьої особи її правонаступником

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про заміну третьої особи - ДП «Київський лісгосп»на його правонаступника - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», яка мотивована тим, що наказом Державного агентства лісових ресурсів від 28 жовтня 2022 року № 946 вирішено припинити ДП «Київський лісгосп» шляхом приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Виходячи з того, що діяльність ДП «Київський лісгосп»припинена, вказаного учасника справи необхідно замінити правонаступником.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, тому його рішення є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 389 400 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Залучити до участі у справі державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як правонаступника державного підприємства «Київське лісове господарство».

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. ГрушицькийСудді А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк