Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.12.2023 року у справі №522/22155/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 522/22155/18

провадження № 61-3130св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігор Володимирович, Комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Завальнюка Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. (далі - державний реєстратор), Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (далі - КП «Агенція державної реєстрації»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК Алькор Інвест»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, повернення сторін в попереднє становище.

Позов мотивовано тим, що 1 грудня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), уклали договір про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679 та договір іпотеки, згідно з яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

13 грудня 2018 року позивачу повідомили, що власником квартири

АДРЕСА_1 є ТОВ «ФК «Алькор Інвест». З цього моменту позивачу стало відомо про наявність заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року у справі № 522/11234/15, яким звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 35 938,94 доларів США, та про рішення державного реєстатора про реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Позивач не погодилася з діями державного реєстратора. Зазначила, що спірні правовідносини рврегульовані Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому державний реєстратор не міг вчиняти дії щодо звернення стягнення на майно та його відчуження.

На думку позивача, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, договори про відступлення прав за договором про іпотечний кредит та договором іпотеки не є підставою для реєстрації права власності, а наявність зареєстрованого обтяження на квартиру є перешкодою у здійсненні державної реєстрації права власності та порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; відсутність оцінки майна, пропуск позовної давності є підставою для відмови у державній реєстрації права власності.

Позивач вважала, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задовольнило забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у грудні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності.

Позивач просила скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію; скасувати запис щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру

АДРЕСА_2 ; повернути сторони в попереднє становище, поновивши за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 5 червня 2019 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки була чинною редакція статті 36 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року, відповідно до якої сторони договору іпотеки можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в договорііпотеки, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вказаного Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що іпотечне застереження, викладене в зазначено в пунктах 4.4, 4.5 договору іпотеки, є достатньою правовою підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно за кредитором.

Місцевий суд вважав безпідставними посилання позивача на відсутність оцінки нерухомого майна, оскільки сама по собі відсутність оцінки нерухомого майна не може бути безумовною підставою для скасування рішення про державну реєстрацію прав без доведення, які саме права позивача порушує відсутність оцінки.

Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що спірна квартира не використовувалася позивачем як місце постійного проживання, оскільки у матеріалах справи наявна інформаційна довідка, відповідно до якої позивач є власником іншого нерухомого майна.

Місцевий суд вважав безпідставними доводи позивача про те, що зазначені об`єкти нерухомого майна знаходяться на тимчасово окупованій території України, оскільки на момент переходу права власності на спірне майно діяла редакція зазначеного Закону, яка не розмежовувала місцезнаходження майна.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовано рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 грудня 2018 року щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 і.

В задоволенні позову ОСОБА_1 в частині повернення сторін в попереднє становищез поновленням права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку», та не здійснив оцінку майна за погодженням з іпотекодавцем, тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» проведена всупереч норм чинного законодавства.

Апеляційний суд зазначив, що квартира АДРЕСА_1 використовується позивачем як місце постійного проживання її сім`ї, тому на неї не може бути примусово звернено стягнення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Апеляційний суд зазначив, що 3 грудня 2018 року за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна позивача, а саме іпотечної квартири, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії, поки таке обтяження не буде знято.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що іпотекодержателем порушена процедура звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та відновлення запису про право власності на вказане майно за позивачем. Після встановлення факту незаконності рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка була предметом договору іпотеки, підлягає відновленню статус позивача як її власника.

Апеляційний суд вказав, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був. Проте помилкове зазначення співвідповідачем у справі державного реєстратора не призвело до неправильного вирішення спору по суті, адже ТОВ «ФК «Алькор Інвест» є співвідповідачем. Тому спосіб захисту, обраний позивачем, відповідає вимогам закону та є ефективним.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача щодо спливу позовної давності, оскільки пункт 31 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 7 лютого 2014 року не містить застережень щодо застосування позовної давності в позасудовому порядку вирішення спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині повернення сторін в попереднє становище, апеляційний суд виходив з того, що право власності ОСОБА_2

на квартиру АДРЕСА_1 підтверджено нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу зазначеної квартири та позивач вимогу до ОСОБА_2 про витребування майна не заявляла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Завальнюк Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права і залишити у цій частині в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції необгрунтовано задоволено вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та скасування запису щодо державної реєстрації права власності, оскільки позивачем обраний неефективний спосіб захисту. На думку заявника, природа правовідносин, які виникли у справі, дає підстави вважати, що спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не з позовом визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У касаційній скарзі вказано на необгрунтованість висновку апеляційного суду про те, що, враховуючи положення частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», ТОВ «ФК «Алькор Інвест» було позбавлене можливості застосувати позасудове врегулювання спору на підставі договору іпотеки, оскільки на момент набуття останнім права власності на іпотечну квартиру, вже було ухвалено рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було задоволено позов первісного кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки та на виконання вказаного рішення відкрито виконавче провадження.

Заявник зазначає, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення іпотечного договору, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У касаційній скарзі вказано, що апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги в частині скасування запису про державну реєстрацію, оскільки на час ухвалення оскаржуваної постанови законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав.

Заявник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16 (провадження № 14-93цс20), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс8), від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15 (провадження № 14-38цс18), у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року

у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19), від 24 травня 2021 року

у справі № 161/5405/19 (провадження № 61-5542св20), від 23 червня 2020 року

у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 4 листопада 2020 року

у справі № 910/7646/19.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року адвокат Завальнюк Д. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 , вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20),

від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20),

від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16 (провадження № 14-93цс20),

від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс8),

від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18),

від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15 (провадження № 14-38цс18),

у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19), від 24 травня 2021 року у справі № 161/5405/19 (провадження № 61-5542св20), від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19,

від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року

у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 4 листопада 2020 року

у справі № 910/7646/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 грудня 2005 року ОСОБА_1

та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», уклали договір про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679, відповідно до умов якого

ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 . Виконання договору забезпечено іпотекою за договором іпотеки від 5 грудня 2005 року.

20 вересня 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічне акціонерне товариство «ОКСІ БАНК» (далі - ПАТ «ОКСІ БАНК») уклали договір про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги за договором про іпотечний

кредит № 014/0027/74/41679 від 1 грудня 2005 року та догором забезпечення, додатково уклавши 20 вересня 2018 року договір про відступлення прав за договором іпотеки від 5 грудня 2005 року за реєстровим номером 1501. В цей же день ПАТ «ОКСІ БАНК» відступило права кредитора та іпотекодержателя за вказаними договором про іпотечний кредит та договором іпотеки ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року у справі № 522/11234/15-ц звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 35 938, 94 доларів США, що на момент ухвалення рішення еквівалентно 799 799, 07 грн.

6 червня 2018 року постановою головного державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 56546707 за виконавчим листом № 522/11234/15 від 19 серпня 2016 року, виданим Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з позивача грошової суми в розмірі 803 453, 07 грн. Постановою про арешт майна боржника від 1 листопада 2018 року накладено арешт на все майно боржника.

ТОВ «ФК «Алькор Інвест» 26 вересня 2018 року надіслало позивачу лист-вимогу № 26/09/2018, в якому вимагало у 30-денний термін повернути всю суму заборгованості за кредитними договором, що на 20 вересня 2018 року становила 2 083 139, 45 грн.

Також відповідним листом позивача попереджено про те, що у разі невиконання в зазначений термін вимоги, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зверне стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 5 грудня 2005 року. 3 грудня 2018 року за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зареєстровано право власності на спірну квартиру.

19 грудня 2018 року скасовано арешт, накладений постановою головного державного виконавця від 1 листопада 2018 року.

20 грудня 2018 року право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстром № 1678.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на них, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які

права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - державний реєстр)запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс8), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У зв`язку із зазначеним колегія суддів вказує, що суд апеляційної інстанції помилково вважав скасування рішення державного реєстратора ефективним способом захисту у справі, що переглядається, виходячи з наступного. Враховуючи те, що спірна квартира відчужена третій особі, а саме ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, скасування запису державного реєстратора не призведе до відновлення порушенного права. Для досягнення даної мети особі, право якої порушено, необхідно звертатися до фактичного власника спірного майна з віндикаційним позовом, що передбачає витребування майна з чужого володіння. Ефективність способу захисту передбачає відсутність необхідності застосування додактових способів захисту. У справі, що переглядається, застосування такого способу захисту як скасування рішення державного реєстратора призведе до необхідності зверення до суду із віндикаційним позовом про витребування майна. У зв`язку з цим касаційний суд зазначає про відсутність необхідності зверенення до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора, а також про те, що вказаний спосіб захисту є неефективним у справі, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року

у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту.

Отже, враховуючи обставини справи, вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як належний спосіб захисту. Задоволення такого позову не призведе до відновлення становища, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.

Враховуючи відсутність у касаційній скарзі доводів про незаконність та необгрунтованісь висновків суду апеляційної інстанції в частині застосування до спірних правововідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та вчинення оспорюваної державної реєстрації з порушенням частини третьої

статті 37 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо незаконності рішення державного реєстратора та порушення прав позивача шляхом проведення державної реєстрації. Касаційна скарга не містить доводів щодо спростування встановленого судом порушеного права позивача. Однак, виходячи із зазначеного, обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів касаційної скарги про необгрунтоване задоволення судом апеляційної інстанції вимоги про скасування запису державного реєстратора колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час прийняття постанови апеляційного суду) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до державного реєстру, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом судового рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У зв`язку із зазначеним апеляційний суд необгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині скасування запису державного реєстратора, так як на момент прийняття оскаржуваної постанови, такий спосіб захисту був виключений із вказаного Закону.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19 та від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію та скасування запису щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що пред`явлення таких вимог не є ефективним способом захисту її порушеного права, тому дійшов помилкового висновку про їх задоволення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію; скасування запису щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , але помилився з підставами такого рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня

2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В., КП «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про скасування рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію; а також скасування запису щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру

АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишенню в силі.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про повернення сторін в попереднє становище не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині та зміну рішення суду першої інстанції у вказаній частині, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пілоягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання касаційної скарги,

у розмірі 3 632 грн.

Керуючись статтями 400, 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Завальнюка Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка Ігоря Володимировича про державну реєстрацію та скасування запису про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Алькор Інвест» права власності на квартиру

АДРЕСА_1 скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови із залишенням резолютивної частини рішення щодо вказаних позовних вимог в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

3 632 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк