Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.01.2026 року у справі №759/15227/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року

м. Київ

справа № 759/15227/24

провадження № 61-10388св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал»»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васюк Микола Миколайович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року у складі судді Єросової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 734 700,48 грн і три проценти річних - 137 394,84 грн за невиконання умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ).

Позов мотивовано тим, що 25 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» і позивачем укладено договір №72-2501/2019-1 про участь у ФФБ, відповідно до якого ОСОБА_1 (довіритель) зобов`язаний передати ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» в управління кошти з метою отримання у власність житла (об`єкт інвестування), а ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» (управитель) зобов`язаний прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених договором.

Зазначив, що об`єкт будівництва за договором - житловий комплекс, що розташований на Святошинській площі, 1 (секція 1, 21 поверх, номер об`єкта інвестування 299), у Святошинському районі міста Києва; об`єкт інвестування - квартира; плановий термін здачі об`єкта будівництва в експлуатацію - 30 вересня 2020 року.

На виконання умов вказаного договору він сплатив кошти у розмірі 1 513 440,25 грн за 64,23 кв. м вимірних одиниць об`єкта інвестування та вартість винагороди з управління майном - 13 519,61 грн.

Посилався на те, що відповідач умови договору не виконав, будівництво не завершив, будинок в експлуатацію не здав.

Оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» не виконано умови договору про участь у ФФБ, позивач вважає, що є підстави для відповідальності відповідача за статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 28 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом положень Закону України «Про фінансово-кредитні механізми та управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» управитель не відповідальний за організацію будівництва, будівництво та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, а є фінансовою установою, яка лише акумулює кошти установників фонду та здійснює за розпорядженням установників фонду інвестування коштів в будівництво. Тому відхилив доводи позивача про те, що договір про участь у ФФБ є по суті договором купівлі-продажу квартири із відстрочкою платежу.

Місцевий суд виснував, що договором не передбачено умов, які б свідчили про наявність в управителя ФФБ (відповідача у справі) будь-яких грошових зобов`язань перед довірителем (позивачем у справі). До обов`язків управителя не належить здійснення заходів з будівництва будинку, здачу його в експлуатацію та передання квартири позивачу. Цей обов`язок покладено виключно на забудовника.

Отже, за встановлених обставин справи ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» у спірних правовідносинах не має грошових зобов`язань перед позивачем, тому, враховуючи предмет спору, відсутні підстави для задоволення позову.

Святошинський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 10 лютого 2025 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції враховував складність справи, надані адвокатом послуги згідно з актом до договору про надання правничої допомоги, кількість судових засідань та час їх проведення, витрачений адвокатом час на надання таких послуг, заперечення сторони позивача, викладені у заяві про зменшення витрат на правничу допомогу, та дійшов висновку, що заявлений представником відповідача розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для сторони позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому зменшив їх розмір до 10 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням Святошинського районного суду від 28 січня

2025 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10 лютого 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року залишив без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року залишив без змін.

Постанову апеляційного суду по суті спору мотивовано тим, що факт неналежного виконання забудовником покладених на нього обов`язків не може бути підставою для майнової відповідальності відповідача як управителя коштів за договором про участь у ФФБ без доведення, що саме його дії чи бездіяльність завдали шкоди позивачу.

Колегія суддів апеляційного суду врахувала, що позивач не довів обставини неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, покладених на нього умовами договору про участь у ФФБ, а також того, що не введення спірного об`єкта в експлуатацію відбулося внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, тому погодилась з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» у спірних правовідносинах не має грошових зобов`язань перед позивачем.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року задовольнив частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, ухвалив додаткове рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без виклику та повідомлення сторін (додаткове рішення ухвалено не у тому самому порядку, що рішення по суті).

Скасувавши додаткове рішення та ухваливши нове рішення у цій частині, апеляційний суд урахував заперечення сторони позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, складність справи та надані адвокатом послуги згідно з актом до договору про надання правничої допомоги, кількість судових засідань та час їх проведення, витрачений адвокатом час на надання послуг, та дійшов висновку, що заявлений представником відповідача розмір наданих правничих послуг не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для сторони позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, тому зменшив розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн та стягнув їх з позивача на користь відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій усерпні 2025 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 756/9482/15-ц, від 23 червня 2021 року у справі № 759/3606/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19.

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме чи виникають між довірителем і управителем грошові зобов`язання, якщо довіритель відмовився від участі у ФФБ та вимагає повернення коштів;

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), а саме суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 761/11630/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» про захист прав споживачів.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди:

не взяли до уваги, що зобов`язання між сторонами є грошовими і на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України;

не урахували, що відповідач як управитель повинен був певним чином контролювати виконання робіт забудовником, проте жодних доказів вчинення таких дій не надав;

не звернули уваги, що порушення відповідача є триваючим, тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат і три проценти річних до повного виконання зобов`язання.

У частині стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, заявник зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги, що:

акт № 1 до договору від 18 серпня 2024 року про надання правничої допомоги не містить детального опису робіт, витраченого часу та номера справи, у якій вони вчинялися;

матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати гонорару адвоката.

В цій частині доводів касаційної скарги посилається на незастосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 23 січня 2023 року у справі № 755/2587/17.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» посилається на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

25 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» і ОСОБА_1 укладено договір № 72-2501/2019-1 про участь у ФФБ.

Під час укладення договору про участь у ФФБ позивач відповідно до статті 12 Закону України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а також пункту 13.17 договору ознайомився з Правилами про участь у ФФБ, вид А ЖК «SOLAR CITY». Позивач окремим підписом на останній сторінці договору підтвердив, що він визнає Правила ФФБ та зобов`язується їх дотримуватись, а також отримав примірник Правил ФФБ.

Відповідно до пункту 1.1 договору про участь у ФФБ довіритель передав управителю в довірче управління кошти на рахунок ФФБ, вид А ЖК «SOLAR CITY», з метою отримання довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а управитель прийняв кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснював від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених договором, Правилами ФФБ, вид А, договором між забудовником та управителем.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору забудовником на дату підписання цього договору є ТОВ «Укрбуд Девелопмент».

Відповідно до пункту 1.9 договору про участь у ФФБ планово-орієнтовний термін введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 30 червня 2020 року, планово-орієнтовний термін здачі об`єкта будівництва під заселення - 30 вересня 2020 року.

Згідно з договором про участь у ФФБ права та обов`язки управителя передбачені пунктом 2.1 договору «Права і обов`язки Управителя».

У пункті 2.1.1 договору визначено, що управитель зобов`язаний прийняти від довірителя у довірчу власність грошові кошти на рахунок ФФБ для фінансування спорудження об`єкта будівництва. Після внесення довірителем коштів до ФФБ - закріпити за довірителем конкретний об`єкт інвестування та вилучити цей об`єкт з переліку об`єктів інвестування, що є у пропозиції управителя, для виключення можливості закріплення цього об`єкту за іншими довірителями, якщо довіритель бере на себе зобов`язання щодо подальшого внесення коштів до ФФБ. Після внесення довірителем коштів до ФФБ закріпити за довірителем відповідну кількість вимірних одиниць об`єкту інвестування з урахуванням поточної ціни вимірної одиниці об`єкта інвестування. Використовувати кошти довірителя, отримані у довірчу власність, для фінансування спорудження об`єкта будівництва в межах передбачених чинним законодавством. Особисто здійснювати управління грошовими коштами довірителя, не передавати свої права за цим договором іншим особам. Видати довірителю свідоцтво про участь у ФФБ після внесення довірителем коштів до ФФБ. У випадках, передбачених цим договором, повернути кошти довірителю на умовах Правил ФФБ та цього договору, з урахуванням пункту 2.2.1.9 та розділу 10 цього договору. Передати довірителю в разі, якщо він повністю проінвестує закріплений за ним об`єкт інвестування, майнові права на цей об`єкт інвестування за договором про уступлення майнових прав. Після введення об`єкта будівництва в експлуатацію та здійснення довірителем остаточних розрахунків з управителем за даними БТІ надати довірителю в обмін на свідоцтво про участь у ФФБ на умовах Правил ФФБ довідку за встановленою управителем формою, яка підтверджує право довірителя на отримання у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування. За умови виконання довірителем своїх зобов`язань перед управителем щодо внесення до ФФБ коштів внести довірителя до переліку довірителів, які мають право на отримання у власність закріплених за ними об`єктів інвестування, перелік яких управитель надає забудовнику. У разі зміни умов договору, укладеного між управителем та забудовником, укласти з довірителем додатковий договір (внести зміни, викласти у новій редакції). Письмово повідомити довірителя про внесення змін до умов договору управителя із забудовником щодо перенесення строків здачі в експлуатацію об`єкта будівництва більш ніж на 90 днів та у випадку заміни забудовника.

Забудовник як особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовлення будівництва для спорудження об`єктів будівництва та уклала договір з управителем, несе відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором управителя із забудовником за невиконання зобов`язань щодо організації спорудження об`єкта будівництва, своєчасного введення їх в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого управителем (пункт 11.3 договору).

Правовідносини сторін за цим договором регулюються Законом України від 19 червня 2003 року №978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» зі змінами та доповненнями ЦК України та іншими законодавчими актами (пункт 13.3 договору).

16 квітня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою змінено об`єкт інвестування на квартиру в секції 2, 12 поверх, номер об`єкта інвестування 181, планово-орієнтовний термін здачі об`єкта інвестування в експлуатацію на 30 червня 2021 року та планово-орієнтовний термін здачі об`єкта будівництва під заселення на 30 вересня 2021 року.

15 жовтня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору, згідно з якою змінено об`єкт інвестування на квартиру в секції 1, 15 поверх, номер об`єкта інвестування 145, планово-орієнтовний термін здачі об`єкта інвестування в експлуатацію на 30 червня 2020 року та планово-орієнтовний термін здачі об`єкта будівництва під заселення на 30 вересня 2020 року.

ОСОБА_1 передав в управління управителю 1 513 440,25 грн на фінансування об`єкту інвестування (т. 1, а. с. 47) та 13 519,16 грн винагороди за управління майном (т. 1, а. с. 15).

Листом від 21 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» щодо надання інформації, чи виступає товариство позивачем в суді з метою захисту інтересів довірителя щодо невиконання ТОВ «Укрбуд Девелопмент» своїх зобов`язань щодо строків спорудження ЖК «SOLAR CITY» та передання довірителю у власність об`єкта інвестування.

Листом від 10 квітня 2024 року № 01-10/04/24 ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» повідомило позивача про те, що управитель робить усе можливе для належного виконання умов договору про участь у ФФБ та захисту прав та інтересів довірителів.

Між ТОВ «Укрбуд Девелопмент» як забудовником ЖК «SOLAR CITY» і ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» як управителем ФФБ, вид А ЖК «SOLAR CITY», укладено договір управителя із забудовником № 72-01/03/18.

Згідно з умовами пункту 1.1 вказаного договору забудовник зобов`язується за замовленням управителя організувати виготовлення та затвердження у встановленому порядку проєктно-кошторисної документації, організувати спорудження об`єкта будівництва на підставі цієї проєктно-кошторисної документації, ввести його в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям в порядку та в строки, встановлені цим договором та Правилами ФФБ, а управитель зобов`язується своєчасно здійснювати фінансування обсягу підтвердженого замовлення на будівництво за рахунок залучених до ФФБ коштів Довірителів на умовах, визначених цим договором та Правилами ФФБ.

У пункті 1.2. договору управителя із забудовником вказано, що забудовник відповідно до чинного законодавства України виконує функції замовника будівництва для спорудження об`єкта будівництва. Забудовник зобов`язаний виконати свої зобов`язання за договором щодо організації спорудження об`єктів будівництва та своєчасного введення їх в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого управителем.

Згідно з пунктом 1.8. договору управителя із забудовником після завершення будівництва забудовник здійснює необхідні заходи в порядку, передбаченому чинним законодавством України та умовами цього договору щодо введення об`єктів будівництва в експлуатацію, оформлення права власності довірителів на конкретні об`єкти інвестування (які згідно інформації управителя виконали свої зобов`язання перед управителем у повному обсязі) та передачі цим довірителям правовстановлюючих документів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

ОСОБА_1 ,звернувшись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача як управителя за договором про участь у ФФБ інфляційні втрати та три проценти річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на час звернення з позовом у планово-орієнтовні терміни будівництво квартири не завершено, об`єкт не введено в експлуатацію з огляду на невиконання відповідачем умов договору про участь у ФФБ, чим завдано позивачу шкоди у вигляді інфляційних втрат і трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що до обов`язків управителя не належить здійснення заходів з будівництва будинку, здачу його в експлуатацію та передання квартири позивачу. Цей обов`язок покладено виключно на забудовника.

Позивач не довів існування на час звернення з позовом будь-яких невиконаних грошових зобов`язань відповідача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами було укладено договір про участь у ФФБ, вид А ЖК «SOLAR CITY»,житлового будинку на АДРЕСА_1 (номер об`єкта інвестування 145).

Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів може здійснюватися виключно, у тому числі, через фонди фінансування будівництва.

Спеціальним законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю є Закон України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV).

За змістом положень статей 5, 6, 7, 9 Закону № 978-IV з метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює ФФБ, управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном.

Відповідно до статті 9 Закону № 978-IV управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов`язується збудувати один або декілька об`єктів будівництва, забезпечити прийняття їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об`єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов`язується здійснювати фінансування будівництва цих об`єктів будівництва на умовах договору.

Забудовник зобов`язаний виконати свої зобов`язання за договором щодо організації спорудження об`єктів будівництва та своєчасного введення їх в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого управителем.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 978-IV для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об`єкта будівництва, споживчі властивості об`єктів інвестування, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об`єкта будівництва та зобов`язаний своєчасно ввести його в експлуатацію незалежно від обсягу фінансування.

Згідно з частиною другою статті 12 цього Закону № 978-IV правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання взятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ.

Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ несе відповідальність за дотримання обмежень довірчої власності управителя, визначених Правилами ФФБ і визнаних довірителями ФФБ; несе зобов`язання перед довірителями ФФБ у межах договору про участь у ФФБ (абзаци перший-третій частини другої статті 13 Закону № 978-IV).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 978-IV управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести, зокрема до збільшення строків будівництва більше ніж на 90 днів.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону№ 978-IV у разі порушення забудовником строків спорудження об`єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов`язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов`язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у фонді з підстав, визначених цією частиною.

У статті 18 Закону № 978-IV визначено порядок контролю управителя ФФБ за виконанням зобов`язань за договором.

Зокрема, у разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв`язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов`язань за договором, визначені цим Законом.

Згідно з частиною одинадцятою статті 20 Закону № 978-IV для встановлення факту виконання відповідачем умов договору про участь у ФФБ та факту припинення управління майном необхідне настання трьох таких умов у їх поєднанні: виконання довірителем всіх зобов`язань перед управителем ФФБ; введення об`єкта до експлуатації; підписання довірителем із забудовником акта прийому-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування після введення об`єкта в експлуатацію.

Суди встановили, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом будівництво об`єкта не завершено, в експлуатацію він не введений.

Управитель ФФБ у разі невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо строків спорудження і якості об`єктів будівництва та передання довірителю у власність об`єктів інвестування може виступати в інтересах довірителя позивачем у суді з метою захисту прав довірителя (пункти 2.1.2.4, 3.8 договору про участь у ФФБ).

Водночас за змістом пунктів 11.2, 11.3 договору про участь у ФФБ саме забудовник як особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовлення будівництва для спорудження об`єктів будівництва та уклала договір з управителем, несе відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором управителя із забудовником за невиконання зобов`язань щодо організації спорудження об`єкта будівництва, своєчасного введення їх в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого управителем.

Стосовно відповідальності управителя, то законодавство і положення вказаного договору не містять вимог щодо безумовного покладення на нього тягаря відповідальності за порушення термінів будівництва та введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, дослідивши зміст укладеного між сторонами договору про участь у ФФБ, а також Правил ФФБ, вид А ЖК «SOLAR CITY», оцінивши доводи позивача та надані докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильно висновку про відсутність підстав покладення на відповідача як управителя відповідальності за несвоєчасне введення спірного об`єкта в експлуатацію.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорі обов`язками управителя ФФБ є здійснення управління коштами довірителя з метою їх використання для фінансування спорудження об`єкта інвестування, та після введення його в експлуатацію - передачі у власність довірителю закріплених за ним об`єктів інвестування.

Позивач не довів, що несвоєчасне введення об`єкта в експлуатацію сталося внаслідок дій чи бездіяльності відповідача. Судам не надано доказів неналежного виконання управителем своїх зобов`язань щодо контролю за строками прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, зокрема доказів того, що збільшення строків будівництва об`єкта сталося внаслідок дій чи бездіяльності зі сторони управителя (відсутність контролю, неналежний контроль за забудовником).

Факт неналежного виконання забудовником покладених на нього обов`язків не може бути підставою для матеріальної відповідальності відповідача як управителя коштів за договором про участь у ФФБ без доведення того, що саме його дії чи бездіяльність завдали шкоди позивачу.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо застосовності положень статті 625 ЦК України у спірних правовідносинах, оскільки підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Водночас обов`язок щодо прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію не є грошовим зобов`язанням та не може ототожнюватися з обов`язком управителя повернути довірителю ФФБ сплачені ним кошти, який обмежених конкретними випадками, передбаченими договором або законом.

Передбачених розділом 9 договору про участь у ФФБ випадків для обов`язку управителя повернути кошти довірителя на час звернення з позовом, у справі, що переглядається, не встановлено.

У постанові від 04 червня 2025 року у справі № 752/8456/20 (провадження № 61-14561св23) Верховний Суд зазначив, що в управителя виник обов`язок з повернення довірителю коштів лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі про визнання недійсним договору про участь у ФФБ та стягнення сплачених на виконання умов цього договору коштів, а застосування до управителя штрафних санкцій, визначених статтею 625 ЦК України, можливе лише за наслідком невиконання цього рішення.

Оскільки у справі, що переглядається, на час звернення з позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» із заявами про повернення коштів не звертався, об`єкт інвестування від позивача не відкріплений, укладений договір є чинним, в судовому порядку недійсним не визнаний, то у відповідача був відсутній обов`язок щодо повернення позивачу сплачених коштів.

Отже, вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» штрафних санкцій за порушення умов договору, передбачених статтею 625 ЦК України, є безпідставними.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 638/18016/21 (провадження № 61-15424св23).

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 761/11630/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» щодо розірвання договору про участь у ФФБ та повернення коштів з огляду на таке.

Позивач звернувся з позовом до управителя у справі, що переглядається, 23 липня 2024 року.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи по суті ухвалено 28 січня 2025 року.

Як зазначає заявник у касаційній скарзі із заявою про повернення коштів він звернувся до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» 11 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення у справі, що переглядається.

Після цього він звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» про захист прав споживачів щодо розірвання договору про участь у ФФБ та повернення коштів у справі № 761/11630/25, провадження у якій відкрито 04 червня 2025 року.

Отже, вказані обставини не існували на час звернення з позовом та ухвалення рішення по суті спору місцевим судом у справі, що переглядається, тому не могли бути враховані апеляційним судом, який правильно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування статті 625 ЦК України з огляду на таке.

Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Під час касаційного оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування належної правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

Формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник не обґрунтував належним чином необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статті 625 ЦК України, зокрема у контексті того, чи виникають між управителем і довірителем грошові зобов`язання, якщо довіритель відмовився від участі у ФФБ та вимагає повернення коштів, оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1 такою підставою позов не обґрунтовував та вимоги про повернення коштів не заявляв.

Крім того, касаційний суд вже викладав висновки у подібних правовідносинах стосовно застосування вказаної норми, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 638/18016/21 (провадження № 61-15424св23), від 04 червня 2025 року у справі № 752/8456/20 (провадження № 61-14561св23), і ці висновки правильно застосовані судами у справі, що переглядається.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах його касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, є неактуальною внаслідок відступлення у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (за позовом юридичної особи про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду про стягнення боргу),

від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (за позовом фізичної особи про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду про відшкодування моральної шкоди);

від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (за позовом банку про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за невиконання відповідачем рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором);

від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (за позовом банку у процедурі банкрутства про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за невиконання відповідачем боргових зобов`язань за кредитним договором за період з дати порушення провадження у справі про банкрутство до дня визнання боржника банкрутом);

від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (за позовом фізичної особи про визнання недійсним попереднього договору про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, зокрема за неповернення авансового платежу), сформовані у неподібних правовідносинах, тому не є застосовними у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 756/9482/15-ц за позовом фізичної особи, зокрема про розірвання інвестиційного договору, стягнення різниці між сумою оплати за проінвестованих об`єктів будівництва та теперішньою їх вартістю, моральної шкоди, трьох процентів річних і неустойки, не викладав висновків щодо наявності підстав для стягнення трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки в цій частині справу не переглядав.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 759/3606/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19 у справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал»» про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», сформовані у неподібний правовідносинах і не є застосовними у справі, що переглядається, оскільки ОСОБА_1 такої вимоги не заявив.

Щодо доводів в частині незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з позивача 10 000,00 грн на відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, в частині розміру стягнених витрат колегія суддів зазначає таке.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідач в суді першої інстанції надав договір про надання правничої допомоги від 18 серпня 2024 року, додаток № 1 до договору від 18 серпня 2024 року про надання правничої допомоги (які містять посилання на номер справи, у якій надається правнича допомога), акт № 1 до договору від 18 серпня 2024 року про надання правничої допомоги, який містить перелік наданих послуг та виконаних робіт з правничої допомоги та вартість таких робіт і послуг.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині незгоди з висновками апеляційного суду щодо зменшення розміру стягнених витрат на правничу допомогу з огляду на неузгодженість сум витрат, зазначених у договорі, додатку № 1 до договору та акті № 1, відсутність детального опису робіт, оскільки у додатку № 1 сторони погодили фіксовану вартість наданих послуг, перелік яких наведено у акті № 1, а апеляційний суд, пропорційно зменшивши розмір заявлених витрат на правничу допомогу з урахуванням реально витраченого адвокатом часу, необхідністю таких робіт та складністю справи, правильно виснував про їх стягнення на користь відповідача у сумі 10 000,00 грн.

Колегія суддів також відхиляє доводи заявника про те, що відповідач не надав доказів оплати наданих послуг, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 03 листопада 2023 року у cправі № 914/2355/21).

Верховний Суд зазначає, що суди надали обґрунтовані відповіді на аналогічні доводи заявника, викладені в суді першої інстанції у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення та у апеляційній скарзі на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року, тому немає необхідності надавати відповіді повторно.

Загальні висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, щодо застосування статті 137 ЦПК України, узгоджуються з висновками апеляційного суду в частині зменшення розміру заявлених витрат на правничу допомогу та стягнення таких витрат на користь відповідача.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи заявника висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди з висновками судів і в цілому направлені на переоцінку доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васюк Микола Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк